2-250/2011 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, визнання права власності на частину спільного подружнього майна, визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання за ними права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування - 25.05.2011 Прийняття

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третіх осіб: Львівської міської ради, приватного нотаріуса ОСОБА_11 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на 1/2 частину будинку як спільного подружнього майна, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування, суд -

Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідачів, третіх осіб про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладеного 09.04.2004р. ОСОБА_12, який діяв від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_7, ОСОБА_6; визнання за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, як частку у спільній сумісній власності подружжя на будинок; визначення ОСОБА_5 додаткового терміну 6 місяців для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. та визнання права власності за ОСОБА_5 на спадкове майно - 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_13.

Свої вимоги мотивують тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований за кошти подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_14 протягом 1960-1964рр. та зданий в експлуатацію в 1964р. Шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 було зареєстровано 03.02.1956р. Однак право власності було оформлено на одного із подружжя –ОСОБА_13

Після смерті ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1., вони звернулися в Четверту Львівську державну нотаріальну контору із заявами про прийняття спадщини, де було встановлено факт відсутності спадкового майна. Зокрема в травні 2007р. вони дізналися про те, що будинок АДРЕСА_1 був відчужений згідно договору купівлі-продажу від 09.04.2004р., укладеним між ОСОБА_12, який діяв від імені ОСОБА_13 на підставі довіреності від 10.07.2003р. та ОСОБА_15, ОСОБА_7

Вважають вказаний договір недійсним, оскільки на час його укладення 1/2 частина житлового будинку належала позивачу ОСОБА_4 як спільне майно подружжя, і приватним нотаріусом укладено вказану угоду без отримання від неї нотаріально завіреної згоди на відчуження спірного майна. Більше того спірна угода була укладеною без її відома, оскільки ОСОБА_12 таємно вивіз ОСОБА_13 з м. Львова, а після його смерті без оформлення свідоцтва про смерть поховав його в с. Затурин Підгаєцького району Тернопільської області.

Крім цього, представництво за дорученням ОСОБА_13 від 10.07.2003р., на час укладення договору купівлі-продажу від 09.04.2004р., у відповідності до вимог ст. 248 п.6 ЦК України припинилося, внаслідок смерті ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1., що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 101 від 05.04.2004р.

У зв’язку із цим просять визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу та застосувати до нього наслідки недійсності договору передбачені ст. 216 ч.1 ЦК України. При цьому просять врахувати, що внаслідок смерті ОСОБА_13 нічого не отримав по вказаній угоді, а тому всі майнові претензії мають бути вирішені між відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_15 та спадкоємцями ОСОБА_12, який також помер.

Оскільки спірне майно –житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований подружжям ОСОБА_13 та ОСОБА_14, і ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09.06.2009р. скасовано рішення Червоноармійського районного суду м. Львова від 14.12.1977р. про розірвання шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_14, і провадження по справі закрито, позивач ОСОБА_4 просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, як частку у спільному майні подружжя.

Крім цього, спадкоємцем першої черги по закону, після смерті ОСОБА_13 являється його син ОСОБА_5, а тому він має право на успадкування належного ОСОБА_13 на час смерті майна –1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1. Однак спадщину він не може прийняти, оскільки пропустив встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини. Вважає, що причини пропуску такого строку є поважними, оскільки ОСОБА_12 скрив факт смерті ОСОБА_13, він тривалий час не знав про його смерть т.я. проживав за кордоном, а також не мав можливості отримати свідоцтво про його смерть для звернення у нотаріальну контору. Тому не міг своєчасно подати заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини. У зв’язку із наведеним просить надати йому додатковий строк для прийняття спадщини терміном до 6 місяців. Оскільки інший спадкоємець першої черги по закону –позивач ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13, а він прийняв спадщину, так як подав в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини в 2007р. із пропуском строку на прийняття спадщини, і на даний час являється єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1., просить визнати за ним право власності на спадкове майно - 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 –ОСОБА_2-К.С. позовні вимоги підтримала у повному об’ємі, дала пояснення аналогічні вищенаведеним, просить позов задоволити.

