Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого –судді Журавель В.А.,

При секретарі –Бєлєнчук С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним заповіту та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за заповітом

ОСОБА_1 звернулася до суду, посилаючись на те, що її батько ОСОБА_4 помер 29 липня 2009 року в стоматологічній поліклініці № 6 Московського району м. Харкова. На момент смерті йому належало 44/100 частини домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові. Позивачка, як його дочка та спадкоємець першої черги, звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але свідоцтво про право на спадщину не отримала, оскільки дізналася про існування заповіту, а саме про те, 09 листопада 2006 року під час перебування в палаті інтенсивної терапії у відділенні реанімації Інституту терапії імені ОСОБА_5 АМН України ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений там же приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3, відповідно до якого він заповів належне йому майно ОСОБА_2, своєму сусіду. На теперішній час ОСОБА_2 захватив майно померлого, поміняв замки, привів у двір собаку, чим позбавив позивачку можливості проживати в спірному будинку. У зв’язку із чим позивачка просила визнати за нею право власності на 44/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями № 25 в м. Харкові.

17 березня 2010 року позивачка за основним позовом уточнила заявлені позовні вимоги та просила визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 09 листопада 2006 року, визнати за нею право власності на 44/100 частини житлового будинку літ. И-1, прибудову літ. И, крильцо літ. и-1, літню кухню літ. Ж, сарай літ. П, гараж літ. Р, вбиральню літ. О, душ літ. Н, льох літ. З, колодязь № З, ворота № 6, огорожу № 7, 8, замощення №1.

04 лютого 2011 року ОСОБА_1 уточнила заявлені позовні вимоги, просила суд визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 та посвідчений 09 листопада 2006 року, визнати за нею право власності на 11/100 частин домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, визнати за нею право власності на 33/100 частини домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 та стягнути з відповідача ОСОБА_2 судові витрати.

В судовому засіданні позивач за основним позовом ОСОБА_1 підтримала заявлені нею позовні вимоги, проти зустрічного позову ОСОБА_2 заперечувала та пояснила судові, що 44/100 частину спірного домоволодіння її батьки придбали під час перебування в шлюбі. Тому матері позивачки - ОСОБА_6 належало 22/100 частини цього будинку. Після її смерті і позивачка і її батько фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали в спірному будинку та прийняли спадщину в власність. Також позивачка пояснила, що постійно зареєстрована в спірному будинку та проживала в ньому з моменту свого народження. На момент смерті її матері в будинку проживала позивачка із своєї сім"єю та її батько. Починаючи з 2000 року ОСОБА_4 став хворіти, його почали турбували болі в серці, у зв"язку із чим він неодноразово проходив курси лікування у міських лікарнях. У 2003 році у батька позивачки був сильний приступ, у нього перекосило обличчя, було порушено мовлення і лікар повідомив, що ОСОБА_4 переніс ішемічний інсульт і після цього його здоров"я сильно погіршилося. 06 листопада 2006 року його привезли до Інституту терапії ім. Л.Т. Малої, 07 листопада позивач приїхала, щоб провідати батька. Він знаходився в реанімації, в дуже тяжкому стані, не впізнав позивачку. Позивачка вважає, що в такому стані ОСОБА_4 не міг підписати заповіт та не міг розуміти, що він його підписав. Після лікування в Інституті терапії ОСОБА_4 ніколи не казав дочці про те, що склав заповіт і вона дізналася про це тільки після його смерті.

Представник позивача –адвокат ОСОБА_7 повністю підтримала заявлені позовні вимоги, проти зустрічного позову заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд визнати за ним право власності на 33/100 частин домоволодіння, а саме на житловий будинок літ. И-1, прибудову літ. и, крильце літ. и-1, сараї літ. П та Т, літню кухню літ. Ж, гараж літ. Р, душ літ. Н, колодязь № 3, вбиральню літ. О, льох літ. З, розпочате будівництво літ. У, ворота № 6, огорожі № 7, 8, частину замощення № 1, розташовані по вул. Тернопільській № 25 в м. Харкові, а також стягнути з ОСОБА_1П на його користь понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. та витрати на оплату вартості послуг оцінки майна 500 грн. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, позовні вимоги ОСОБА_1 визнав частково та пояснив судові, що ОСОБА_4 після смерті своєї дружини залишився один проживати в спірному будинку, оскільки його дочка разом із чоловіком та дитиною проживала окремо. Тому приблизно у 1998 році ОСОБА_4 став співмешкати з матір"ю відповідача ОСОБА_8 До 2001 року ОСОБА_4 працював водієм, а потім пішов на пенсію. Він разом із ОСОБА_8 обробляли город, вели господарство. Після 2003 року у ОСОБА_4 почалися проблеми із серцем, він декілька раз лікувався у різних лікувальних закладах, після лікування стан його здоров"я покращувався. Восени 2006 року ОСОБА_4 проходив курс лікування в 11 лікарні м. Харкова, там йому внесли інфекцію, після чого на машині "швидкої допомоги"його відвезли до 31 лікарні у хірургічне відділення, а потім до Інститут терапії. Під час лікування він почував себе задовільно, спілкувався, разом із ним в палаті перебували інші хворі, з якими він також розмовляв, свідомість він не теряв. Під час перебування в лікарні ОСОБА_4 виявив бажання скласти заповіт, тому до нього був викликаний нотаріус, з яким він спілкувався особисто. Також ОСОБА_2 пояснив, що під час перебування в Інституті терапії ОСОБА_1 батька не відвідувала, догляд за ним здійснювала його сестра ОСОБА_9, відповідач та його мати.

