800/315/17 Про скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким затверджено рейтинги кандидатів на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККСУ - 19.06.2018 Прийняття

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В. Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Смокович М. І., судді: Бевзенко В. М., Білоус О. В., Стрелець Т. Г., Шарапа В. М.) від 16 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив скасувати рішення ВККС, прийняте 27 липня 2017 року та оголошене 28 липня 2017 року, яким затверджено рейтинги кандидатів на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду у межах конкурсу, оголошеного рішенням відповідача від 07 листопада 2017 року

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2017 року відкрито провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року закрито провадження у справі за п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати незаконну, на його думку, ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_3 зазначає, що внаслідок численних порушень вимог законодавства під час проведення конкурсу до Верховного Суду, який є найвищим судом у системі судоустрою України, цей суд не є "судом, встановленим законом" в тому значенні, як його роз'яснив Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України (заява №21722/11). Така обставина, на думку позивача, порушує його право на розгляд справ за його участі "судом, встановленим законом", гарантоване ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у спірній ухвалі, оскаржуване рішення ВККС від 27 липня 2017 року № 79/зп-17 є актом індивідуальної дії, який породжує права та обов'язки лише для тих суб'єктів, яким їх адресовано. Позивач в силу вимог законодавства позбавлений права оскаржувати дане рішення Комісії, оскільки воно не має безпосереднього впливу на його права, свободи та інтереси і не порушує їх.

ВККС у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення з тих підстав, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

27 липня 2017 року ВККС прийняла рішення № 79/зп-17, яким затвердила рейтинги кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в касаційних судах у складі Верховного Суду у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи скаржника та надані на противагу їм аргументи Комісії, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС () визначені у ст. 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема законності актів ВККС () (п. 2, 3 ч. 1 ст. 266 КАС України).

Згідно із п. 1 ч. 4 ст. 266 цього Кодексу Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати акт ВККС протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині.

Завданням адміністративного судочинства згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту

З аналізу викладених вище положень законодавства вбачається, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.

Однак, як установлено судом, ОСОБА_3 не довів, на підставі чого ґрунтуються його вимоги в розрізі порушених прав рішенням Комісії від 27 липня 2017 року, та яким чином таке рішення порушує його конституційні права та інтереси.

Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що за приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк ( п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України ).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акту) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів даної особи.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції, що відсутність у позивача прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям ВККС рішення від 27 липня 2017 року № 79/зп-17, не породжує у нього і права на захист, шляхом звернення до суду з цим позовом.

Щодо висновків суду першої інстанції, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої інстанції правильно не зазначив суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє наведені ОСОБА_3 в апеляційній скарзі доводи щодо відсутності у суддів, які входили до складу суду першої інстанції, процесуального права ухвалювати будь-які рішення у справі за наявності конфлікту інтересів, оскільки оскаржуваним рішенням ВККС від 27 липня 2017 року судді були оголошені переможцями конкурсу до Верховного Суду, з огляду на наступне.

Положеннями ч. 4 ст. 22 КАС України передбачено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності () Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Адміністративні справи, підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше трьох суддів (ч. 6 ст. 33 КАС України).

Будь-якого іншого суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд справ зазначеної вище категорії, КАС України (2747-15) та іншими законодавчими актами України не визначено.

Таким чином, у разі нерозгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ВККС суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позивач буде позбавлений передбаченого ст. 6 Конвенції права на доступ до правосуддя, що є неприпустимим.

При цьому ВеликаПалата Верховного Суду бере до уваги роз'яснення, що міститься у рішенні Ради суддів України від 18 травня 2018 року № 24, відповідно до якого при розгляді конкретної справи не утворює конфлікту інтересів такий приватний інтерес, який мають усі інші судді.

Саме з цих підстав відсутній і конфлікт інтересів у суддів Великої Палати Верховного Суду, які здійснюють перегляд ухвали суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_3 у цій справі.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Таким чином, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов вірного висновку про закриття провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 310, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року - залишити без задоволення.