2-2223/11 Про стягнення грошових коштів за договором позики - 16.06.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, яка складається з суми позики, процентів від суми позики, щомісячних платежів за кредитним договором, витрат на укладення договору кредиту та отримання коштів, проценти за користування чужими грошами, проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання, суд,-

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2, ТОВ "ДТ", ТОВ "Нова реальність", ПП "ДИП-2", фірми "Торнадо"у вигляді ТОВ, треті особи ОСОБА_4, ЗАТ "ННР"про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на майно, звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі. Неодноразово змінював позовні вимоги, в заяві від 11 травня 2011 року, позивач виклав позовні вимоги в останній редакції з наданням відповідних розрахунків та просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 2 927 598,21 грн. та судові витрати у сумі 98 950,00 грн.( т. 3 а.с. 156-169)

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 13.06.2008 р. між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 198 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою. ОСОБА_2 від повернення позики ухиляється і порушення ним умов договору позики призвело до того, що на теперішній час існує заборгованість за договором яка складається з суми позики в розмірі 1 577743,20 грн., процентів від суми позики за період з 14.06.2008 року по 11 травня 2011 року в розмірі 488 592, 46 грн., щомісячних платежів за кредитним договором в розмірі 601 170, 43 грн., витрат на укладення договору кредиту та отримання коштів в розмірі 35201, 90 грн., процентів за користування чужими грошами, яки сплачені банку по договору кредиту в розмірі 89113, 54 грн., процентів ( 3% річних) за прострочення виконання грошового зобов’язання з урахуванням індексу інфляції від суми позики, сум сплачених на відкриття кредиту та по договору кредиту в загальному розмірі 135776,98 грн., тобто всього 2 927 598,21 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_1, його представник позовні вимоги підтримали, вказали, що позивач надав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 198 000,00 доларів США, які в свою чергу були отримані позивачем у кредит за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк". Позивачем кредит оформлювався тільки для наступної передачі грошів ОСОБА_5. ОСОБА_6, як представник ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в день надання грошових коштів в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 оформив 13.06.2008 року від імені ОСОБА_2 розписку, в якій підтвердив отримання всієї суми позики, яка в свою чергу отримана ОСОБА_1 в кредит. В подальшому, після звернення позивачем з письмовою вимогою про повернення суми позики та витрат пов’язаних з оформленням банківського кредиту й сплачених кредитних сум банку, ОСОБА_2 17.12.2008 року повторно підтвердив отримання грошових коштів від ОСОБА_1, а також обов’язок нести витрати по обслуговуванню кредиту та зобов’язався повернути у визначений строк вже здійснені позивачем банківські платежі згідно кредитного договору, про що власноручно написав розписку у присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10. Однак, до сіх пір позичені кошти та сплачені позивачем кошти по обслуговуванню договору кредиту не повернути, позивач далі змушений нести витрати по сплаті щомісячних платежів за кредитним договором із ЗАТ "ОТП Банк", за користування грошами, якими фактично користується ОСОБА_2 Наполягали на тому, що розписками підтверджується наявність договору позики з якого існують договірні зобов’язання по поверненню позики, сплати процентів за користування грошами, а також зобов’язання по відшкодуванню усіх витрат позивача по обслуговуванню банківського кредиту.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, в судовому засіданні від 14.04.2010 року судом ухвалено прийняти поданий зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом. Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом від 11.08.2010 року вони просять суд визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, договором застави та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 залишок вартості заставного майна у розмірі 49 500,00 доларів США, що виходячи з офіційного курсу НБУ на 09.08.2010 року становить 390 555,00 грн. ( т. 2 а.с. 16-19, 48-72, 179-89).

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_2 не мав на меті переходу права власності на будинок, споруди та земельну ділянку за умовами договору купівлі-продажу, а бажав забезпечити виконання вказаного договору позики укладеного з ОСОБА_1. Відповідно до умов договору позики, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі, як зазначено в розписці від 13.08.2008 року, ОСОБА_2 прийняв на себе обов’язок по обслуговуванню кредиту, а так звана купівля-продаж будинку з земельною ділянкою призначена забезпечити виконання ОСОБА_2 зобов’язання щодо повернення грошових коштів за договором позики. ОСОБА_2. вказує, що фактично забезпечив погашення суми заборгованості у розмірі 198 000,00 доларів США, тому як вартість заставленого майна складає 247 500,00 доларів США. Враховуючи, що ОСОБА_11 фактично отримав предмет застави у власність, тому він зобов’язаний повернути ОСОБА_2 залишок вартості нерухомого майна у розмірі 49 500, 00 доларів США.

