813/2562/17 Про визнання протиправними та скасування рішення про виключення з реєстру платника єдиного податку - 12.06.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у складі судді Гулика А.Г. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., Ільчишина Н.В. у справі № 813/2562/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішення про виключення з реєстру платника єдиного податку від 20 червня 2017 року №62, податкового повідомлення-рішення від 23 листопада 2016 року №0020751300,

У С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - перший відповідач), Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - другий відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування рішення першого відповідача про виключення з реєстру платника єдиного податку від 20 червня 2017 року №62, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення другого відповідача від 23 листопада 2016 року №0020751300, з мотивів безпідставності їх прийняття.

06 грудня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував рішення про виключення з реєстру платника єдиного податку від 20 червня 2017 року №62, податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2016 року №0020751300.

Мотивами прийняття рішення про задоволення позову є визнання судами першої та апеляційної інстанцій протиправності податкового повідомлення-рішення внаслідок встановленої безпідставності застосування податковим органом штрафних санкцій за порушення платником податків строків сплати єдиного податку.

Перерахування позивачем єдиного податку здійснювалося з дотриманням встановленого законодавством строку та не призвело до ненадходження коштів на єдиний казначейський рахунок і, як наслідок, до відповідного бюджету. Суди врахували, що несвоєчасне надходження вказаних коштів до бюджету виникло не з вини позивача, а тому, не може бути підставою для застосування до нього відповідних санкцій.

Підставою для прийняття оскарженого рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку стало відображення податкового боргу у картці особового рахунку позивача станом на перші числа протягом двох послідовних кварталів.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга податкового органу, в якій другий відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Другий відповідач зазначає, що судами не враховані положення пункту 295.1 статті 295, пункту 299.10 статті 299, підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що подані квитанції містять дати валютування (22.09.2014, 21.05.2014, 21.09.2014, 21.12.2015), які відповідають датам, що відображені в інтегрованій картці платника. Аналізуючи положення пункту 1.3 статті 1, статті 8, статті 24.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ (2346-14) (далі - Закон № 2346-ІІІ (2346-14) ), податковий орган зазначив, що подання позивачем до банку на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі здійснювався не завжди протягом операційного часу, кошти були зараховані на рахунок отримувача по даті валютування, вказаній у квитанціях, що призвело до несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання та відповідно виникнення боргу.

23 травня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а судові рішення - без змін. Зазначає, що дата валютування поставлена в залежність від багатьох факторів таких як справність систем, техніки, мережі, добросовісності посадових осіб банку/казначейства, однак жодним чином не поставлена в залежність від волі та/або дій платника. За позицією позивача, саме наявна у платника належним чином оформлена квитанція є належним доказом виконання податкового зобов'язання.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанови судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець 28 червня 1996 року №24150170000006995, взятий на облік платника податків з 31 грудня 1991 року, що підтверджується довідкою від 10 грудня 2008 року №2054 та є платником єдиного податку (ставка 20%, група 2) відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії А №837724 від 01 червня 2012 року.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України відповідач провів перевірку своєчасності сплати авансових внесків єдиного податку фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (НОМЕР_1), за результатами якої складено акт перевірки від 23 листопада 2016 року №000877/13-05-13/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України.

23 листопада 2016 року на підставі вказаного акта перевірки та статті 122 глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України (2755-17) за затримку на 1 календарний день сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб в розмірі 3993,6 грн, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0020751300, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50 % на суму 1996,60 грн.

20 червня 2017 року першим відповідачем прийнято рішення №62 про виключення ОСОБА_1 з реєстру платника єдиного податку на підставі підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, у зв'язку з наявністю в нього заборгованості з податків та платежів станом на 01 червня 2017 року в сумі 1875,90 грн, в тому числі 1814,47 грн по єдиному податку та 61,43 грн по земельному податку.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За положеннями пункту 122.1 статті 122 Податкового кодексу України, яка покладена в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності регламентована главою 2 Розділу XIV "Спеціальні податкові режими" Податкового кодексу України (2755-17) , положення цієї глави застосовується в цій постанові в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

За положеннями пункту " 3" пункту 299.10. статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

Відповідно до пункту " 8" підпункту 298.2.3. пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Склад податкового правопорушення податковий орган доводить несвоєчасною сплатою позивачем авансових внесків єдиного податку, за яке до останнього застосовано штрафні санкції, несплата яких обумовила наявність податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Суди попередніх інстанцій установили, що квитанціями від 19 грудня 2015 року на суму 245 грн, від 20 жовтня 2015 року на суму 245 грн, від 19 серпня 2015 року на суму 245 грн, від 20 листопада 2015 року на суму 245 грн, від 18 липня 2015 року на суму 245 грн, від 19 вересня 2015 року на суму 245 грн, від 20 березня 2015 року на суму 245 грн, від 20 січня 2014 року на суму 245 грн. підтверджується факт своєчасної та у повному обсязі сплати позивачем податкових зобов'язання з єдиного податку до місцевого бюджету Франківського району м. Львова, проте у зв'язку із несвоєчасним зарахуванням банком сплачених позивачем коштів до бюджету у платника єдиного податку (позивача у справі), відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення.

Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що виконання платником податку обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, що узгоджується з положеннями пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-III, згідно якого під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Доводи податкового органу щодо подання позивачем до банку на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі у післяопераційний час, що призвело до несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання, Суд відхиляє з огляду на те, що позивач своєчасно в останній день строку сплати узгодженого податкового зобов'язання надав розрахунковий документ на виконання банку, чим виконав свій обов'язок.

Пункт 8.1. статті 8 Закону № 2346-III регламентує дії банку щодо виконання доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, в залежності від надходження цього документа до банківської установи в операційний час або після закінчення операційного часу. Дату виконання банком доручення клієнта не можна ототожнювати з датою виконання позивачем податкового зобов'язання, яке завершується з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, якою в межах спірних правовідносин є останній день сплати податкового зобов'язання.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Суди попередніх інстанцій установили факт своєчасної сплати позивачем податкового зобов'язання до бюджету, які перераховані банком на рахунок в органи казначейства з порушенням строків, встановлених статтею 295 Податкового кодексу України, тобто зарахування коштів до бюджету відбулось не з вини позивача, що виключає склад податкового правопорушення, за яке відповідачем застосовано штрафні санкції, несплата яких призвела до виникнення податкового боргу, що в свою чергу обумовило прийняття другим відповідачем рішення про виключення позивача з реєстру платника єдиного податку.

Відсутність податкового правопорушення доводить протиправність спірних рішень податкового органу.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.