Білокуракинський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді: Максименко О.Ю.

при секретарі: Літвіновій Н.П., Бушля О.В.

за участю позивача: ОСОБА_1

за участю представника позивача: ОСОБА_2

за участю відповідача: ОСОБА_3

за участю представника відповідача: ОСОБА_4

за участю третьої особи,

яка заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Білокуракине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, а також за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будинку та господарських будівель, які належать на праві власності сину ОСОБА_3, та стягнення коштів, понесених на переобладнання та ремонт житла та господарських будівель, -

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить поділити житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: с. Павлівка Білокуракинського району Луганської області, залишивши право власності на цей будинок за відповідачем ОСОБА_3, зобов"язавши його сплатити їй 1/2 вартості будинку.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 07.05.1999 року вона розірвала шлюб з ОСОБА_3 у Білокуракинському відділі реєстрації актів цивільного стану Луганської області. За час шлюбу вони придбали житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: с. Павлівка Білокуракинського району Луганської області. Після їхнього розлучення, щоб уникнути розподілу спільного майна подружжя в судовому порядку, відповідач обіцяв, що даний житловий будинок з господарськими спорудами буде переоформлений на їхню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, після досягнення нею повноліття. Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати з нею, але не у вказаному вище будинку. Зараз їх донька навчається у Луганському кооперативному технікумі І рівня акредитації на денному відділенні

на IIкурсі, на контрактній умові, стипендію не отримує. 09.11.2007 року доньці ОСОБА_2 виповниться 19 років, але свою обіцянку відповідач до теперішнього часу не виконав, так як власником вищезазначеного будинку по технічному паспорту Білокуракинського РБТІ являється він. Вона запропонувала відповідачу добровільно поділити житловий будинок з господарськими спорудами, залишивши право власності на цей будинок за ним, а їй сплативши 1/2 вартості будинку. Однак він відмовився. Зараз вона підпадає під скорочення, коштів для придбання іншого житла не має, купити квартиру або будинок їй немає за що. Мешкати в спірному домоволодінні вона не хоче і не може, так як там мешкають інші люди.

Трирічний строк, встановлений для розподілу нажитого майна подружжя вона пропустила з поважних причин, оскільки відповідач по справі обіцяв переписати будинок на дочку, після досягнення нею повноліття і вона йому повірила. Крім того, вона перенесла дві хірургічні операції, тому не мала можливості та коштів на звернення до суду. Це і спонукало її звернутися з позовом до суду.

ОСОБА_5, яка на підставі ст. 34 ЦПК України вступила до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будинку та господарських будівель, які належать на праві власності сину ОСОБА_3, та стягнення коштів, понесених на переобладнання та ремонт житла та господарських будівель. В обґрунтування своїх вимог вона указала, що ОСОБА_3 являється її сином. Після вступу до шлюбу з ОСОБА_1 з 1987 року вони проживали разом з нею однією родиною. В ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька і так як с. Стативчине, де вони на той час проживали, неперспективне, то молодь стала виїжджати з села і синові була надана квартира в с. Павлівка Білокуракинського району Луганської області. В 1992 році синові було запропоновано викупити дім з господарськими будівлями, так як йшло реформування колгоспів. Вона зі своїм чоловіком вирішили збирати кошти для придбання житла і по домовленості з сином і невісткою вони вирішили, що придбають житло на їх кошти, проживуть ще в с. Стативчине, а потім будуть спільно жити в с. Павлівка знову однією родиною. Це вони спільно вирішували з сином і невісткою. Вони домовилися, що дадуть грошей, а будинок нехай оформлюють на ім'я сина - ОСОБА_3. Після цього вони спільно з померлим чоловіком ОСОБА_6 зняли з ощадної книжки гроші в сумі 8500 рбл.. Ці гроші син вніс в колгоспну касу та купив будівлю. Гроші вони з померлим чоловіком брали в Ощадбанку, де вони знаходилися на вкладах. З 1998 року, коли син знаходився на заробітках, його дружина стала спілкуватися з другими чоловіками, зраджувала йому, потім залишила сім'ю і стала жити окремо. Вона попросила віддати всі речі з дому, а будинок залишить синові і розподіляти його не буде, так як не збирається жити на селі. В листопаді 1998 року вона вивезла всі речі з дому, про що вони повідомили міліцію, де їм сказали, щоб запросили депутата сільської ради і в його присутності склали акт, які речі вона вивезла і що не буде претендувати на будівлю, так вони і зробили. В підписанні цього акту вона відмовилася. 07.05.1999 року шлюб між сином та невісткою було розірвано. Вони просили невістку, щоб переїхати до сина, так як в КСП не платили заробітної плати і у нього була заборгованість за сплату електроенергії, воду. Вона відмовляла. Звернувшись до міліції, щоб прописатися в будівлі, їм відмовили, оскільки немає згоди ОСОБА_1. І їм повідомили, що треба звертатися до суду за вирішенням цього питання. Після отримання рішення суду, син дозволив їм з чоловіком