В судових засіданнях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення первісного позову заперечували, вказали, що спірні правовідносини виникли завдяки тому, що ОСОБА_2 не міг отримати кредит в банку, в зв’язку з тим, що в той час у нього вже було декілька кредитів, тобто у нього не було "чистої" кредитної історії. Тому, ОСОБА_2 домовився з ОСОБА_1, що останній отримує кредит на себе для передачі грошів ОСОБА_2 з оформленням позики. Зазначили, що за домовленістю сторін, забезпеченням кредиту в банку стало належне ОСОБА_2 нерухоме майно, яке останній тимчасово передав ОСОБА_1 у власність по договору купівлі-продажу. Вказали, що в забезпечення своїх прав за договором позики ОСОБА_1 прийняв у власність на підставі договору купівлі-продажу житловий будинок з господарчими спорудами та земельну ділянку, на якій будинок розташований за адресою: Комінтернівський район Одеської області, с. Нова Дофіновка, пров. Лиманний, 13-а. Тобто, юридично між сторонами був укладений договір позики за розпискою та договір застави нерухомого майна, який оформлений як договір купівлі-продажу. Умови застави були обумовлені сторонам в письмової формі в названій розписці про отримання позики від 13.06.2008 року. Вказували, що надалі, ОСОБА_2 та члени його родини були виселені з вказаного будинку, тобто ОСОБА_1 фактично погодився з тим, що він отримав усі кошти за договором позики для погашення кредиту у банку. На задоволенні зустрічного позову наполягали зазначаючи, що між ОСОБА_2 в особі його представника та ОСОБА_1 був підписаний договір купівлі - продажу нерухомого майна, однак, метою вказаного договору був не перехід права власності на нерухоме майно, а забезпечення виконання договору позики укладеного між сторонами ( т. 2 а.с 193-195, т. 3 а.с 10-12)

Представник ОСОБА_1 проти задоволення зустрічного позову заперечувала, вважаючи його необґрунтованим, не заснованим на законі та не відповідаючим дійсним обставинам справи. Вказувала, що договір купівлі –продажу укладений у встановленій законом формі, гроші за договором були отримані в повному обсязі до його укладення, воля сторін договору була спрямована на укладення договору купівлі –продажу, а не договору застави. Змістом вказаної розписки не підтверджується наявності умов застави нерухомого майна в забезпечення позики.

Ухвалою суду від 16 червня 2011 року на підставі ч. 3 ст. 169 ч. 1 ст. 207 ЦПК України в зв’язку з повторною неявкою, зустрічна позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишена без розгляду. Доводи викладені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в у зустрічної позовній заяві, суд враховує та оцінює як заперечення на позов ОСОБА_1 ( т. 3 а.с. 203-204)

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, обґрунтування позову, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 підлягаючими задоволенню частково, оскільки вони засновані на вимогах закону та підтверджуються наданими доказами, на підставі фактичних обставин справи.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачене, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики).

Судом встановлено, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики на суму 198 000,00 доларів США, що на день укладення договору становило 956 151, 00 гривня за курсом НБУ.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Сторони не оспорюють факт укладення між ними договору позики. Крім того, укладення договору підтверджується розписками відповідача від 13 червня 2008 року (т.1 а.с. 13) та 17 грудня 2008 року (т.1 а.с. 14).

Також сторонами підтверджується той факт, що розписка від 13 червня 2008 року складена ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 13 червня 2008 року, з правом отримання належних останньому грошей ( т. 2 а.с. 222)

Договір позики є укладеним з моменту передання грошових коштів ( ч. 2 ст. 1046 ЦК України). Як випливає із розписки від 13 червня 2008 року, пояснень сторін, показань свідків ОСОБА_6,, ОСОБА_8 грошові кошти позики одержані позичальником 13 червня 2008 року, тобто договір укладений сторонами 13 червня 2008 року.

Щодо змісту вказаної розписки, суд враховує показання свідків ОСОБА_6,, ОСОБА_8, яки працювали у ОСОБА_2 та приходе до висновку, що зміст розписки був заздалегідь підготовлений останнім.

