805/1006/15-а Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість - 23.06.2018 Прийняття

за позовною заявою ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, треті особи - Прокуратура України, Генеральний прокурор України Луценко Юрій Віталійович, про визнання бездіяльності протиправною,

в с т а н о в и в :

20 квітня 2018 року ОСОБА_3 направив до Верховного Суду як суду першої інстанції позов, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Президента України Порошенка Петра Олексійовича та Верховної Ради України, які в порушення чинного законодавства України після 21 травня 2015 року завчасно не ліквідували Прокуратуру України, а саме: Президент України не видав відповідний Указ, а Верховна Рада України не прийняла відповідний Закон;

- ліквідувати за судовим рішенням Прокуратуру України, як правонаступника і послідовника Прокуратури СРСР та Прокуратури УРСР (згідно зі змістом статті 5 Закону України від 12.09.1991 №1543-ХІІ "Про правонаступництво України"), котра після 21 травня 2015 року відповідає статусу репресивного органу комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, діяльність якої в Україні засуджено і яка є забороненою згідно з Законами України від 09.04.2015 №316-УІІІ "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (316-19) та №317-УІІІ "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (317-19) ;

- зобов'язати Міністерство юстиції України згідно з приписами Закону України від 15.03.2003 №755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" анулювати (скасувати) державну реєстрацію Прокуратури України в ЄДРПОУ від 05.11.1991 №00034051, разом з Генеральною прокуратурою України створити Державну ліквідаційну комісію та провести ліквідаційну процедуру по ліквідації органів прокуратури України.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, яка не прийняла відповідний Закон щодо ліквідації органа прокуратури України.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2018 року відкрито провадження у справі в частині позовних вимог до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, треті особи - Прокуратура України, Генеральний прокурор України Луценко Юрій Віталійович, про визнання бездіяльності протиправною.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що особисто відповідач - Президент України, за результатами його звернення від 27.11.2017, маючи свої Конституційні повноваження та діючи в їх межах, як суб'єкт законодавчої ініціативи, мав ухвалити відповідний Указ "Про ліквідацію органів прокуратури України, як правонаступника радянської, комуністичної прокуратури СРСР та УРСР в порядку виконання Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) та чинних Законів від 09.04.2015 №316-УІІІ "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (316-19) та №317-УІІІ "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (317-19) ", оскільки існування на даний час такої прокуратури порушує громадянські права усіх громадян України.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить позов задовольнити та з метою належного захисту його прав та прав усіх громадян України своїм (судовим) рішенням ліквідувати Прокуратуру України, зобов'язавши Міністерство юстиції України анулювати (скасувати) її державну реєстрацію та разом з Генеральною прокуратурою України створити Державну ліквідаційну комісію і провести ліквідаційну процедуру по ліквідації органів прокуратури України.

У поданому відзиві (поясненнях) на позовну заяву представник Президента України зазначає, що звернення позивача було розглянуто у встановленому Положенням про Адміністрацію Президента України порядку. Вказує також на безпідставність заявлених позовних вимог та не наведення конкретних, порушених, на думку позивача, прав, свобод чи інтересів. Звертає увагу, що у даному випадку Президент України не допускав жодної протиправної бездіяльності та не здійснював владних управлінських функцій щодо позивача. У зв'язку з наведеним в задоволенні позову просить відмовити.

Представник третіх осіб у поданих поясненнях просить в задоволенні позову відмовити. Вказує на безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не наведено, які саме права, свободи та інтереси позивача порушено Президентом України.

У відповіді на відзив відповідача позивач вказує про його необґрунтованість та просить позов задовольнити.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.

27 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся з заявою, зокрема до Президента України Порошенка П.О., про ліквідацію сталінської, радянської, комуністичної прокуратури України, репресивного органу комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, правонаступника прокуратури СРСР і прокуратури УРСР, на підставі Закону України від 12.09.1991 №1543-ХІІ "Про правонаступництво України" (1543-12) та Законів України щодо декомунізації від 09.04.2015 №316-УІІІ та №317-УІІІ, а також про заборону в Україні сталінської, радянської, комуністичної символіки прокуратури України: щита з двома мечами, яка використовувалася прокуратурою СРСР та УРСР при комуністичному тоталітарному режимі 1917-1991 років і наразі незаконно використовується прокуратурою України, що після 21 травня 2015 року є порушенням Законів України про декомунізацію, тобто є протиправним.