Відповідач та одночасно представник відповідача ОСОБА_15 –ОСОБА_7, його представники –ОСОБА_16, ОСОБА_17 в судових засіданнях 02.09.2010р., 24.12.2010р. позовні вимоги заперечили, пояснили, що укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_7, ОСОБА_15 договір купівлі-продажу від 09.04.2004р. є законним з наступних підстав. Про продаж даного будинку вони дізналися з оголошення в пресі. Зустрівшись з продавцем ОСОБА_12, вони ознайомилися із правовстановлюючими документами на будинок АДРЕСА_1, після чого їх достовірність було перевірено приватним нотаріусом. Зокрема нотаріус повідомила, що вказаний будинок не перебуває під арештом, на нього не накладено заборони на вчинення дій, доручення оформлено належним чином та зареєстровано в реєстрі. У зв’язку із цим у них не виникло жодних сумнівів з приводу представлених документів, а тому 09.04.2004р. між ними та ОСОБА_12, який діяв в інтересах ОСОБА_13, було укладено договір купівлі-продажу вказаного будинку. Після цього, вони вступили у володіння придбаним майном, здійснювали його реконструкцію, і лише через 3 роки дізналися про виникнення спору.

В той же час вони вважають, що ОСОБА_12 мав право вчинити продаж спірного будинку 09.04.2004р. не зважаючи на смерть власника ОСОБА_13, оскільки мав від нього нотаріально посвідчене доручення, а також ОСОБА_13 заповів йому усе майно на випадок своєї смерті відповідно до заповіту від 10.07.2003р. А тому просять у позові відмовити. В останні судові засідання 13.04.2011року, 04.05.2011р. та 25.05.2011р. відповідач та одночасно представник відповідача ОСОБА_15 –ОСОБА_7 не з’явився повторно, подав клопотання про відкладення розгляду справи через його захворювання, явку своїх представників не забезпечив, хоч суд листом від 04.05.2011року покладав на нього такий обов’язок. При цьому у судовому засіданні 09.03.2011 року по клопотанню ОСОБА_7 розгляд справи було відкладено у зв’язку із заміною ним представника. А тому враховуючи те, що відповідач ОСОБА_7, який діє особисто та як представник відповідача ОСОБА_15 зловживає своїми процесуальними правами, не з’явився тричі у судові засідання та не забезпечив участь своїх представників, суд відповідно до вимог п.4 ст. 169 ЦПК України завершує розгляд справи у їх відсутності.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в жодне судове засідання не з’явилися, причин неявки не повідомили, про час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, в тому числі двічі через оголошення в пресі, в останнє судове засідання по місцю реєстрації судову кореспонденцію не отримували, така поверталася суду у зв’язку із закінченням терміну зберігання. Суд вважає, що вони повідомлені належним чином про дату та час розгляду справи, а тому слід розглянути справу у їх відсутності.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_11 в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, подала до суду заяву про слухання справи у її відсутності. Позовні вимоги заперечила, пояснила, що договір купівлі-продажу від 09.04.2004р. укладений між ОСОБА_13 (від імені якого діяв на підставі довіреності ОСОБА_12) та ОСОБА_7, ОСОБА_15, посвідчений нею з дотриманням вимог чинного законодавства України. Зокрема нею було встановлено дієздатність сторін, що документи підтверджуючі право власності на квартиру належним чином оформлені, а також сумнівів, що договір носить характер фіктивного або удаваного правочину не виникло. Крім того нею було перевірено, на момент укладення договору, відсутність заборони відчуження майна та відсутність податкової застави. Дійсність довіреності ОСОБА_13 та повноваження представника перевірено згідно Єдиного реєстру доручень.

Представник третьої особи Львівської міської ради –Попович Я.Д. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пояснив, що дійсно договір купівлі-продажу був укладений за відсутності правоздатності у власника майна, майно відчужено без згоди іншого з подружжя –ОСОБА_4, а тому він підлягає визнанню недійсним, а за ОСОБА_4 слід визнати право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, як на частку в спільному майні подружжя. Ствердив, що дозволу на реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_15 у органах місцевого самоврядування не отримували, що підтверджується відповіддю Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, представника третьої особи, дослідивши письмові докази по справі, суд задовольняє позов частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 09.04.2004р. між ОСОБА_12, який діяв в інтересах ОСОБА_13 на підставі доручення від 10.07.2003р. та ОСОБА_7, ОСОБА_15, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.89).