Суд відхиляє твердження відповідача ОСОБА_2 в ході судових засідань про те, що насправді позика була отримана у меншому розмірі ніж зазначено в розписці з наступних підстав. Вказане твердження має пряме протиріччя зі змістом останньої редакції зустрічної позовної заяви.

Законом передбачена можливість оспорювання договору позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж визначено договором. Однак, якщо договір позики мав бути укладений у письмовій формі, безгрошовість договору не може доводитись свідченнями свідків ( ст. 1051 ЦК України).

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

Відповідно до ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 60 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як вказано в аб. 4 п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) та п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року (v0009700-09) "Про судову практику про визнання правочинів недійсними"виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може підтверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму та не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину

Всупереч зазначених норм закону ОСОБА_2 будь-які письмові докази на підтвердження факту отримання 13 червня 2008 року позики у меншому розмірі ніж зазначено в розписці від 13 червня 2008 року суду не надав, в свою чергу оригінал даної розписки зберігається у ОСОБА_1

З цих підстав не можуть слугувати доказом показання свідка ОСОБА_6 про те що 13 червня 2008 року він, нібито у банку отримав від ОСОБА_1 "кредитні"грошові кошти у меншому розмірі ніж вказано в розписці, написаній ОСОБА_6 як представником ОСОБА_2.

Восьмого січня 2009 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 000,00 євро, що на день повернення складало 20 531, 28 грн. за курсом НБУ ( 100 євро –1026,5640 гривень). Вказане підтверджується показаннями свідка ОСОБА_9 та розпискою, яку свідок написав 08 січня 2009 року (т. 2 а.с. 233). Сам ОСОБА_1 в судовому засіданні також визнав, що 2000, 00 євро були сплачені ОСОБА_2 в рахунок погашення позики за договором від 13 червня 2008 року.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 530, аб. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договором позики від 13 червня 2008 року строк повернення позики не визначений. Листом від 15 грудня 2008 року (т.1 а.с 29, т. 3 а.с.186), який направлений поштовім відправленням з описом вкладення, ОСОБА_1 вимагав ОСОБА_2 сплатити суму позики, проценти сплачені за кредитним договором із ЗАТ "ОТП Банк", комісію за відкриття позичкового рахунку в банку та страхові премії.

Виходячи з обставин справи, суд погоджується з думкою представника позивача, що відповідач ОСОБА_2 оформив розписку від 17 грудня 2008 року ( т.1 а.с. 14) та погасив частину боргу ( 08.01.2009 року) саме після направлення йому листа від 15 грудня 2008 року, тобто після активних вимог повернення позики з боку ОСОБА_1. В розписці від 17.12.2008 року ОСОБА_2, визнав що повністю усі гроші отримані ОСОБА_1 по договору кредиту з "ОТП"Банком"були передані йому в позику, але помилково вказав замість 198000 доларів США –189 000 доларів США.

ОСОБА_2 будь-які письмові докази на підтвердження факту повернення частки від суми позики в розмірі 198 000,0 доларів США, окрім зазначених вище 2000,0 євро, суду не надав, тому суд відхиляє доводи відповідача про те, що він погасив позику в більшому розмірі, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ч. 3 ст. 1049 ЦК України.

Таким чином, сума позики повинна була бути повернута позичальником ОСОБА_2 протягом 30 днів від дня пред’явлення позивачем 15.12.2008 року вимоги про це, а саме до 14.01.2009 року. По цьому висновку суд не враховує заяву ОСОБА_2 в розписці від 17.12.2008 року про поетапне погашення відповідних сум, сплачених позивачем банку в рамках кредитних правовідносин.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума позики, яка підлягає поверненню вираховується наступним чином:

198 000,00 доларів США * 7,70 (курс НБУ станом на 08.01.2009 року) = 1 524 600,00 гривень;

1 524 600, 00 гривень –20 531, 28 гривень (еквівалент повернутих 2000 євро) = 1 504 068, 72 гривень, що за курсом НБУ на 08 січня 2009 року дорівнює 195 333, 6 долара США.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Враховуючи що ОСОБА_2 погасив частину позики, на користь ОСОБА_1, суд визнає, що за користування позикою підлягають стягненню проценти у розмірі:

з 13.06.2008 року по 08.01.2009 року (210 днів) 13 670,14 доларів США (198 000,00 *12(ставка НБУ)*210/365/100);