Представник відповідача –адвокат ОСОБА_10 повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_2, позов ОСОБА_1 визнав частково.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з"явилася, надала судові заяву про розгляд справи за її відсутності. У попередньому судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечувала та пояснила судові, що 09 листопада 2006 року за телефонним викликом приїхала о 17 год. 45 хв. до Інституту терапії ім. Малої, де поспілкувалася із черговим лікарем, пересвідчилася в дієздатності ОСОБА_4, вияснила, які ліки він приймає і як вони можуть вплинути на стан його здоров"я. Потім вона пройшла в палату, де перебував ОСОБА_4А, спитала його анкетні дані, розповіла йому про права та обов’язки, він сказав, що хоче зробити заповіт не на родича, а на іншу особу. Пояснив, що на дочку не хоче робити заповіт, оскільки вона йому не допомагає, не спілкується з ним, тому він хотів лишити її спадщини.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши матеріали справи, вважає позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні 44/100 частини домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові належать ОСОБА_4 на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 червня 1990 року / т. 1 а. с. 59, 195/.

ОСОБА_4 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб 23 жовтня 1970 року / а. с. 63/.

Відповідно до ст. 22 КпШС України ( в редакції 1970 року), який діяв на той час, майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожний з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Враховуючи, що Ѕ частина домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові була придбана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1972 року, а ідеальні частки співвласників були перерозподілені рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 червня 1990 року / т. 1 а. с. 32/, суд приходить до висновку, що 44/100 частини домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4, оскільки вони були набуті під час шлюбу, тобто кожному з них належало по 22/100 частини спірного домоволодіння.

ОСОБА_6 померла 23 січня 1996 року / т.1 а. с. 64/. Після її смерті відкрилася спадщина на 22/100 частини домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові.

Відповідно до ст. 529 ЦК України / в редакції 1963 року/, який діяв на момент смерті ОСОБА_6, при спадкуванні за законом спадкоємцями 1 черги є у рівних частках є діти, подружжя та батьки померлого .

Заповіту ОСОБА_6 не залишила, тому спадкоємцями першої черги за законом після її смерті був її чоловік ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_1 /т. 1 а. с. 124/.

Як вбачається з довідки Першої харківської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_6, померлої 23 січня 1996 року з заявою про прийняття спадщини або про відмову від спадщини у встановлений законом строк ніхто не звертався /т. 1 а. с. 161/.

Відповідно до ст. 549 ЦК України / в редакції 1063 року/, який діяв на момент смерті ОСОБА_6, вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, якщо він подав у державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини .

Після смерті ОСОБА_6 її чоловік та дочка фактично прийняли спадщину, оскільки проживали в спірному домоволодінні та були в ньому постійно зареєстровані, що підтверджується відомостями, які містяться в будинковій книзі, відповідно до якої ОСОБА_12 зареєстрована в спірному домоволодінні з 08 вересня 1990 року по теперішній час, а ОСОБА_4 –з 17 червня 1972 року / т. 1 а. с. 66-68/.

Такі обставини підтверджуються довідкою з місця проживання, виданою вуличним комітетом № 26 Червонозаводського району м. Харкова, з якої вбачається, що позивачка зареєстрована та проживала в спірному будинку / т. 1 а. с. 11/.

Крім того, це підтверджується свідченнями у судовому засіданні свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, які пояснили судові, що після реєстрації шлюбу позивачка разом із чоловіком постійно проживала в спірному будинку, після чого через деякий час вони перейшли проживати до її чоловіка. Після смерті матері ОСОБА_1 з чоловіком повернулася до спірного будинку, де вони стали проживати разом з її батьком та вести спільне господарство.

Тому суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 після смерті матері фактично вступила в управління та володіння частиною спірного домоволодіння, підтримувала його технічний стан, вела господарський нагляд, у зв’язку із чим суд вважає за можливе визнати за позивачкою право власності на 11/100 частин спірного домоволодіння у порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_6

ОСОБА_4 помер 29 липня 2009 року у м. Харкові / т. 1 а. с. 19/. Після його смерті відкрилася спадщина на 33/100 частини домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові.

Як вбачається з повідомлення Першої ХДНК після смерті ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини звернулися його дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 / т. 1 а. с. 161-163/.

Відповідно до повідомлення приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 09 листопада 2006 року ОСОБА_4 було складено заповіт, відповідно до якого останній призначив ОСОБА_2 спадкоємцем всього його майна, де б воно не було та з чого б воно не складалося, в тому числі на належний йому житловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Терпопільська № 25. Вказаний заповіт посвідчено 09 листопада 2006 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за р. № 1828 / т. 1 а. с. 197-201/.

