303/3416/17 Про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа - 13.06.2018 Прийняття

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.)

у справі за позовом ОСОБА_2

до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області

про визнання незаконною та скасування постанови,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про скасування постанови державного виконавця Вудмаска М.Ф. про закінчення виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа №2а/303/316/13, виданого 15 січня 2015 року Мукачівським міськрайонним судом щодо зобов'язання Лалівської сільської ради Мукачівського району надати повну інформацію на запит ОСОБА_2 від 25 березня 2013 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції вмотивоване тим, що Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області не може бути належним відповідачем у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

У касаційній скарзі позивач,не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач з рішенням суду апеляційної інстанції погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Суду від 26 квітня 2018 року справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 травня 2018 року.

23 травня 2018 року у судове засідання не прибула жодна зі сторін у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на зазначене, Суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд надає оцінку законності рішення суду апеляційної інстанції в межах вирішення питання належності відповідача.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України у частині третій якої зазначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року № 1403-VIII, систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, органами державної виконавчої служби є:

- департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.

Із системного аналізу вказаних норм Суд робить висновок, що відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та не являються самостійними органами, у розумінні частини третьої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства, а отже не можуть бути відповідачами у окремих категоріях адміністративних справ визначених параграфом другим, зокрема статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства.

Разом з тим, Суд звертає увагу позивача, що для захисту свого порушеного права він може звернутись з позовом до належного відповідача.

За таких обставин, Суд, вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому робить висновок про відсутність підстав для його скасування.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.