з 09.01.2009 року по 14.06.2009 року (155 днів) 9 953,99 долара США (195 333, 6*12( ставка НБУ)*155/365/100);

з 15.06.2009 року по 11.08.2009 року (58 днів) 3 414,32 долара США (195 333, 6*11(ставка НБУ)*58/365/100);

з 12.08.2009 року по 07.06.2010 року (300 днів) 16 456,19 доларів США (195 333, 6*10,25(ставка НБУ)*300/365/100);

з 08.06.2010 року по 07.07.2010 року (30 днів) 1 525,21 доларів США (195 333, 6*9,5(ставка НБУ)*30/365/100);

з 08.07.2010 року по 09.08.2010 року (33 дня) 1 501,13 долар США ( 195 333, 6*8,5(ставка НБУ)*33/365/100;

з 10.08.2010 року по 11.05.2011 року (274 дня) 11 364,13 долара США (195 333, 6*7,75(ставка НБУ)*274/365/100).

Всього на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 57 885,11 доларів США, як проценти за користування позикою по останній день обчислення 11 травня 2011 року, який зазначений в останньої редакції первинного позову.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, три процента річних від простроченої суми повернення позики, яки підлягають стягненню за період з 14.01.2009 року (30 днів від 15.12.2008 року) по 11.05.2011 року, усього 847 днів прострочення грошового зобов’язання суми позики в розмірі 195 333,6 долара США, складає 13 598, 43 доларів США (195 333, 6*3*847/365/100).

Водночас суд дійшов висновку, що положеннями діючого законодавства України, що регулює нарахування інфляції та встановлення відповідних індексів, не передбачене нарахування інфляційного індексу за відповідний період на іноземну валюту. Тому, вимоги щодо нарахування індексу інфляції на прострочену суму позики у валюті не підлягає задоволенню.

Як вбачається з розписки від 13 червня 2008 року та не заперечується ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позичальник знав, що кошти передані за договором позики, були отримані позивачем на підставі кредитного договору № ML -500/080/2008 від 13 червня 2008 року, укладеним між позивачем та ЗАТ "ОТП Банк"(т.1 а.с. 15-18). Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_2 письмово підтвердив що буде нести усі витрати по обслуговуванню кредиту ОСОБА_1, в тому числі штрафні санкції, сплата страхових внесків.

З матеріалів справи випливає, що 13 червня 2008 року ОСОБА_1 сплатив 9 515, 40 грн. за відкриття позичкового рахунку, що підтверджується квитанцією № 86 від 13 червня 2008 року. На виконання умов кредитного договору № ML -500/080/2008 від 13 червня 2008 року, встановлених п.п. 1.3.1.5, позивач уклав договори страхування та сплатив 16 351,10 грн. страхових премій, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1, 2 від 13 червня 2008 року та квитанціями №№2145776, 2145780 від 03 липня 2009 року, № 158 від 12 липня 2010 року, № 4349994 від 14 липня 2010 року, №№ 4909388, 4909404, 4909412 від 29 жовтня 2010 року, №№ 5476430, 5476462, 5476492 від 17 грудня 2010 року.

Пунктом 4 вказаного договору кредиту встановлено, що сума кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на дату обчислення 11.05.2011 року сплатив в рахунок погашення кредиту 67 391, 24 доларів США, що підтверджується відповідними квитанціями, залученими до матеріалів справи: № 156 від 14.07.2008 року, № 170 від 12.08.2008 року, № 33 від 12.09.2008 року, № 160 від 10.10.2008 року, № 68 від 13.11.2008 року, № 64 від 13.01.2009 року, № 81 від 13.02.2009 року, № 114 від 14.05.2009 року, № 144 від 15.06.2009 року, № 110 від 13.07.2009 року, № 91 від 14.08.2009, № 35 від 14.12.2009 року, № 85 від 11.01.2010 року, № 117 від 21.01.2010 року, № 77 від 15.02.2010 року, № 48 від 11.03.2010 року, № 68 від 13.04.2010 року, № 108 від 14.05.2010 року, № 87 від 15.06.2010 року, №№ 75, 76 від 30.07.2010 року, № 50 від 17.08.2010. року, №22 від 13.09.2010 року, № 51 від 22.10.2010 року, №90 від 16.11.2010 року, №70 від 15.12.2010 року, № 111 від 15.02.2011 року, № 101 від 31.03.2010 року, № 132 від 13.04.2011 року, валютними меморіальними ордерами №№ 283, 284 від 15.12.2008 року, №№390, 390/15 від 21.01.2010 року та 44 789, 62 грн., що підтверджується квитанціями №№ 23,24 від 13.03.2009 року, №№85,86 від 14.04.2009 року, № 222, 223 від 07.09.2009 року, №№ 136,137 від 05.10.2009 року, № 106 від 09.11.2009 року, № 7 від 09.11.2009 року.

