816/2646/13-а Про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість - 17.09.2013 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. по справі № 816/2646/13-а

за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

Державна податкова інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 16517,50 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 р. позовні вимоги Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) кошти на погашення податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 16517 (шістнадцять тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 50 коп. на р/р 31117029700002, код бюджетної класифікації платежу 14010100, одержувач УДКСУ у місті Полтаві Полтавської області, ЗКПО 38019510, банк одержувача: ГУДКС України у Полтавській області, МФО 831019.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в м. Полтаві в період з 10 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року проведено документальну виїзну планову перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки № 9098/1703/НОМЕР_1 від 07 грудня 2011 року, що відображає порушення підприємцем вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого зменшено суму безпідставно віднесену до складу дозволеного податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ у розмірі 13214,00 грн., а саме: за жовтень 2009 року - на суму 5262,00 грн., за листопад 2009 року - на суму 5474,00 грн., за грудень 2009 року - на суму 614,00 грн., за лютий 2010 року - на суму 160,00 грн., за березень 2010 року - на суму 613,00 грн., за квітень 2010 року - на суму 376,00 грн., за травень 2010 року на 456,00 грн., за червень 2010 року - на суму 259,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2010 року № 0002901703, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму в розмірі 13214,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 3303,50 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення отримане ФОП ОСОБА_1 09 січня 2012 року, що підтверджується копією поштового повідомлення про вручення рекомендованого відправлення.

Податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2010 року № 0002901703 оскаржувалось відповідачем в судовому порядку.

Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року у справі № 2а-1670/4613/12 за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у м. Полтаві про визнання дій неправомірними та визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень, залишеною без змін в частині відмови у визнанні протиправним та скасуванні податкового повідомлення-рішення ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відповідно до вимог статті 59 Податкового кодексу України ДПІ у м. Полтаві винесено податкову вимогу № 19 від 06 лютого 2013 року, яку вручено ФОП ОСОБА_1 27 лютого 2013 року.

Таким чином, за відповідачем на дату розгляду справи судом значиться узгоджена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16517,50 грн.

З метою захисту своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в порушення черговості вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу, що визначена пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, одночасно заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми податкового боргу за рахунок всіх його активів, в тому числі і коштів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України позивачем винесено податкову вимогу № 19 від 06 лютого 2013 року, яку вручено ФОП ОСОБА_1 27 лютого 2013 року.

Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі, коли у платника податків, яким надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Пунктом 20.1.18. ст. 20 ПК України передбачено право органів державної податкової служби звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини та застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 95.1. ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Тобто, приписами пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України встановлено черговість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу: спочатку приймаються заходи зі стягнення коштів з платника податків, та лише у разі їх недостатності, погашення податкового боргу здійснюється за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.

В силу п.п. 95.3., 95.4. ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Однак, позивачем в порушення вказаної черговості вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу, що визначена пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, одночасно заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми податкового боргу за рахунок всіх його активів, в тому числі і коштів.

З огляду на викладені вище положення Податкового кодексу України (2755-17) , чинним законодавством податковому органу надано право звертатись до суду з позовами про стягнення коштів з платника податків, який має податковий борг, та лише в разі недостатності коштів на рахунках, звертатись до суду за дозволом на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Крім того, колегія суддів зауважує, що з урахуванням положень статті 95 Податкового кодексу України, стягнення податкового боргу з відповідача шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, є недопустимим, оскільки позивачем не доведено факт наявності у відповідача зазначеного майна.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 16517,50 грн. за рахунок всіх активів.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 16517,50 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вони є правомірними та обґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зауважує на той факт, що ані позивачем, ані відповідачем постанова суду в цій частині в апеляційному порядку оскаржена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. по справі № 816/2646/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.