прописатися в цій будівлі, де вони фактично проживали з 1999 року, а зареєструвалися в травні 2002 року. Після того, як ОСОБА_1 не стала проживати в будинку, вона з чоловіком і допомогою сина провели капітальний ремонт житла, на який вклали немалі кошти. Ремонт обійшовся до 2000 грн.. Коли почалася газифікація будинку, вони також понесли значні кошти на оформлення документації - 1000 грн, придбали опалювальний котел за 2000 грн., труби на воду - 60 грн., та підвод газу - 880 грн.. сплатили кошти за виконання га303варювальних робіт - 2000 грн.. Після чого знову провели капітальний ремонт, який обійшовся в 4000 грн.. Всього вона понесла витрати в розмірі 11490 грн. на ремонт та 8500 грн. за придбання будинку. Жодного разу ОСОБА_1 не була в будинку і не знає, що там зараз знаходиться, ніяких матеріальних затрат не понесла, вони все робили для сина та онуки.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги та надала суду аналогічні пояснення, доповнивши, що, оскільки з травня 1999 року, коли був розірваний шлюб з відповідачем, вона в спірному домоволодінні не проживала, то і розподілити його вона просила зі сплатою їй 1/2 частини, виходячи з вартості домоволодіння станом на травень 1999 року. Позов ОСОБА_5 ОСОБА_1 не визнала та пояснила, що вона на претендує на будинок з урахуванням усіх ремонтів та підведенням газу і води, тому сплачувати всі затрачені ОСОБА_5 кошти на текучі та капітальні ремонти не згодна.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримала позов ОСОБА_1 в повному обсязі та надала аналогічні пояснення.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_3, який також залучений в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що вимоги позвички не обгрунтовані, незаконні і вона взагалі не має права звертатися з даним позовом до суду. Предмет позову не відповідає вимогам викладеним в позовній заяві, багато обставин, які не відповідають дійсності. Так в ІНФОРМАЦІЯ_1 йому як членові колишнього КСП ім. 21 з'їзду КПРС була надана квартира в якій він мешкав спільно з дружиною та дочкою. В 1992 році, в період реорганізації сільськогосподарських підприємств, йому було запропоновано викупити цю квартиру в КСП, що він і зробив. В 1998 році дружина залишила сім'ю і стала мешкати з різними чоловіками, в спірному будинку не проживала. Він працював у сільськогосподарському товаристві, сплачував кошти за комунальні послуги, сплачував аліменти. ОСОБА_3 неодноразово звертався до позивачки з приводу розподілу майна, однак вона відмовляла провести розподіл майна та розлучення. 07.05.1999 року по її ініціативі шлюб було розірвано. В житловому будинку вона і в подальшому не проживала. Йому одному було дуже тяжко сплачувати за комунальні послуги, тому він перевіз до себе батьків. Коштів, щоб подати до суду позов, у нього не було. Після розірвання шлюбу вона також на розподіл майна не подавала. Він звернувся до міліції про реєстрацію батьків в житловому будинку, але колишня дружина заперечувала, тому йому запропонували звернутися до суду. Пізніше, суд виніс рішення про утрачене право на користування житлом відносно ОСОБА_1. Вважає, що позивачка не має підстав для звернення з даним позовом до суду, оскільки є судове рішення, яким визнано, що вона втратила право користування житлом, пройшов строк для розподілу спільного майна подружжя та стверджує, що ніколи не обіцяв переписати будинок на доньку. Позов ОСОБА_5 підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 вимоги позовної заяви ОСОБА_1 не визнав та заперечував проти їх задоволення, позов ОСОБА_5 підтримав та надав суду пояснення, аналогічні поясненням відповідача.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, позивач ОСОБА_5 в судовому засіданні свій позов підтримала повністю, просила його задовольнити та надала суду аналогічні пояснення. В подальшому заявила про звільнення її від судових витрат, оскільки вона понесла значні витрати по сплаті експертизи.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити, а в позові ОСОБА_5 слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 13.08.1988р. по 07.05.1999р. (а.с. 6).

Від шлюбу мають спільну дочку, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

Згідно договору купівлі-продажу від 28.12.1992р., ОСОБА_3 купив у колгоспу імені 21 з'їзду КПРС житловий будинок з господарськими будівлями: літня кухня, сарай, гараж, сарай, сарай, погреб, огорожа, колодязь, що знаходиться в с Павлівка Білокуракинського району Луганської області за 8200 рублів (а.с. 20-21). За купівлю вказаного домоволодіння ОСОБА_3 сплатив 5000 рублів 04.04.1992р. та 3219 рублів 29.05.1992р. за готівковий розрахунок, про що йому на загальну суму 8219 рублів була видано накладну № 1020 (а.с. 55, 56).