Таким чином, суд встановлює, що ОСОБА_1 дійсно зазнав втрати на обслуговування вказаного кредиту.

Зі змісту ст. 11 ЦК України, Книги п’ятої, розділ 3, підрозділ 1 та підрозділ 2 слідує, що зобов’язання виникають з договірних та не договірних зобов’язань.

Суд не погоджується з твердженням відповідача ОСОБА_2 про те, що 13 червня 2008 року для забезпечення прав ОСОБА_1, за договором позики від 13 червня 2008 року, між сторонами було укладено не договір купівлі –продажу нерухомого майна, а договір застави цього майна.

Вимогами ч.1 ст. 202, ч.ч. 1-5 ст. 203, ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що правочин та договір спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Волевиявлення учасника правочину (договору) має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, він має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, він має вчинятися у формі встановленій законом.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 заперечуючи проти задоволення позову вказували, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 червня 2008 року є удаваним договором застави нерухомого майна.

Як вказується в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Для визначення того, що сторони приховували інший правочин, ніж той, що формально уклали, необхідно встановити, на що була спрямована воля учасників правочину. Згідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Тобто, воля сторони до настання відповідних правових наслідків може бути виражена в письмовому виді, засвідчуватись її поведінкою.

У розумінні ст. ст. 346, 546, 572, 655 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про заставу", ст. 1 Закону України "Про іпотеку"на відміну від договору застави, в якому воля сторін направлена на забезпечення виконання основного зобов’язання, яке полягає у можливості задовольнити вимоги до боржника у разі порушення ним основного зобов’язання за рахунок заставленого майна, воля сторін договору купівлі-продажу направлена з одного боку на відчуження майна, з другого боку на набуття прав власності на предмет договору.

Судом встановлено, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, включаючи земельну ділянку, на якій розташований вищевказаний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: с.Нова Дофінівка, пров. Лиманний, 13-А, Комінтернівського району Одеської області (т. 1 а.с. 233). Вказаний договір 13 червня 2008 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 9050 та Державному реєстрі правочинів за номером 2960022. Від імені ОСОБА_2, діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої 13 червня 2008 року приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_13 та зареєстрованої в реєстрі нотаріальних дій за номером 1361. Згідно п. 7.3 договору продаж здійснено за нотаріально засвідченою письмовою згодою дружини продавця ОСОБА_3 Продаж здійснено за 1 201 439, 25 грн., що в еквіваленті складає 247 500 доларів США по курсу НБУ на дату укладення договору. Гроші у вказаній сумі продавець отримав від покупця повністю до підписання договору. Підписання договору купівлі-продажу свідчить про те, що розрахунки за нерухомість здійснені повністю та про відсутність претензій покупця по оплаті з боку продавця.

Як свідчить довіреність, що видана 13 червня 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_6 бути його представником з питань продажу за ціну та на умовах за його розсудом земельної ділянки, площею 0,093 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Новодофінівська сільська рада, с. Нова Дофінівка, пров. Ліманний, 13-а (т. 2 а.с. 222).

Згода ОСОБА_3, засвідчена приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_13 13 червня 2008 року, про що здійснено запис в реєстрі нотаріальних дій за номером 1362, дана її чоловіку, ОСОБА_2, на продаж житлового будинку та земельної ділянки за ціну та на умовах за його розсудом (т.1 а.с. 177).

На думку суду, видача 13 червня 2008 року ОСОБА_2 довіреності ОСОБА_6 на укладення договору купівлі –продажу, надання у той же день згоди ОСОБА_3 на продаж придбаного під час шлюбу із ОСОБА_2 нерухомого майна свідчать, що воля ОСОБА_2 та ОСОБА_14 була направлена саме відчуження нерухомого майна, а не передачу його в заставу.

