825/1138/17 Про визнання протиправними дій Військової частини щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні - 19.06.2018 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду, ухвалену 31 липня 2017 року у складі головуючого судді Соломко І.І., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Шелест С.Б., суддів Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (889-2010-п) з 01.04.2014 у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01.07.2014 у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги при звільненні, з урахуванням вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем грошова допомога при звільненні нарахована без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (889-2010-п) , що, на думку позивача, порушує його право на належне грошове забезпечення при звільненні.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Суди мотивували свої рішення тим, що розмір нарахованої до виплати одноразової грошової допомоги відповідає вимогам законодавства.

Суди встановили, що наказом командира Військової частини В1688 №101 від 05.05.2016 відповідно до Указу Президента України №115/2016 від 25.03.2016 (115/2016) позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "є" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу Військової частини В1688 і знято з усіх видів забезпечення.

Згідно довідки-розрахунку від 12.12.2016 №3285 позивачу при звільненні в запас було нараховано та виплачено грошове забезпечення за квітень та травень 2016 року відповідно до фактичного часу перебування на службі в сумі 10177 грн., у тому числі: грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік у розмірі 4773,75 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2016 рік у розмірі 1591,25 грн. та вихідну допомогу при демобілізації в розмірі 2482,35 грн.

Позивачу було нараховано до виплати одноразову грошову допомогу при звільненні у зв'язку з мобілізацією в розмірі 4% від місячного грошового забезпечення за кожний повний місяць служби із розрахунку 13 місяців.

Вважаючи, що грошова допомога при звільненні була нарахована без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, або направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвалених у справі судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

Суд вважає правильними висновки судів про відсутність підстав для включення щомісячної додаткової грошової винагороди до грошової допомоги при звільненні.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ (далі - закон №2011-ХІІ (2011-12) ) грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою від 22.09.2010 №889 Кабінет Міністрів України встановив щомісячну додаткову грошову винагороду (далі - винагорода) для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

13 березня 2013 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №161, згідно з якою назва і пункт 1 постанови №889 викладені в новій редакції.

Зокрема, у пункті 1 передбачена виплата винагороди:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року № 595 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за № 1194/18489 (z1194-10) ; з наступними змінами; далі - Інструкція), положення якої стали застосовуватися з 1 жовтня 2010 року.

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.

За пунктом 5 Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням.

Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до положень пункту 10 Інструкції, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

У первинній редакції Інструкція передбачала, що підставою для видання наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) про виплату винагороди є витяги з вахтових журналів, засвідчені командиром або старшим помічником командира корабля (судна) і скріплені гербовою печаткою корабля (судна). У витягах зазначаються номер і дата наказу про зарахування корабля (судна) в кампанію, а також дні плавання на кораблі (судні) за межами зовнішнього рейду (абзаци другий, третій пункту 5 Інструкції в редакції від 15 листопада 2010 року).

Таким чином, історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень постанови №889 в системному зв'язку із нормами статей 9 і 15 Закону №2011-ХІІ та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові.

Аналогічне розуміння положень постанови №889 Верховний Суд України сформулював раніше у постановах від 15 жовтня 2013 року (справа №21-368а13), 4 листопада 2014 року (справа №21-473а14), 3 березня 2015 року (справа №21-32а15), 19 травня 2015 року (справа №21-466а15).

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20 жовтня 2015 року у справі №21-2942а15 суд вважає без підставними, оскільки у справі №21-2942а15 Верховний Суд України висловив свою позицію щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, з якої нараховані і сплачені страхові внески, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії.

В межах же справи, що розглядається, позивач оскаржує дії відповідача щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова допомога при звільненні.

Тобто, предмети розгляду справи №21-2942а15 та справи, що розглядається не є тотожними.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.