Згідно до ст. 1253 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, а у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку право на спадкування має відповідач ОСОБА_2, як особа, яка визначена в заповіті, а позивач ОСОБА_1, як спадкоємець за законом, не набуває права на отримання спадкового майна.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1П послалася на те, що внаслідок стану свого здоров"я її батько ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, тому просила визнати заповіт, складений її батьком 09 листопада 2006 року, недійсним. При цьому позивачка послалася на те, що її батько часто хворів, перебував на лікуванні у різних медичних закладах. В період с 06 листопада по 21 грудня 2006 року ОСОБА_4 проходив курс стаціонарного лікування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії в Інституті терапії ім. проф. ОСОБА_5, перебуваючи в якому знаходився у такому хворобливому стані, що нікого не впізнавав, не проявляв ніякої реакції, не приймав дійсність. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_13 підтвердили, що ОСОБА_4 знаходився у тяжкому стані під час його відвідин у лікарні.

Однак суд критично ставиться до пояснень позивачки та свідків в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Як вбачається з акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 970 від 19 жовтня 2011 року ОСОБА_4 при житті і в період часу, до якого відноситься підписання ним заповіту 09 листопада 2006 року, ознак будь-якого стійкого хронічного психічного захворювання, яке позбавляло його можливості розуміти значення своїх дій та керувати ним, не виявляв. В період часу, який відноситься до підписання ним заповіту 09 листопада 2011 року, ОСОБА_4 за своїм психічним станом був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними / т. 1 а. с. 281-286/. При цьому комісією експертів при наданні висновку була прийнята до уваги вся медична документація про перебування ОСОБА_4 у лікувальних закладах, пояснення свідків, які надали відомості щодо стану його здоров"я, та було визначено, що пояснення позивачки та свідків щодо стану здоров"я ОСОБА_4 фрагментарні та не підтверджуються данними медичної документації .

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 на момент складання та посвідчення заповіту 09 листопада 2006 року усвідомлював значення своїх дій та керував ними, що підтверджується актом судово-психіатричної експертизи.

У зв’язку із чим суд приходить до висновку, що з підстав, визначених позивачкою ОСОБА_1, заповіт від 09 листопада 2006 року визнаний недійсним бути не може. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 09 листопада 2006 року задоволенню не підлягають.

Тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на 33/100 частини домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, а у позові ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на ту ж частину домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 –відмовити.

При цьому суд вважає, що вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на конкретні будівлі, а саме на житловий будинок літ. И-1, прибудову літ. и, крильце літ. и-1, сараї літ. П та Т, літню кухню літ. Ж, гараж літ. Р, душ літ. Н, колодязь № 3, вбиральню літ. О, льох літ. З, розпочате будівництво літ. У, ворота № 6, огорожі № 7, 8, частину замощення № 1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем судові не надано доказів того, що ОСОБА_4, як співвласник спірного домоволодіння, здійснив виділ свої частки з майна, яке перебувало у спільній частковій вланості, саме в такому об"ємі, про який просить позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 Крім того, з технічного паспорту на домоволодіння вбачається, що частина надвірних будівель, право власності на які позивач просить визнати за ним, є самочинним будівництвом, тому суд позбавлений можливості визнати за позивачем право власності саме на це майно.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи, що суд визнає за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на майно, вказані особи повинні нести судові витрати, а саме сплатити судовий збір в розмірі 1 % від вартості майна та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. ( які діяли на момент звертання сторін до суду), тому у суда відсутні підстави для стягнення з однієї сторони на користь іншої сторони понесених ним судових вищезазначених витрат.

Також суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат в сумі 500 грн., сплачених за надання висновку щодо вартості спірного майна, оскільки відповідно до ст. 79 ч. 1 п. 4 ЦПК України до судових витрат належать витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи. В даному випадку судова експертиза за клопотанням сторони не проводилася, тому у суда відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 500 грн. у якості витрат, пов"язаних з проведенням оцінки майна.

При цьому суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним та документально підтверджені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., які були сплачені у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 590 (590-2006-п) від 27 червня 2006 року щодо граничних розмірів компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 214- 215 ЦПК України, ст. ст. 529, 548, 549 ЦК України /в редакції 1963 року/, ст. 22 КпШС України / в редакції 1970 року/, ст. ст. 225, 364, 1217, 1223, 1261, 1268- 1270 ЦК України, суд

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 11/100 частин домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла 23 січня 1996 року.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 09 листопада 2006 року та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за р. № 1828 –відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 33/100 частини домоволодіння № 25 по вул. Тернопільській в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер 29 липня 2009 року –відмовити.

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 судових витрат - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 33/100 частин домоволодіння, розташованого в м. Харкові по вул. Тернопільській № 25 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, який помер 29 липня 2009 року.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. та витрат та оплату вартості послуг оцінки майна в розмірі 500 грн. –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.