Допитана в якості свідка приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 показала, що документи для перевірки та підготовки договору купівлі-продажу за декілька днів до укладення договору були надані з боку продавця та їй пояснили, що укладати договір буде особисто ОСОБА_2. При підписанні договору, представник продавця за довіреністю підтвердив, що розрахунки за нерухоме майно проведені в повному обсязі, про що й було посвідчено в договорі. Зазначені обставини підтверджуються і показаннями інших свідків.

Свідок ОСОБА_8 показав, що ОСОБА_2 наказував йому при підписанні договору купівлі –продажу пересвідчитись, що у ОСОБА_1 є документ, підтверджуючий проведення розрахунку за продане нерухоме майно. Згідно показань ОСОБА_8 в нотаріальній конторі ОСОБА_1 пред’явив ОСОБА_6 документ, підтверджуючий проведення розрахунку за будинок та земельну ділянку. Показання свідка ОСОБА_6 підтверджують, що при підписані договору купівлі-продажу він виконував доручення ОСОБА_2, що не заперечується і самим ОСОБА_2, який особисто підтвердив, що ОСОБА_6 повністю виконав надане йому доручення.

Не є спроможним посилання відповідачів на те, що доказом фактичного укладення договору застави нерухомого майна є зміст деяких частин розписки ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 13 червня 2008 року. Суд звертає увагу, що за волевиявленням сторін застава направлена на захист прав позикодавця, а з обґрунтувань ОСОБА_2, виходить, що умови у вказаних розписках відносяться до умов договору застави та направлені на захист його прав власника нерухомого майна.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять його умови. У розумінні ст. 1047 ЦК України розписка представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 являється підтвердженням укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики та його умов. За ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч.2 ст. 583 ЦК України, ч.3 ст. 11 Закону України "Про заставу"право передання майна в заставу належить власнику майна. В силу інституту представництва передати майно в заставу може належним чином уповноважений представник власника майна. Крім того, виходячи з положень ст.ст. 577 та 584 ЦК України, договір застави, щодо нерухомого майна укладається між сторонами, повинен мати істотні умови та підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається з розписки ОСОБА_6 від 13 червня 2008 року, останній діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності. З нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_6, випливає, що ОСОБА_2 не уповноважував ОСОБА_15 на укладання договору застави нерухомого майна. Таким чином, представник ОСОБА_2 –ОСОБА_6 не мав права передавати в заставу житловий будинок та земельну ділянку.

Вимогами ч. 2 ст. 369, ст. 578 ЦК України, ч.2 ст. 6 Закону України "Про заставу", ч.2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що передати в заставу майно, яке перебуває у спільній сумісній власності можливо лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Нотаріально засвідчена заява дружини ОСОБА_2 не містить згоди ОСОБА_3 на передання майна в заставу, в ній чітко відображена згода на укладення договору купівлі-продажу.

Суд не бере до уваги пояснення ОСОБА_3 про те, що чоловік та ОСОБА_1 запевнили її, що нерухоме майно таким чином передається в заставу, оскільки вона є зацікавленою особою. Крім цього, з відеозапису, який проводився відділом виконавчої служби Комінтернівського РУЮ Одеської області 04 вересня 2009 року під час виконання виконавчого листа № 2-2824/09, виданого 29 липня 2009 року Комінтернівським районним судом Одеської області, вбачається, що ОСОБА_3 визнавала факт продажу нерухомого майна ОСОБА_1. Відеозапис офіційно отриманий представником позивача з підрозділу ДВС за клопотанням відповідача, відповідно до положень ч. 4 ст. 6 ЦПК України не оголошувався ( не відтворювався) у судовому засіданні( т. 3, а.с. 2 )

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин повинен бути спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Правові наслідки укладання договору купівлі - продажу та договору застави є різними: наслідком укладення договору купівлі-продажу є набуття права власності на предмет договору. Договір застави надає можливість задовольнити вимоги до боржника за рахунок предмету застави.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений 13.06.2008 р., зареєстрований: в реєстрі нотаріусу за № 9050 (т.1 а.с. 233), в Державному реєстрі правочинів в 14-11 (т. 1 а.с. 235). Як законний власник ОСОБА_1 здобув можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

ОСОБА_1 передав придбане нерухоме майно в іпотеку ЗАТ "ОТР Банк"за договором іпотеки № PML –500/080/2008 від 13.06.2008 р., який був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі нотаріуса за № 9058 (т.2 а.с. 225-230). Цією іпотекою забезпечується повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором № ML –500/080/2008 від 13.06.2008 року, та переважне ( першочергове) право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Удаваний правочин не має іншої мети, ніж приховування іншого правочину. Якщо ж в результаті вчинення правочину наступають і інші наслідки, правочин не може бути визнаний удаваним.

