816/4248/15 Про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною - 12.06.2018 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2015 (головуючий суддя - Сіренко О.І., судді: Любчич Л.В., Спаскін О.А.), ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 (головуючий суддя - Сіренко О.І., судді: Любчич Л.В., Спаскін О.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 (суддя - Сіренко О.І.) у справі № 816/4248/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною, -

Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсною індивідуальну податкову консультацію Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 26.03.2015 № 7510/10/28-10-45-2-13.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 відмовлено Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2015.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить прийняти рішення, яким скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відсутність коштів для сплати судового збору на час прийняття постанови суду першої інстанції та подання первинної апеляційної скарги, була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків у зв'язку з тим, що обов'язок сплати судового збору за подання процесуальних документів до суду у органів ДФС України виник з 01.09.2015, а стаття витрат на сплату судового збору не була передбачена кошторисом, затвердження якого відбулося до прийняття змін до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) . Проте, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, порушив право відповідача на забезпечення судового оскарження, гарантоване Конституцією України (254к/96-ВР) .

Крім того, зважаючи на те, що ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 визнано неповажними, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 апеляційну скаргу відповідача з урахуванням положень частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України залишено без руху та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання копії ухвали суду.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 відмовлено Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2015.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 з огляду на те, що ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 зазначені відповідачем підстави пропуску строку на апеляційне оскарження визнано неповажними.

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції від 15.11.2016 відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить прийняти рішення, яким скасувати зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції та повернути справу до Харківського апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Відповідач також оскаржив у касаційному порядку ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції та повернути справу до Харківського апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що в межах встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України ним було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у даній справі, яка була повернута у зв'язку з несплатою судового збору. Неможливість усунення недоліків була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору. Скориставшись правом на повторне звернення відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, та як наслідок, відмовив у відкритті апеляційного провадження, порушив при цьому право контролюючого органу на справедливий судовий захист.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше апеляційну скаргу на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 судом першої інстанції отримано 01.12.2015.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору в розмірі 1339,80 грн., а ухвалою від 26.01.2016 повернуто апелянту.

Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Згідно з положеннями Закону України "Про судовий збір" (3674-17) органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Державна фіскальна служба та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Пунктом 2 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 (484-19) , Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Постановляючи ухвалу від 04.10.2016 Харківський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що заявником апеляційної скарги не зазначено особливих і непереборних обставин, які б перешкоджали заявнику апеляційної скарги реалізувати право на апеляційне оскарження у встановлений законодавством строк. При цьому, податковим органом не було надано доказів відсутності на його рахунках коштів та вчинення будь-яких дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України з моменту звернення до суду з апеляційною скаргою вперше.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції із зазначенням інших причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016, Офісом великих платників податків ДФС подано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого посилається на те, що ним своєчасно подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яку повернуто у зв'язку з несплатою судового збору. При цьому, обов'язок щодо сплати судового збору за подання процесуальних документів до суду у органів ДФС України виник 01.09.2015, а тому під час планування використання бюджетних коштів на 2015 рік об'єктивно неможливо було врахувати витрати бюджетних коштів на подання документів до суду. Саме тому відповідач був позбавлений можливості виконати вимоги частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України та надати документ про сплату судового збору. Зазначає, що станом на 30.08.2016 року кошторис відповідача затверджений, кошти на сплату судового збору виділені, тому тільки в даний момент податковий орган мав змогу заплатити судовий збір, а протягом 2015-2016 років постійно вживалися заходи для оскарження рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Слід також зазначити, що належними доказами поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у даній справі у найкоротші строки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували здійснення ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) з часу виникнення права на апеляційне оскарження та повернення первинної апеляційної скарги не надано.

Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби без задоволення, а оскаржуваних рішень суду апеляційної інстанції - без змін.