815/4925/15 Про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначена сума податкового зобов'язання по орендній платі за землю з фізичних осіб - 18.06.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Єфіменка К.С. від 09 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Романішина В.Л., суддів Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І. від 11 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2015 року №2497-17, відповідно до якого визначено ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб у розмірі 5055,10 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначали, що спірне податкове повідомлення-рішення не містить підстави для його винесення, зокрема підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, в ньому невірно зазначена податкова адреса платника податків, не вказано об'єкта оподаткування, а також податковим органом не надано розрахунку податкового зобов'язання, що, за твердженням позивачів, являється порушенням вимог пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних, вимог виходив з того, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та незалежно від умов договору оренди не може бути меншим визначеного цією нормою мінімального платежу. У зв'язку з цим, за висновком судів, спірним податковим повідомленням-рішенням правомірно донараховані грошові зобов'язання з орендної плати за землю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті посилався на те, що обов'язок орендаря по сплаті більшого розміру орендної плати, ніж передбачено у договорі, виникне лише після внесення відповідних змін до договору в порядку, передбаченому положеннями цивільного законодавства, а тому висновок судів про сплату позивачем орендної плати у меншому розмірі є помилковим. Також зазначив про недослідження судами всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а саме: правильності проведеного відповідачем розрахунку розміру орендної плати; зазначення у податковому повідомленні-рішенні невірної податкової адреси платника податків; відсутність розрахунку податкового зобов'язання.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 листопада 2009 року між Одеською міською радою, як Орендодавцем, та ОСОБА_2, як Орендарем, укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 120 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку. Договір укладено терміном на 50 років. Орендна плата за земельну ділянку площею 120 кв.м. розрахована у трикратному розмірі земельного податку та складає 114,66 грн. на рік з урахуванням індексації за 2005-2008 роки.

В подальшому, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2015 року №2497-17, відповідно до якого ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 5055,10 грн.

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про невідповідність зазначеного у договорі розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності положенням підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, відповідно до якого річний розмір орендної плати не може бути меншим 3 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Зі змісту Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" (161-14) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (2755-17) , який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України (2755-17) ) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс України (2755-17) визначив обов'язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України (2755-17) .

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

За змістом статті 21 Закону №161-XIV розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) ).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах 24 квітня 2015 року (справа №131а15), 14 березня 2017 року (справа №21-2246а16), а також колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постановах від 24 січня 2018 року (справа №817/206/15), від 07 березня 2018 року (справа №813/6875/14).

Враховуючи наведене, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у ОСОБА_2 обов'язку по сплаті орендної плати у розмірі, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, положення якого є спеціальними і підлягають застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що останні збігаються з доводами, викладеними у позові та апеляційній скарзі, досліджувалися судами з наданням їм належної правової оцінки. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Обставини ж допущення відповідачем певних недоліків при формуванні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на які посилається скаржник, не є такими, що звільняють платника податку від обов'язку сплати відповідних зобов'язань.

При цьому судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи ОСОБА_3, оскільки предметом оскарження у даному спорі не є рішення, яке б стосувалось прав та обов'язків цієї особи.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року - без змін.