Договір іпотеки № PML –500/080/2008, кредитний договір № ML – 500/080/2008, договори страхування предмету іпотеки та позичальника –ОСОБА_1 від нещасного випадку ( т.2 а.с 166-172) мають правові наслідки відмінні від правових наслідків, які виникли би у разі укладення договору застави житлового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на забезпечення зобов’язань по договору позики. Це - обов’язки іпотекодавця перед банком, страховика перед вигодонабувачем, й вони є суттєвими для ПАТ "ОТП Банк". В свою чергу, правомірність укладення вказаних договорів не була оскаржена відповідачами.

Суд зазначає, що відповідач ОСОБА_2 визнав, що ОСОБА_1 розпорядився власним нерухомим майном фактично для отримання кредиту та передачі цих грошів в повному обсязі йому. Тобто, за версією ОСОБА_2 вказане нерухоме майно за його волевиявленням передане по удаваному договору купівлі-продажу в заставу для забезпечення зобов’язань по позики та одночасно з розумінням що воно буде передане ОСОБА_1 в іпотеку для отримання та забезпечення кредиту. Обґрунтованість та доведеність даної версії по справі на думку суду спростовується наступним.

Твердження ОСОБА_2 проте, що сторони уклали договір купівлі –продажу, оскільки він не міг особисто укласти договір іпотеки житлового будинку з спорудами та земельною ділянкою з ЗАТ "ОТП Банк", для забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором № ML –500/080/2008 від 13.06.2008р., не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Нормами ч. 2 ст. 11 Закону України "Про заставу", п.8 ч.1 ст. 1, ч.1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку"встановлено можливість надання іпотеки для забезпечення виконання зобов’язання іншою особою –боржником. Суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 не надав відповіді суду, чому він виходячи з його версії обставин, без зміни власника нерухомого майна не виступив майновим поручителем ОСОБА_1 у банку для отримання кредиту.

З пояснень ОСОБА_2 слідує, що останній є досвідченою людиною, яка довгий час обіймає керівні посади в різних підприємствах, знає про можливість укладення договору застави власного нерухомого майна за зобов’язаннями іншої особи та різницю цього виду договору від правочину купівлі-продажу, що підтверджується іпотечними договорами від 10 лютого 2006 року та від 13 січня 2007 року, що залучені до матеріалів справи (т.3 а.с.75-83). Відповідно до умов цих договорів, ОСОБА_2, в особі того же ОСОБА_6, як фізична особа виступив іпотекодавцем перед банком за виконання кредитних зобов’язань іншої особи, що уклала кредитний договір. Нерухоме майно передане в заставу за договором іпотеки від 10 лютого 2006 року, було в той же день придбане ОСОБА_2, в особі ОСОБА_6, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі –продажу від 10 лютого 2006 року (т.1 а.с. 96).

Крім цього, показаннями свідка ОСОБА_12, підтверджується, що на момент укладення вказаного договору купівлі-продажу були відсутні будь-які обтяження на житловий будинок та земельну ділянку, що не спростовував ОСОБА_2.

На підставі вище викладеного, суд вважає, що доводи ОСОБА_2 по справі мають протиріччя в тому що, передача за договором купівлі-продажу вказаного нерухомого майна у власність ОСОБА_1 для одночасної передачі в іпотеку по договором з банком, за правовими наслідками жодним чином не забезпечує останньому виконання зобов’язань ОСОБА_2 по договору позики, тому як останній не є стороною кредитних правовідносин. Тобто, жодних підтверджень волевиявлення сторін на укладення замість вказаного договору купівлі-продажу договору застави майна в забезпечення договору позики по справі не має, права та обов’язки у сторін пов’язані з заставою не виникли, сторонами не виконувалися.

Водночас суд визначає, що ОСОБА_2 не є стороною договірних кредитних правовідносин, які виникли між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк"в зв’язку з отриманням грошей у кредит. Заміни боржника по договору кредиту не відбувалося, тому, з цих правовідносин не випливає жодних договірних зобов’язань для ОСОБА_2, а звідси будь-яка договірна відповідальність.

