148/2954/15-а Про визнання неправомірною бездіяльність УПФУ щодо непоновлення виплати пенсії за віком, та зобов'язання УПФУ поновити особі виплату пенсії за віком - 19.06.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Драчук Т.О., Полотнянка Ю.П., Загороднюка А.Г. від 20.07.2016 у справі №148/2954/15-а за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області про зобов'язання вчинити дії,

В грудні 2015 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області (далі - УПФУ в Тульчинському районі) щодо непоновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком з 01.06.2015 року.

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року скасовано постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував положень ст. 12 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та ст. 47 і п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , а відтак безпідставно вважав правомірною невиплату з 01.06.2015 року пенсії позивачу.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач працює на посаді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області, яка віднесена до категорії державних службовців. Крім того, перебуває на обліку відповідача та до 01.04.2015 року отримувала пенсію за віком, призначену з 02.03.2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та з урахуванням Закону України "Про державну службу".

З 01.04.2015 року виплата пенсії за віком позивачу припинена відповідно до п. 12 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ (213-19) (далі - Закон №213-VІІІ (213-19) ), яким внесено зміни до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та передбачено, що тимчасово, з 01 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом № 2453-VІІI, пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

22 грудня 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою про відновлення виплати раніше призначеної їй пенсії з 01.06.2015 року, проте листом УПФУ в Тульчинському районі від 24.12.2016 року її повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії з посиланням на вищевказані зміни до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Вважаючи безпідставною відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач з 01.06.2015 року позбавлена права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу", а має право на пенсійне забезпечення на загальних підставах, то обмеження встановлені ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо неї не діють.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у відновленні виплати пенсії, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним пенсійним законодавством, зокрема, на виконання приписів ч. 4 ст. 37 Закону України "Про державну службу", оскільки позивач працюючи на посаді, яка віднесена до державної служби, має право на призначення пенсії відповідно до спеціального закону - Закону України "Про державну службу".

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIIІ (213-19) , яким внесено зміни, зокрема, до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до статті 37 Закону України "Про державну службу" та визначено, що тимчасово, у період з 01 квітня по 31 грудня 2015 року: у період роботи особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цієї статті, не виплачуються.

Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом України "Про державну службу" пенсії за віком не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII (213-19) передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон №213-VIIІ (213-19) не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про державну службу".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно із Законом України "Про державну службу", втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону №1058-IV (1058-15) .

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року (справа №205/4414/16-а) та від 08 травня 2018 року (справа 344/10548/17.

Разом з цим, суд першої інстанції не врахував, що відновлення порушеного права позивача у даному випадку має обмежуватись кінцевою датою - 31.12.2015 року, оскільки з 01.01.2016 року правовідносини між сторонами врегульовано іншими нормативно-правовими актами, та судами не вирішувались.

Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що судом першої інстанції повністю встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, проте помилково не вказано кінцеву дату відновлення порушеного права позивача, а судом апеляційної інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та змінити судове рішення суду першої інстанції, додавши в абзаці третьому резолютивної частини постанови суду першої інстанції після слів "з 01 червня 2015 року" слова: "до 31.12.2015 року".

Керуючись ст.ст. 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року скасувати.

Постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року змінити, додавши в абзаці третьому резолютивної частини постанови після слів "з 01 червня 2015 року" слова: "до 31.12.2015 року". В іншій частині постанову залишити без змін.