З вересня 1999 року у вказане домоволодіння переїхали проживати батьки ОСОБА_3 ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які до 2002р. проживали там без прописки. 16.05.2002р. вони були зареєстровані за місцем проживання. 05.05.2005р. у це домогосподарство були прописані: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16. Всі члени сім'ї проживають в цьому домогосподарстві, окрім ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 58).

рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 05.02.2003р. ОСОБА_1 було визнано втратившею право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: Луганська область Білокуракинський район с Павлівка (а.с. 30).

Виходячи з позову ОСОБА_1, вимоги якої стосуються травня 1999 року, тобто періоду часу, коли ще діяв Кодекс про Шлюб та Сім'ю України (2006-07) 1969р. Сімейний Кодекс України (2947-14) набрав чинності з 01.01.2004р. Зворотної сили він не має і не може поширюватися на відносини, які виникли до цього моменту. У зв'язку з чим суд вважає необхідним при вирішенні спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 застосувати Кодекс про Шлюб та Сім'ю України (2006-07) 1969р.

Як вбачається з договору купівлі-продажу, спірне домоволодіння придбане 29.12.1992р., тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, що не заперечують обидві сторони.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Відповідач не заперечує, що вказане домоволодіння є спільно нажитим майном.

Згідно ст. .28 КпШС України (2006-07) в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ст. .29 КпШС України (2006-07) якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення ... про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Сторона відповідачів сплачувати грошову компенсацію не згодна і в своїх запереченнях посилається на ч.4 ст. 71 СК України, якою передбачено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, ..., допускається лише за його згодою .... Вказане заперечення суд не бере до уваги, оскільки спір вирішується згідно з КпШС України (2006-07) , застосування якого вважає необхідним і сторона відповідачів.

У зв'язку з наведеним, враховуючи, що ОСОБА_1 з моменту розірвання шлюбу у спірному домоволодінні не проживає і не намагається проживати, в ньому проживає мати відповідача та їх родичі, суд вважає вимоги позивачки ОСОБА_1 в частині присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно правомірними.

Однак, ч.3 ст. 29 КпШС України передбачено, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Враховуючи, що шлюб між сторонами розірваний 07.05.1999р., позивач пропустила строк звернення з позовом до суду. Між тим, ОСОБА_1 заявлено вимогу про поновлення нею пропущеного трирічного строку, встановленого для подачі позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, оскільки, на її думку, вона його пропустила з поважних причин. А саме: оскільки відповідач ОСОБА_3 обіцяв їй переписати будинок на дочку після досягнення нею повноліття, вона вірила йому та чекала повноліття дитини. Окрім того, за цей час вона перенесла дві хірургічні операції, тому не мала фізичної можливості та коштів на звернення до суду.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що після розлучення Єрімєєвих, ОСОБА_3 неодноразово висказував намагання переписати домоволодіння, в якому проживала їх сім'я, на свою дочку ОСОБА_9 після досягнення нею повноліття. Кожен з них безпосередньо чув це від ОСОБА_3

Дочка сторін ОСОБА_17 в судовому засіданні також підтвердила цей факт.

Окрім того, як пояснив в судовому засіданні відповідач, вони з позивачем розподілили майно добровільно. ОСОБА_1 забрала всі речі, які вважала за потрібне, залишивши ОСОБА_3 домоволодіння. Ці пояснення суд не бере до уваги, оскільки прикладений на це перелік речей, взятих у нього самовільно його дружиною (а.с. 57) не тільки не підтверджує пояснень щодо добровільного розподілу майна, а навіть суперечить їм.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, суду пояснили, що вони бачили, як ОСОБА_1 вивозила від ОСОБА_3 речі. Це було рано вранці, була завантажена повна машина. Як все грузилося, жоден з них не бачив, вони бачили тільки завантажену машину. Після цього ОСОБА_3 був складений акт про перелік речей, вивезених ОСОБА_1. ОСОБА_10 вказаний акт підписував, однак коли і як його складали, він вже не пам'ятає.

Вказані свідки також пояснення відповідача в цій частині не підтвердили.

Відповідно до доданих до суду виписних епікризів з історії хвороб, ОСОБА_1. дійсно було зроблено операції 27.02.2001р. (а.с. 15), та 26.02.2005р (а.с. 14).

Як вбачається з протоколу судового засідання, дослідженої в судовому засіданні цивільної справи № 2-61/2003 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання її втратившею право користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 пояснювала, що вона на розподіл майна до суду не зверталася, оскільки в неї немає грошей, окрім того, ОСОБА_3 обіцяв переписати будинок на дочку.

