У х в а л а
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     18 лютого 2008 року м. Київ
 
        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
 
                Верховного Суду України в складі:
 
     головуючого Гуменюка В.I., суддів: Балюка  М.I.,   Барсукової
В.М.,
     розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання
договору  дарування  недійсним  і  визнання  права  власності   на
спадкове  майно,  за  позовом  ОСОБА_3  до  ОСОБА_2  про  визнання
недійсним договору дарування та за зустрічним позовом  ОСОБА_2  до
ОСОБА_1 про виселення,
 
                       в с т а н о в и л а:
 
     У березні 2000 року ОСОБА_1 звернувся  з  зазначеним  позовом
посилаючись на те, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві  власності
його батьку ОСОБА_3. В цьому  будинку  прописані  батько  позивача
ОСОБА_3,   мати   позивача   ОСОБА_4,   позивач   та   відповідач.
IНФОРМАЦIЯ_1  мати  позивача  ОСОБА_4  померла.  Після  її  смерті
відкрилась  спадщина  на  1/2  частину  будинку  АДРЕСА_1  та   на
земельний і майновий пай в КСП "імені Крейсера "Аврора".  Спадщину
фактично прийняв позивач та його  батько.  Однак  до  нотаріальної
контори  вони  не  звертались  і  спадок  офіційно  не   оформили.
Відповідач ОСОБА_2 у будинку не проживав і спадок  не  прийняв.  У
1999 році ОСОБА_2 шляхом обману заставив  батька  ОСОБА_3  укласти
договір дарування будинку. Цей договір було  укладено  28  вересня
1999 року. Тому позивач ОСОБА_1 просив задовольнити його позов  та
визнати за ним право власності на 1/4 частину спірного будинку  та
1/2  частину  майнового  та  земельного  сертифікатів  в   порядку
спадкування після  смерті  матері  та  визнати  недійсним  договір
дарування спірного будинку від 28 вересня 1999 року.
 
     У  вересні  2000  року  ОСОБА_3  звернувся  до  ОСОБА_2   про
розірвання договору  дарування  будинку,  посилаючись  на  те,  що
відповідач  обіцяв  його  доглядати  та  надавати  допомогу,   але
обіцянки не дотримався.
 
     У травні 2000 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з позовом про
виселення  з  будинку,  посилаючись  на  те,  що  спірний  будинок
належить йому на  праві  власності,  а  відповідач  створює  умови
неможливості проживання у будинку.
 
     IНФОРМАЦIЯ_2 ОСОБА_3 помер. Заповіту не залишив.
 
     ОСОБА_1 змінив позовні вимоги  та  просив  визнати  недійсним
договір дарування будинку; визнати за ним право власності  на  1/4
частину будинку у порядку спадкування після смерті  матері  та  на
3/8 частин цього будинку  після  смерті  батька;  на  1/4  частину
земельного сертифікату і майнового сертифікату ОСОБА_4  в  порядку
спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3; на 1/2 частину
майнового те земельного сертифікатів у порядку  спадкування  після
смерті ОСОБА_3; на 5/8 частин вкладу після смерті батька і  матері
та на 1/2 частину вкладів після смерті батька ОСОБА_3
 
     Заочним   рішенням   Нікопольського    міськрайонного    суду
Дніпропетровської області від 19 вересня 2006 року  позов  ОСОБА_1
задоволено частково.  Визнано  недійсним  в  1/6  частині  будинку
договір дарування житлового будинку  від  28  вересня  1999  року.
Визнано за  ОСОБА_1  право  власності  в  порядку  спадкування  за
законом на: 1/6 частину будинку; 1/2 частину майнового паю на суму
11 669  грн.  на  підставі  свідоцтва  про  майновий  пай  від  21
листопада  2002  року,  видане  на  ім'я  ОСОБА_3;   1/2   частину
земельного паю, на підставі сертифікату від 31 березня 1997  року,
видане на ім'я ОСОБА_3; 1/2 частину  земельного  паю  на  підставі
сертифікату від 31 березня 1997 року, виданого  на  ім'я  ОСОБА_4;
1/2 частину  майнового  паю  на  суму  10  590  грн.  на  підставі
свідоцтва про майновий пай від 21 листопада 2002 року,  видане  на
ім'я ОСОБА_4; 1/2 частину вкладів в ВАТ  "Державний  ощадний  банк
України" відкритих на ім'я ОСОБА_3  та  ОСОБА_4  В  іншій  частині
позовних вимог відмовлено. У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено.
 
     Додатковим  заочним  рішенням  Нікопольського  міськрайонного
суду Дніпропетровської області від 15 березня 2007  року  залишено
відкритою частину у спадковому  майні,  яка  належить  ОСОБА_2,  а
саме: 1/2 частину майнового паю на суму 11 669  грн.  на  підставі
свідоцтва про майновий пай від 21 листопада 2002 року,  видане  на
ім'я ОСОБА_3; 1/2 частину земельного паю, на підставі  сертифікату
від 31 березня 1997 року, видане  на  ім'я  ОСОБА_3;  1/2  частину
земельного паю на підставі сертифікату від 31 березня  1997  року,
виданого на ім'я ОСОБА_4; 1/2 частину майнового паю на суму 10 590
грн. на підставі свідоцтва про майновий пай від 21 листопада  2002
року, видане на ім'я ОСОБА_4; 1/2 частину вкладів в ВАТ "Державний
ощадний банк України" відкритих на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4
 
     Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської  області  від  13
вересня 2007 року  заочне  рішення  Нікопольського  міськрайонного
суду  Дніпропетровської  області  від  19  вересня  2006  року  та
додаткове  заочне  рішення  Нікопольського   міськрайонного   суду
Дніпропетровської області від 15 березня 2007  року  залишені  без
змін.
 
     У  касаційній  скарзі  ОСОБА_1  просить  скасувати   ухвалені
рішення судів а справу направити на новий розгляд до  суду  першої
інстанції, посилаючись  на  неправильне  застосування  судом  норм
матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
 
     Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
 
     Згідно вимог частини 2 статті  324  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        
підставами касаційного оскарження судового рішення  є  неправильне
застосування  судом   норм   матеріального   чи   порушення   норм
процесуального права.
 
     За  правилами  статті  335  ЦПК   України   ( 1618-15 ) (1618-15)
           суд
касаційної  інстанції  не  може  встановлювати  або  (та)  вважати
доведеними обставини, що не були встановлені  в  рішенні  суду  чи
відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
 
     Судові рішення ухвалено з додержанням норм  матеріального  та
процесуального   права.   Доводи   скарги   висновків   суду    не
спростовують. Підстав для їх скасування не встановлено.
 
     Керуючись статтями 332, 345 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,  колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
 
                         у х в а л и л а:
 
     Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
 
     Рішення Нікопольського міськрайонного суду  Дніпропетровської
області від 19 вересня 2006 року, додаткове рішення Нікопольського
міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня  2007
року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від  13
вересня 2007 року залишити без змін.
 
     Ухвала оскарженню не підлягає.
 
     Головуючий В.I. Гуменюк
 
     Судді: М.I. Балюк
 
     В.М. Барсукова