На вказану заяву Адміністрацією Президента України позивачу направлено лист від 15.12.2017 №22/065424-23 у якому роз'яснено, що вказане звернення на підстав пп.20 п.4 Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.2010 №504 (504/2010) , передано до Відділу інформаційно-аналітичної роботи Приймальні Президента України для врахування та використання в роботі.

Позивач, вважаючи, що невидання Президентом України відповідного Указу про ліквідацію прокуратури України, є бездіяльністю щодо невиконання функцій, покладених на нього Конституцією України (254к/96-ВР) , звернувся до суду з даним позовом.

Суд перевірив доводи наведені у позові, у відзиві на нього та у відповіді на відзив дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі частин другої й шостої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до положень статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Так, статтею 102 Конституції України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України (254к/96-ВР) , прав і свобод людини і громадянина.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.10.2008 №21-рп/2008 (v021p710-08) зазначено, що законодавчі акти не можуть покласти додаткові права чи обов'язки на Президента України, крім тих, що прямо передбачені нормами Конституції України (254к/96-ВР) .

Так, статтею 106 Конституції України визначені повноваження Президента України, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, стаття 106 Конституції України визначає повноваження Президента України та цей перелік є вичерпним.

Разом з тим, для здійснення своїх повноважень Президент України створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Цьому конституційному положенню кореспондує ч. 2 ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", яка передбачає, що у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Так, постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України, на який покладено організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Главою держави конституційних повноважень відповідно до Указу Президента України від 25.02.2010 № 265 "Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України" (265/2010) , є Адміністрація Президента України.

Відповідно до пп.20 п.4 Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.2010 N504/2010, Адміністрацію організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських організацій (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, інших організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв'язання порушених у них проблем.

Таким чином, законодавством визначені орган та порядок розгляду цим органом звернень громадян, які адресовані Президенту України.

Суд звертає увагу, що захист прав та інтересів особи відбувається у встановленому законом порядку. Цей порядок передбачає, зокрема, розгляд звернення та надання письмової відповіді. Зазначені положення у спірних правовідносинах відповідачем не порушені.

Оцінюючи доводи сторін, досліджені докази, Суд вважає, що дії Президента України щодо порядку розгляду звернення позивача від 27.11.2017 були вчинені ним в межах, визначених Конституцією та законами України повноважень, у визначений законом спосіб; повноваження доручати розгляд звернень громадян Адміністрації Президента України, скеровувати його за належністю вчинено у зв'язку із здійсненням конституційних повноважень Президента України. Аргументи на які посилався позивач як на підставу своїх вимог не знайшли підтвердження, відповідач їх спростував та довів правомірність своїх дій.

Крім того, відповідно до статті 131-1 Конституції України (в редакції, чинній з 30.09.2016) прокуратура здійснює такі функції:

- підтримання публічного обвинувачення в суді;

- організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

- представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з Перехідними положеннями Основного Закону прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функції:

- досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції;

- нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій;

- представництво інтересів громадян в судах у справах, провадження в яких розпочато до 30.09.2016, до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Організація та порядок діяльності прокуратури згідно з вимогами статті 131-1 Конституції України визначаються законом.

Отже, прокуратура в Україні організовується (формується) на конституційному і законодавчому рівнях.

Разом з цим, прийняття законів є виключною компетенцією Верховної Ради України (ст.ст. 75, 85 Конституції України).

При цьому, Конституція України (254к/96-ВР) не наділяє Президента України повноваженнями щодо ліквідації органів прокуратури шляхом видачі відповідного Указу.

Щодо ліквідації Прокуратури України за судовим рішенням, то суд ураховує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина 1 статті 5 КАС України)..

За змістом частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії;

3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, зокрема, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, вимоги позивача щодо ліквідації Прокуратури України за судовим рішенням не узгоджуються з повноваженнями адміністративного суду, визначеними статтями 245, 266 КАС України.

Крім того, як вже було зазначено вище, прокуратура в Україні організовується (формується) на конституційному і законодавчому рівнях, а прийняття законів є виключною компетенцією Верховної Ради України, що, в свою чергу, унеможливлює вирішення в судовому порядку питання ліквідації Прокуратури України.

Конституційний Суд України у рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 також зазначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

Таким чином, Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241- 246, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, треті особи - Прокуратура України, Генеральний прокурор України Луценко Юрій Віталійович, про визнання бездіяльності протиправною.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.