334/1625/17 Про визнання дій УПФУ неправомірними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії із зниженням пенсійного віку, відповідно до законодавства України про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - 19.06.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, ухвалену 6 вересня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М., суддів Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Запоріжжя щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26, ч.2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV (1058-15) ).

Свої вимоги обґрунтовує тим, що отримуючи пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку за Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) вперше із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону №1058-IV (1058-15) вона звернулась 02.03.2017, а тому відповідач зобов'язаний призначити пенсію із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2014-2016 роки.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у позов задоволено.

Визнано протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжі щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у відповідності до ст. 26, ч.2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зобов'язано Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжі призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.03.2017 відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої зарплати з якої сплачено страхові внески в Україні, за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком (2014-2016 роки) та виплатити різницю між отриманою та призначеною пенсією.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачу у 2000 році було призначено пенсію відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV (1058-15) звернулась вперше, отже має право на призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV (1058-15) , і при обчисленні її розміру відповідач повинен був застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року скасовано постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позивачу призначена саме пенсія за віком, але з урахуванням особливостей пенсійного забезпечення працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, тобто із зменшенням пенсійного віку, що свідчить про відсутність підстав для повторного призначення такого виду пенсії, як пенсія за віком.

Суди встановили, що з 21 листопада 2000 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, як особі, що має пільговий трудовий стаж, передбачений пунктом "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

02 березня 2017 року позивач звернулась до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою, в якій просила призначити, нарахувати та виплачувати пенсію відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ч.2 ст. 40 цього Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за останні три роки, що передують зверненню із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 7 березня 2017 року №74/Ж-1 відповідач повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) у зв'язку з тим, що пенсія за віком їй вже виплачується.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У поданих запереченнях, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Вказує на правильність висновків апеляційного суду щодо відсутності підстав для призначення пенсії за віком.

Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки відсутні підстави для її скасування.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п."а" ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років

Таким чином, дія Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) поширюється на визначення права особи на пенсію, тоді як умови виплати цієї пенсії регулюються нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV (1058-15) , при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Приписи частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV (1058-15) .

Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14.

Водночас, позивач в касаційній скарзі стверджує, що при зверненні із заявою до Управління після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, вона набула право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі статті 45 Закону № 1058-IV, а на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки за таким призначенням вона звернулась вперше.

Вказані доводи суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій (пенсій за віком). Втім, вид пенсії відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом №1058-IV (1058-15) . Оскільки заява позивача до Управління фактично стосувалась призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена у 2000 році, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки.

За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні апеляційним судом рішення, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.