В свою чергу, з встановлених по справі договірних правовідносин, яки виникли з договору позики від 13.06.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у останнього існують зобов’язання тільки, які витикають з договору позики. Тому, з правовідносин по договору позики між сторонами не випливає жодних договірних зобов’язань ОСОБА_2, щодо оплати витрат позивача на укладення договору кредиту та погашення кредиту.

На підставі вище викладеного, виходячи з предмету позову та доказування по справі, суд встановлює, що позовні вимоги позивача не пов’язані з встановленням та відшкодуванням шкоди завданої недоговірним зобов’язаннями, тому позовні вимоги, які на думку позивача направлені на захист прав позивача в частині витрат на обслуговування кредиту, а саме вимог по стягненню з відповідачів щомісячних платежів за кредитним договором в розмірі 601 170, 43 грн., витрат на укладення договору кредиту та отримання коштів в розмірі 35201, 90 грн., процентів за користування чужими грошами, яки сплачені банку по договору кредиту в розмірі 89113, 54 грн., процентів ( 3% річних) за прострочення виконання грошового зобов’язання з урахуванням індексу інфляції від сум сплачених на відкриття кредиту та по договору кредиту не підлягають задоволенню, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 99 Конституції України і Указу Президента України від 25 серпня 1996 року N 762/96 "Про грошову реформу в Україні" (762/96) грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу на території України є гривня.

На підставі викладеного, за договором позики укладеним між сторонами, стягненню в судовому порядку підлягає сума заборгованості, яка виникла за умовами договору 13 червня 2008 року та обчислюється в гривні по курсу НБУ на день постановлення рішення, тобто 16.06.2011 року.

Таким чином, заборгованість по сумі позики в розмірі 195333,60 доларів США, підлягає стягненню в еквіваленті по курсу НБУ в розмірі 1 557 492,46 грн.

Заборгованість по процентам за користування сумою позики виходячи з розміру на рівні облікової ставки Національного Банку України –57 885, 11 доларів США, підлягає стягненню в еквіваленті по курсу НБУ в розмірі 461 546, 92 грн.

Три процента річних за прострочення повернення суми позики в розмірі 13 598, 43 долара США, підлягає стягненню в еквіваленті по курсу НБУ в розмірі 108 427,08 грн.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторонни понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

В матеріалах справи містяться банківські квитанції, що підтверджують сплату позивачем судових витрат, у тому числі - 250 грн. –витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 1700 грн –судовий збір. Судом вирішено задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково, тому позивачеві присуджуються судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог –1417,06 грн.

Також підлягає стягненню 17500,0 грн., як суми сплаченої за праву допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 65, 88, 209, 212- 215, 223 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, ст.ст. ч. 1 ст. 202, ч.ч.1-5 ст. 203, 205, 218, ч.1 ст. 220, 235, ч.2 ст. 369, 346, 526, 530, 533, 546, 572, 574, 575, 577, 578, ч.2 ст. 583, 625, ч.1 ст. 626, 628, 655, 657, ч. 1 ст. 1046, 1047, ч.1 ст. 1048, ч.ч.1, 3 ст. 1049, ч.1 ст. 1050, 1051 ЦК України, ст. ст. 1, ч.2 ст. 6, ч.ч. 1-3 ст. 11, 14, Закону України "Про заставу" (2654-12) , ст. ст. ч.1, ст. 1, ч. 2 ст. 6, ч.1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" суд, -

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, яка складається з суми позики, процентів від суми позики, щомісячних платежів за кредитним договором, витрат на укладення договору кредиту та отримання коштів, проценти за користування чужими грошами, проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в розмірі 1 557 492,46 грн. ( один мільйон п’ятсот п’ятдесят сім тисяч чотириста дев’яносто дві гривні 46 коп)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по процентам за користування сумою позики виходячи з розміру на рівні облікової ставки Національного Банку України, що складає 461 546, 92 грн. ( чотириста шістдесят одна тисяча п’ятсот сорок шість гривень 92 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три процента річних за прострочення повернення суми позики в розмірі 108 427,08 грн. ( сто вісім тисяч чотириста двадцять сім гривень 08 коп.)

В задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, в розмірі 18 917,06 гривень, які складаються з 1 417,06 гривень витрат на сплату судового збору й ІТЗ та 17 500,00 гривень витрат на правову допомогу.

рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.