813/3043/17 Про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків - 12.06.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у складі головуючого судді Гулкевич І.З. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у складі колегії суддів Гуляка В.В., Судової-Хомюк Н.М., Коваля Р.Й. у справі № 813/3043/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст-Захід-Логістік" про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст-Захід-Логістік" (далі - Товариство, відповідач у справі), в якому просило застосувати адміністративний арешт у вигляді арешту коштів на рахунках Товариства.

13 грудня 2017 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що для виникнення у контролюючого органу права звернення до суду для застосування арешту коштів мають настати дві умови - у платника податків виник податковий борг, у платника податків відсутнє майно для погашення цього податкового боргу. Проте, доказів наявності у Товариства податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу податковим органом судам попередніх інстанцій не надано, що свідчить про відсутність підстав для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках Товариства. Суди першої та апеляційної інстанцій також врахували при вирішенні спору наявність обставин, встановлених судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, які не доказуються при розгляді цієї справи в силу положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року), частини четвертої статті 78 цього кодексу (в редакції після 15 грудня 2017 року), а саме постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі № 876/9885/16, задоволено повністю позов Товариства, визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області щодо проведення документальної виїзної планової перевірки та скасовано наказ №3160 від 25 липня 2017 року "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Іст-Захід-Логістик"

У квітні 2018 року податковим органом подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій позивач посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанови судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовує безпідставним недопуском відповідачем посадових осіб позивача до проведення документальної планової виїзної перевірки, що за позицією податкового органу обумовлює застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках Товариства.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, не скористався, що не перешкоджає перегляду судових рішень та вирішення справи по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають у повному обсязі з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом 25 липня 2017 року видано наказ № 3160 про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства.

Посадовими особами позивача 23 серпня 2017 року здійснено вихід за адресою Товариства для проведення документальної планової виїзної перевірки відповідача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року. Посадовими особами Товариства відмовлено від допуску до перевірки у зв'язку із оскарженням наказу податкового органу №3160 від 25 липня 2017 року.

23 серпня 2017 року податковим органом складено акт недопуску до проведення планової документальної перевірки №393/13-01-14-14/35845487.

Здійснюючи касаційний перегляд справи, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені статті 94 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Крім того, частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, Суд дійшов висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Суди попередніх інстанцій, висновуючись на аналізі підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, встановили відсутність підстав для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках Товариства з огляду на недоведеність податковим органом наявності у відповідача податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом, лише за умови дотримання цих норм можливе погашення податкового боргу шляхом реалізації положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору обґрунтовано взято до уваги обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі № 876/9885/16, якою задоволено позов Товариства, визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області щодо проведення документальної виїзної планової перевірки та скасовано наказ №3160 від 25 липня 2017 року "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Іст-Захід-Логістик", чим дотримано норми процесуального права, а саме положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року), частини четвертої статті 78 цього кодексу (в редакції після 15 грудня 2017 року).

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.