У відповідності до вимог ч.1, ч.2 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як вбачається з рішення виконкому Шевченківської районної ради №58 від 22.01.1960р. (а.с.91), ОСОБА_13 надано земельну ділянку площею 400 м.кв. для індивідуальної забудови по вул. Козацька, 2-а в м. Львові згідно затвердженого проекту. рішенням №251 від 13.03.1964р. (а.с.66) продовжено йому дозвіл на ведення будівельних робіт до 01.12.1964р.

Згідно договору від 31.03.1960 р. укладеного між ОСОБА_13 та виконкомом Шевченківської районної ради (а.с. 90), ОСОБА_13 передано у безстрокове користування земельну ділянку площею 400 м.кв. по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Згідно свідоцтва про одруження (а.с.236) вбачається, що ОСОБА_13 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 21.02.1956р., про що вчинено актовий запис №1 від 21.02.1956р.

Як вбачається із оглянутої в судовому засіданні інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_1, будинок будівництвом був завершений та введений в експлуатацію згідно акту від 12.08.1964р. Згідно висновку про реєстрацію будинковолодіння від 07.01.1974р., право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на ОСОБА_13 У зв’язку із втратою свідоцтва про право власності на будинок, 23.03.2004р. органами БТІ було проведено повторну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_13

Відповідно до вимог п.1 ст. 22 КпШС України (який діяв на час закінчення будівництва вказаного житлового будинку ) було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно вимог п.2 ст. 369 ЦК України визначено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майно, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Таким чином, на час будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_13 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому їм належав вказаний будинок на праві спільної сумісної власності, як майно подружжя.

Судом встановлено, що своєї згоди на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_4 при укладенні та посвідченні договору 09.04.2004р. між ОСОБА_12, який діяв в інтересах ОСОБА_13 на підставі доручення від 10.07.2003р. та ОСОБА_7, ОСОБА_15 не давала і в представлених приватним нотаріусом ОСОБА_11 документах, на підставі яких здійснювалося нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу від 09.04.2004р., така згода відсутня.

Крім цього, як вбачається із свідоцтва про смерть виданого Личаківським відділом РАЦС Львівського МУЮ (а.с.171), ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_1., про що вчинено актовий запис №02 від 25.05.2007р.

Пунктом 6 частини 1 ст. 248 ЦК України передбачено, що у разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладених справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Зазначена норма застосовується у разі, якщо такі справи або дії визначені у довіреності. Однак, як вбачається з копії доручення від 10.07.2003р. виданого ОСОБА_13 на представлення його інтересів ОСОБА_12 (яке знаходиться в матеріалах цивільної справи №1-165/2009р) у ньому не надано жодних повноважень представнику для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків після смерті ОСОБА_18

За змістом ст. 25 ЦК України здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки є правоздатністю. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 237, ст. 239 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Отже з часу смерті ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1. його цивільні права і обов'язки припинилися, а також припинена довіреність, яка видана 10.07.2003р. на ім'я ОСОБА_12

Таким чином правочин укладений після смерті ОСОБА_18 від його імені не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України і є недійсним.

Відповідно до вимог п.1, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що договір купівлі-продажу від 09.04.2004р. був укладений в момент його вчинення з недотриманням вимог чинного законодавства України, зокрема за відсутності нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника житлового будинку АДРЕСА_1 –ОСОБА_4 Крім цього станом на 09.04.2004р. у зв’язку із смертю ОСОБА_13 його правоздатність припинена, а тому ОСОБА_12 не був наділений повноваженнями укладати від імені ОСОБА_13 договори про відчуження належного йому майна, доручення від 10.07.2003р. також припинило свою дію внаслідок смерті фізичної особи ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині слід задоволити та визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений 09.04.2004р. між ОСОБА_12, який діяв від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_7, ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11. При цьому суд вважає, що позивач ОСОБА_4 вправі заявляти позов про визнання недійсним вказаного договору, хоч вона і не була його стороною, оскільки в результаті посвідченого договору від 09.07.2004р. відчужено майно, яка належить їй на праві спільної сумісної власності.

