2а-16055/11/2670 Про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 11.06.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Головного управління ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.10.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ "Денза" подало до суду позов, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.10.2011 № 0008772307 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 356 142 грн за основним платежем та в сумі 1 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29.03.2012 відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 07.08.2012 постанову суду першої інстанції скасував та задовольнив позов, скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.10.2011 № 0008772307.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22.10.2015 залишив без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012.

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві у липня 2016 року подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.10.2015 з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2012.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права: підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункт 198.1 статті 198, статті 185 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подано заяву про перегляд, та ухвали цього суду від 12.04.2016 у справі № 826/1445/14 (№ К/800/34845/14).

Верховний Суд України ухвалою від 21.10.2016 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд ухвалою від 07.02.2018 прийняв до провадження заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, ухвалою від 29.05.2018 - замінив відповідача у справі: Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби правонаступником - Головним управлінням ДФС ум. Києві.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 22.10.2015 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 12.04.2016 у справі № 826/1445/14 (№ К/34845/14), на яку посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення платнику податків грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість на підставі акта перевірки, яким зафіксовано порушення платником положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств, та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 цього Кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішенні про відмову в задоволенні позову у справі № 826/1445/14 (№ К/34845/14), визнав, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин щодо формування платником податків витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, підписаних від імені підприємств, зареєстрованих фізичними особами без мети здійснення підприємницької діяльності. Так, у постанові установлено, що згідно з поясненнями керівника і головного бухгалтера підприємства-постачальника вона не має стосунку до господарської діяльності підприємства, не уповноважувала нікого від свого імені вести господарську діяльність та реєстрацію підприємства, не подавала податкової звітності підприємства. Окрім того, згідно з вироком суду визнано винною фізичну особу (засновника та керівника підприємства - постачальника) у скоєнні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 205 (фіктивне підприємництво). За таких обставин суд касаційної інстанції вказав на непідтвердження платником податків належним чином оформленими документами господарських операцій та на законність податкових повідомлень-рішень, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.10.2015 у справі № 2а-16055/11/2670 (№ К/9991/54266/12), про перегляд якої подано заяву, по іншому застосував норми матеріального права, які регулюють подібні правовідносини, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту за таких обставин як формування зазначеного кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), що мають ознаки фіктивності. Інше застосування Вищим адміністративним судом України, ніж у першій справі, норм матеріального права у подібних правовідносинах, спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Так, у справі, щодо якої подано заяву про перегляд ухвали суду касаційної інстанції, на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій мали місце такі обставини, як формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів у підприємств: ТОВ "Компанія Авертус", ТОВ "Укртурпром ВС", ТОВ "АстанаК", ТОВ "РІП" та ТОВ "Монтарія" з ознаками фіктивності, що підтверджується поясненнями осіб, які зареєстровані директорами підприємств-постачальників, про те, що ці особи не мають стосунку до створення та здійснення діяльності цими підприємствами. Судом першої інстанції в судовому засіданні були допитані як свідки фізичні особи, які значаться директорами ТОВ "Компанія Авертус", ТОВ "Укртурпром ВС", ТОВ "АстанаК", ТОВ "РІП", які підтвердили зазначені пояснення, надані ними податковим органам, що свідчать про фіктивність цих підприємств.

Таким чином, підтвердилися обставини для перегляду ухвали від 22.10.2015 у справі № 2а-16055/11/2670 (№ К/9991/54266/12), передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах).

За результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.10.2015 у справі № 2а-16055/11/2670 (№ К/9991/54266/12), Верховний суд, вирішуючи питання щодо застосування норм права, що регулюють правовідносини, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту за таких обставин як формування зазначеного кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), створених фізичними особами з метою прикриття незаконної діяльності, зважає на таке.

Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за звітні періоди 2011 року, регулювався нормами статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на відповідні періоди).

Аналіз пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Водночас Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14, від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. У справі № 826/11397/14 Верховний Суд України зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти.

У справах № 21-5332а15, № 21-1318а16, № 21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Враховуючи наведене, висновки суду касаційної інстанції про протиправне визначення платнику податків за спірним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов'язання з податку на додану вартість сформульовані в результаті неправильного застосування норм матеріального права, яке полягає у тому, що цей суд залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини про фіктивне підприємництво контрагентів позивача.

Підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 ("Касаційне провадження") і 3 ("Перегляд судових рішень Верховним Судом України") розділу IV цього Кодексу.