277/796/16-а Про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації неправомірними та призначення і виплати допомоги при народженні дитини - 07.06.2018 Прийняття

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 5 вересня 2017 року (головуючий суддя Стратович О.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (головуючий суддя Кузьменко Л.В., судді: Іваненко Т.В., Франовська К.С.) у справі №277/796/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ємільсинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та призначення і виплати допомоги при народженні дитини, -

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації щодо відмови у призначенні та виплати їй допомоги при народженні дитини, передбаченої Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) неправомірними;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації призначити та виплатити допомогу при народженні сина ОСОБА_3, передбачену ст.ст. 11- 12 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми";

- стягнути з відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації 50 000 гривень за завдану моральну шкоду.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що у відповідача не було підстав для відмови у призначенні допомоги при народженні, оскільки під час перебування та народження дитини в Російській Федерації батько дитини не отримував допомоги при народженні. Своїми протиправними діями, відповідач спричинив моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях та погіршенні стану здоров'я, яку позивач оцінює у 50000грн.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 5 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації щодо відмови у призначенні та виплаті позивачці ОСОБА_2 допомоги при народженні дитини, передбаченої Законом України " Про державну допомогу сім'ям з дітьми " від 21.11.1992 року (2811-12) - неправомірними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2: 10 000,00 гривень заподіяної неправомірними діями відповідача моральної (немайнової) шкоди та 580,00 гривень витрат на оплату судового збору.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що згідно свідоцтва про народження неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, його матір'ю є ОСОБА_2 (громадянка України), батьком - ОСОБА_4 (громадянин Росії) (а.с.9).

Відповідно довідки Ємільчинської селищної ради від 22 листопада 2016 року за №7021, позивачка ОСОБА_2, 1979 року народження та її син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно зареєстровані в АДРЕСА_1 (а.с.7).

3 серпня 2016 року позивачка звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської райдержадміністрації з письмовою заявою, у якій просила призначити державну допомогу при народженні дитини, також до заяви додала наступні документи: нотаріально посвідчений переклад свідоцтва про народження дитини, копію довідки про народження (форма №24), виданої Ізмайлівським РАЦС м. Москви.

Листом №3689 від 28 жовтня 2016 року відповідачем надана відповідь про те, що в призначенні допомоги при народженні дитини позивачці відмовлено, оскільки 18 жовтня 2016 року надійшов лист з Міністерства соціальної політики України з даними, що батько дитини використав право на отримання допомоги при народженні дитини.

Суди визнали такі дії відповідача протиправними, оскільки у Порядку вказано, що для призначення допомоги одержувач подає документи до органу соціального захисту населення, однак Порядком не передбачено відмови у призначенні допомоги у зв'язку з тим, що один з батьків дитини отримував одноразову допомогу з місцевого бюджету. Безпідставність такої відмови визнана відповідачем, оскільки 18.11.2016 року вказана допомога була призначена позивачу за наявності документів, які були подані ОСОБА_2 на день звернення. Оскільки позивач мав гарантовані законодавцем і цілком обґрунтовані очікування щодо отримання допомоги при народженні дитини, що давало можливість забезпечити новонароджену дитину джерелами для існування на достатньому життєвому рівні, позбавлення позивача цих коштів завдало останньому певних моральних страждань та змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя та протягом тривалого часу неодноразово звертатись як до відповідача так і до суду для одержання гарантованих законом виплат. Тому, з урахуванням встановлених судом обставин, суди дійшли висновку про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати дії відповідача правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на час звернення позивача із заявою про призначення допомоги, інформація про батька дитини та отримання (неотримання) ним допомоги на дитину була відсутня. Враховуючи, що допомога виплачується одному з батьків, Управлінням було зроблено запит до Департаменту праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, на який отримано відповідь, що батько дитини скористався у Російській Федерації правом на отримання допомоги на дитину, у зв'язку з чим і було прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги позивачу. Проте, 3 листопада 2016 року надійшла додаткова інформація, згідно якої батько дитини не отримував державну допомогу при народженні дитини, а отримана ним одноразова виплата має компенсаційний характер та є видом одноразової міської допомоги. Отримавши таку інформацію, відповідач призначив позивачу державну допомогу при народженні дитини, що узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей визначає Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" 21 листопада 1992 року N 2811-XII (2811-12) (далі - Закон №2811), який спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до статті 10 Закону №2811, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Статтею 11 Закону №2811 визначені умови призначення допомоги при народженні. Так, для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

У відповідності до статті 1 закону №2811, Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1751 (1751-2001-п) (далі- Порядок №1751), відповідно до п.11 якого, для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається, зокрема:

1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).

Також Порядком передбачено, що жінки, які мають зареєстроване місце проживання на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

У разі звернення одного з батьків дитини (опікуна) за призначенням допомоги при народженні дитини орган соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

Пунктом 48 Порядку №1751 органам, що призначають і виплачують державну допомогу сім'ям з дітьми, надано право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення допомоги.

Таким чином, наведеними нормами права визначено орган, який є компетентним у призначенні і виплаті допомоги при народженні дитини, вичерпний перелік документів, які подаються для призначення такої допомоги, закріплено і право органів отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини та перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів.

Суди попередніх інстанції встановили, що дитина була народжена на території Російської Федерації, у зв'язку з чим відповідачем здійснювалися запити до Департаменту праці та соціального захисту м.Москви.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що при зверненні до відповідача з заявою про призначення допомоги, позивачем було надано наступні документи: 1)нотаріально посвідчений переклад свідоцтва про народження дитини, копію довідки про народження (форма №24), виданої Ізмайлівським РАЦС м.Москви.

В мотивувальних частинах судових рішень констатовано, що виходячи з обсягу доказів, які долучено до позовної заяви, позивач при зверненні із заявою про призначення їй допомоги при народженні дитини надала усі необхідні документи для її призначення.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що допустимими доказами, в межах розгляду даної справи, є документи, які були додані позивачем до заяви про призначення допомоги, а не до позовної заяви, оскільки оцінка правомірності дій відповідача може бути надана лише на підставі тих документів, які подавалися позивачем до відповідача, а не до суду.

Таким чином, судами не встановлено обставин, які мають істотне значення для вирішення даної справи, а саме, не досліджено заяви позивача про призначення допомоги, не з'ясовано обсяг документів, які були додані до цієї заяви та чи відповідав він вичерпному переліку, встановленому Порядком №1751. Тобто, не з'ясовано наявність у відповідача підстав для призначення допомоги саме у десятиденний строк з моменту звернення позивача із заявою 3 серпня 2016 року.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суди зазначили, що позивачем не надано доказів, що їй заподіяна шкода у розмірі 50000грн., у зв'язку з чим суди стягнули 10000грн., що на думку судів, є достатнім та відповідає соціальним виплатам. Проте доказів, які б підтвердили завдання такої шкоди та достатніх обґрунтувань визначеної судом суми, не наведено.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановити обставини спричинення моральної шкоди, а виходячи із задоволення позовних вимог в цій частині без обґрунтувань, якими доказами підтверджується завдання позивачу моральної шкоди саме у розмірі 10000грн., позбавлений можливості й перевірити правильність застосування судами норм права, які врегульовують питання відшкодування моральної шкоди, її взаємозв'язок з діями органу соціального захисту.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, судами не було встановлено обставин, які можуть мати значення для правильного вирішення справи та встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.