Визнаючи недійсним вказаний договір купівлі-продажу будинку, слід застосувати правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України, та зобов’язати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 повернути будинок АДРЕСА_1 попереднім власникам. Що стосується повернення коштів отриманих від продажу спірного будинку відповідачам ОСОБА_7,ОСОБА_6, то такі не повинні повертатися позивачем ОСОБА_4,оскільки вони не отримувалися ОСОБА_13

Крім цього, оскільки судом встановлено, що спірне майно –житловий будинок АДРЕСА_1 являвся спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_4, а відповідно до вимог п.1 ст.70 СК України вважається, що частки кожного із подружжя у праві спільної сумісної власності є рівними, а право власності позивачки ОСОБА_4 на цю частку відповідачами заперечується, тому слід визнати за позивачем ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, як частку у спільному майні подружжя.

При цьому суд вважає, що позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.04.2004р. не пропустивши позовну давність, оскільки судом встановлено, що вона постійно проживає за кордоном і про договір купівлі-продажу від 09.04.2004р. дізналася лише в травні 2007р., після того, як звернулася в Четверту Львівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини від 06.11.2006 року після отримання відомостей про смерть ОСОБА_13 Судом встановлено, що позивач 12.06.2007р. звернулася до суду із аналогічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.04.2004р., який ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 29.12.2009р. залишено без розгляду. Даний позов поданий нею 07.08.2009року у межах трирічного строку позовної давності від тоді, коли вона дізналася про порушення свого права.

Крім цього позивач не пропустила строк позовної давності в частині позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09.06.2009р. скасовано рішення Червоноармійського районного суду м. Львова від 14.12.1977р. про розірвання шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а провадження по справі закрито.

Також суд вважає підставними позовні вимоги позивача ОСОБА_5 в частині визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_13 з наступних підстав.

На підставі ч.2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.2 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 845 розпочатої 20.12.2006р. після смерті ОСОБА_13, позивач ОСОБА_5 звернувся у Четверту Львівську Державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги за законом, після смерті батька ОСОБА_13 06.11.2006р., чим пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Однак як вбачається із пояснень представника позивача, внаслідок того, що ОСОБА_12 таємно вивіз ОСОБА_13 із м. Львова та в подальшому скрив факт смерті ОСОБА_13, актовий запис про його смерть не був оформлений та не отримано свідоцтво про його смерть. А тому позивач та його мати тривалий час не могли встановити факт смерті батька та чоловіка . Крім цього, він постійно проживає за кордоном в Канаді, а тому не мав можливості своєчасно подати заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини.

За таких обставин суд вважає, що позивач пропустив строк на прийняття спадщини із поважних причин, а тому в цій частині слід позов задоволити та визначити ОСОБА_5 додатковий термін 6 місяців для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім цього суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки 15.05.2007р. звертався до суду з аналогічним позовом про продовження строку на прийняття спадщини, однак ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.12.2008р. позов залишений без розгляду. Вказаний позов позивач подав у межах строку позовної давності, від тоді, коли він дізнався про порушення свого права.

В той же час суд вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання права власності за ним на спадкове майно –1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки позивач звернувся 06.11.2006р. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13 у Четверту Львівську державну нотаріальну контору і судом надано йому додатковий термін 6 місяців для прийняття спадщини, а тому саме нотаріальна контора повинна видати йому свідоцтво про право на спадщину.

Крім цього з матеріалів спадкової справи вбачається, що іншим спадкоємцем першої черги по закону після смерті ОСОБА_13 являється його дружина ОСОБА_4, від якої відсутня заява про відмову від прийняття спадщини. З врахуванням цих обставин підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 не має. А тому в цій частині позовні вимоги слід відхилити за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 209, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 25, 203, 216, 215, 237, 239, 248, 261, 265, 369, 1220, 1270, 1272 ЦК України, ст.ст. 22, 29 КпШС України, ст.70 СК України, суд, -

Позов задоволити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений 09.04.2004р. між ОСОБА_12, який діяв від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_7, ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11. Застосувати правові наслідки недійсності правочину, зобов’язати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 повернути будинок АДРЕСА_1 попереднім власникам.