9901/456/18 Про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя про звільнення особи з посади судді районного суду міста - 21.06.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Гончарова І. А., судді Бившева Л. І., Олендер І. Я., Шипуліна Т. М., Ханова Р.Ф.) від 20 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

27 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом в порядку ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 20 лютого 2018 року про звільнення її з посади судді Сихівського районного суду м. Львова на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України відповідно до рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП від 18 жовтня 2017 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що висновки, викладені в рішеннях ВРП та її дисциплінарного органу, є помилковими, оскільки не відповідають дійсним обставинам, побудовані на припущеннях та не ґрунтуються на нормах права й міжнародній практиці. Також позивачка вказала, що ВРП позбавила її можливості скористатися передбаченим законодавством правом відводу та правом бути вислуханою внаслідок нібито необґрунтованої відмови в задоволенні клопотань про відкладення вирішення питання про її звільнення з посади судді.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 20 березня 2018 року відмовив ОСОБА_3 у задоволенні її позову до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 20 лютого 2018 року № 563/0/15-18.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, 13 квітня 2018 року ОСОБА_3 направила до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу про скасування рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року та просила ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов повністю.

Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_3 зазначила, що рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року необґрунтоване і підлягає скасуванню, оскільки викладені в ньому висновки про відсутність порушень її прав під час засідання ВРП не відповідають обставинам справи.

Вища рада правосуддя у відзиві на апеляційну скаргу проситьв задоволені апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовити, оскільки вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явилася. 21 червня 2018 року представник ВРП - РусаковаІ.Г. подала заяву про розгляд цієї справи в письмовому провадженні у зв'язку з неявкою скаржниці.

За правилами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

У разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 25 квітня 2002 року № 383/2002 призначив ОСОБА_3 суддею Амвросіївського районного суду Донецької області строком на п'ять років, а Верховна Рада України Постановою від 20 березня 2008 року № 241-VІ обрала її на посаду судді цього суду безстроково. У подальшому Президент України Указом від 14 лютого 2015 року № 82/2015 перевів ОСОБА_3 на посаду судді Сихівського районного суду м. Львова.

До ВРП надійшли дисциплінарні скарги Львівської міської ради від 20 січня, 27 лютого, 21 квітня 2017 року на дії судді Сихівського районного суду м. Львова ОСОБА_3

Зі змісту вказаних скарг убачається, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Львівської області від 25 січня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, ОСОБА_5 зобов'язано привести до попереднього стану земельну ділянку, що знаходиться у АДРЕСА_1, шляхом демонтажу самочинно збудованого нерухомого майна - будівлі ресторану загальною площею 288,6 м-2.

Під час виконання рішення суду 29 грудня 2016 року суддею ОСОБА_3 постановлено ухвалу, якою зупинено призначене на 30 грудня 2016 року виконання цього рішення.

23 лютого 2017 року суддею ОСОБА_3 постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання ОСОБА_5 (боржника за виконавчим провадженням) та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 464/12917/13-ц, виданий Сихівським районним судом м. Львова 18 лютого 2016 року.

15 червня 2017 року Апеляційний суд Львівської області скасував зазначену ухвалу та передав справу на новий розгляд до Сихівського районного суду м. Львова.

За результатами розгляду дисциплінарних скарг 18 жовтня 2017 року Третя Дисциплінарна палата ВРП прийняла рішення № 3313/3дп/15-17, яке залишене без змін рішенням ВРП від 16 січня 2018 року № 63/0/15-18, про притягнення судді Сихівського районного суду м. Львова ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення її з посади судді.

20 лютого 2018 року ВРП на підставі подання її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2018 року № 2786/0/9-18 прийняла рішення про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Сихівського районного суду м. Львова на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_3 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підстави та порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України (254к/96-ВР) , Законами України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) та від 21 грудня 2016 року № 1798- VIII "Про вищу раду правосуддя" (далі - Закон №1798- VIII (1798-19) ).

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Статтею 108 Закону №1402-VIII установлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом №1798- VIII (1798-19) , з урахуванням вимог цього Закону.

Зокрема, відповідно до п. 6 ч. 1 та п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII одним із видів дисциплінарного стягнення, який може бути застосований до судді, є подання про звільнення судді з посади, який застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Статтею 112 Закону №1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України. Конституцією України (254к/96-ВР) встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів (ч. 10 ст. 131).

Так держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов'язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону № 1798- VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених п. 3, 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України, ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Приписами ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених п.3 та 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов'язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції". У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України").

Виходячи зі змісту ст. 6 Конвенції, справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки Європейського суду з прав людини та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII, і при цьому встановила:

Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість (ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 30 Закону № 1798-VIII).

Як вбачається з витягу з протоколу № 11 засідання ВРП від 20 лютого 2018 року, на засіданні були присутніми 16 її членів, тобто більшість від складу, які одноголосно проголосували "за" звільнення позивачки з посади судді. Наявна в матеріалах справи копія оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні. Отже, спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь в його ухваленні, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII.

Велика Палата Верховного Суду погоджується й з доводами суду першої інстанції, що оскаржуване рішення ВРП від 20 лютого 2018 року № 563/0/15-18 є вмотивованим та містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом.

Зокрема, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду вірно встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_3 з посади судді слугувало рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 18 жовтня 2017 року, яке залишене без змін рішенням ВРП від 16 січня 2018 року, про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді.

Крім того, зазначене рішення дисциплінарного органу ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному ч. 7 ст. 266 КАС України, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 березня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовила (справа № 11-66сап18). Рішення суду мотивовано тим, що характер дій судді ОСОБА_3 під час розгляду заяви ОСОБА_5 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, свідчить про вчинення нею дій, які підривають авторитет правосуддя, а тому ВРП та її Третя Дисциплінарна палата правильно кваліфікували такі дії як істотний дисциплінарний проступок, і правомірно, з дотриманням принципу пропорційності застосували до ОСОБА_3 дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади. Це судове рішення набуло законної сили і є чинним.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням у () адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішень ВРП та її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про її звільнення з посади, не потребують доказування.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності в рішеннях ВРП та її дисциплінарного органу мотивів для застосування до неї такого дисциплінарного стягнення як подання про звільнення її з посади судді.

Таким чином, рішення ВРП від 20 лютого 2018 року № 563/0/15-18 про звільнення ОСОБА_3 з посади судді прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для скасування вказаного рішення, відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону №1798-VIII, відсутні.

16 лютого 2018 року ОСОБА_3 подала до ВРП клопотання про відкладення розгляду питання про її звільнення з посади судді.

Не можуть бути мотивом для скасування оскаржуваного рішення ВРП й доводи ОСОБА_3, що ВРП порушила її право бути вислуханою на засіданні та надавати пояснення і відводи оскільки відмовила в задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи.

Задовольнити клопотання про відкладення розгляду, чи відхилити його, є правом, а не обов'язком ВРП, а тому посилання позивачки про порушення її прав у зв'язку з невідкладенням розгляду справи є необґрунтованими.

На засідання ВРП 20 лютого 2018 року позивачка не з'явилася. При цьому, вона була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи про її звільнення з посади судді, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 56 Закону №1798-VIII неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Ураховуючи вказану норму, ВРП у межах наданих їй повноважень прийняла рішення розглянути питання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді за її відсутності.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.