В своїх запереченнях на позовну заяву, яка розглядається в судовому засіданні, відповідач указує, що у нього також не було коштів на звернення з позовом про розподіл майна (а.с. 27), тобто для себе він цю причину вважає поважною.

У зв'язку з викладеним, суд вважає можливим визнати причини пропуску трирічного строку позовної давності позивачем ОСОБА_1 поважними і поновити пропущений строк.

Також суд вважає можливим задовольнити позов ОСОБА_1 та розподілити житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частинах (по 1/2) між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнавши за ОСОБА_3 право власності на весь будинок та зобов'язавши його сплатити ОСОБА_1 вартість Уг частини вказаного домоволодіння станом на травень 1999р., що складає, згідно висновку будівельно-технічної експертизи, 17342 грн. 50 коп. (34685 грн. - вартість всього домоволодіння / 2).

Позивач ОСОБА_5 в своїм вимогах просить визнати за нею право власності на Уг частину спірного домоволодіння, який належить її сину ОСОБА_3, оскільки будинок придбаний за її власні кошти та кошти її померлого чоловіка, а також стягнути на її користь половину коштів за придбання будинку в розмірі 4250 грн. і понесені нею витрати для капітального ремонту будинку, переобладнання під газове опалення, водопроводу в розмірі 6000 грн. З цими вимогами позивачка звертається до ОСОБА_1

ОСОБА_5 не заперечувала, що домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, придбане в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і оформлене на її сина ОСОБА_3. Вона знала про це і її все влаштовувало. Всі ці роки ніяких вимог до свого сина, який, на її думку був власником цілого домоволодіння, вона не заявляла як і не заявляє тепер.

Доказів, що вона зі своїм померлим чоловіком купляли будинок для ОСОБА_3 за свої власні кошти, ОСОБА_5 не надала.

Ствердження про сплату за будинок грошима, які вони знімали зі своїх ощадних книжок у листопаді та грудні 1992 року для сплати за будинок, спростовується як відповіддю з ВАТ "Державний ощадний банк України" Філія -Білокуракинське відділення Ощадного банку, що руху коштів по рахункам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за період з листопада по грудень 1992 року не було (а.с. 69), так і накладною № 1020, згідно якої за купівлю вказаного домоволодіння ОСОБА_3 сплатив 8219 рублів: 5000 рублів 04.04.1992р. та 3219 рублів 29.05.1992р. за готівковий розрахунок (а.с. 55, 56). Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду підтвердила той факт,

що ОСОБА_3 сплачував гроші за домоволодіння готівкою. З заробітної плати вказані гроші не утримувалися.

Окрім того, ОСОБА_5 пропустила строк позовної давності на вимоги про визнання за нею права власності на частину будинку і поновити його вона не просить.

Щодо вимог про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації за проведення капітального ремонту будинку, переобладнання під газове опалення, водопроводу, вони також не підлягають задоволенню, оскільки всі ремонти ОСОБА_5 робила після того, як з будинку виїхала ОСОБА_1, яка в подальшому в нього не поверталася і в ньому не проживала.

Вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 стосовно розподілу будинку, в якому зараз проживає ОСОБА_5, стосуються травня 1999 року. На той час ОСОБА_5 в спірному домоволодінні ще не проживала і переїхала в нього в вересні 1999 року (а.с. 58). Матеріали для ремонту домоволодіння ОСОБА_5 придбала 25.10.2007р., що підтверджується накладною № 250 (а.с. 54).

У зв'язку з наведеним суд вважає, що позов ОСОБА_5 не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивачем за первісним позовом не повністю було сплачено судовий збір, він підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на підставі ст. .88 ЦПК України (1618-15) в розмірі 122 грн. 43 коп..

Третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги, при зверненні до суду з позовом не було сплачено судові витрати: судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Оскільки позивачем було заявлено клопотання про звільнення його від сплати судових витрат, суд вважає можливим частково задовольнити це клопотання та на підставі ст. . 82 ЦПК України (1618-15) зменшити сплату судового збору до 51 грн. з урахуванням, що ОСОБА_5 є особою похилого віку та отримує пенсію. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи стягнути в повному обсязі - в розмірі 30 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. .22, 28, 29 КпШС України (2006-07) (1969р.), ст. ст. 10, 11, 30, 58- 60, 82, 88, 209, 212- 215 ЦПК України, суд, -

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення з позовом до суду.

Поділити житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частинах (по 1/2) між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнавши за ОСОБА_3 право власності на весь будинок та зобов'язавши його сплатити ОСОБА_1 вартість 1/2 частини вказаного домоволодіння в розмірі 17342 грн. 50 коп..

В задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в розмірі 122 грн. 43 коп..

Стягнути з ОСОБА_5 судовий збір на користь держави в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн..

рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області через Білокуракинський районний суд Луганської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а також апеляційної скарги в строк 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.