ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ11 листопада 2024 року м. Київсправа № 644/6703/21провадження № 61-471св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М., учасники справи:заявник (боржник) - ОСОБА_1,суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк Володимир Володимирович,стягувач - ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзенського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року у складі суддіГлібко О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Хіль Л. М.,ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про порушення прав та законних інтересів протиправними рішеннями, неправомірними діями та бездіяльністю приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В. В., стягувач - ОСОБА_2 .

Скарга обґрунтована тим, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2015 року у справі № 644/6503/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Варнікова К. В., про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Варнікова К. В., про визнання договору позики недійсним накладено арешт на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить заявнику та заборонено її відчуження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року у справі № 644/6503/15-ц позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 22 січня 2013 року, яка складається з: основного боргу - 214 633,27 грн, 3 % річних - 2 946,06 грн, а всього 217 579,33 грн, суму заборгованості за договором позики від 30 січня 2013 року, яка складається з: основного боргу - 14 737,81 грн, 3 % річних - 829,76 грн, а всього 15 567,57 грн.

В частині вимог про стягнення інфляційних витрат відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У зустрічному позові ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

Вказане рішення набрало законної сили 25 травня 2016 року.

23 квітня 2021 року з офіційного сайту Міністерства юстиції України заявнику стало відомо про здійснення приватним виконавцем Попляком В. В. зведеного виконавчого провадження № 56807204. Виконавчий документ з виконання вказаного рішення, перебував на виконанні у державного виконавця ОСОБА_3 з 15 липня 2016 року.

Строк пред`явлення стягувачем виконавчого документа до примусового виконання розпочався з 26 травня 2016 року та закінчився 26 травня 2017 року, а строк проведення виконавчих дій розпочався з 15 липня 2016 року та закінчився 15 січня 2017 року.

У органу виконавчої служби й приватного виконавця немає правових підстав для тривалого (більше одного року) перебування на виконанні в органі виконавчої служби виконавчого документа та проведення виконавчих дій за межами шестимісячного строку, зокрема відсутнє достатнє обґрунтування затримки перебування на виконанні в органі виконавчої служби виконавчого документа більше одного року та проведення виконавчих дій за межами шестимісячного строку.

Крім того, на її адресу не надходило документів щодо будь-якого виконавчого провадження.

Просила визнати неправомірними дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В. В. щодо порушення строків перебування виконавчого документа на виконанні в органі державної виконавчої служби, порушення строків здійснення виконавчого провадження, визнати закінченим виконавче провадження з примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду справа № 644/6503/15-ц, провадження №2/644/192/16, у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення 1 рік, та закінченням присічних строків здійснення виконавчого провадження - 6 місяців, застосувати наслідки закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, а саме зняти арешт з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, яка їй належить та зняти заборону на її відчуження, що накладена згідно з ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2015 року у справі № 644/6503/15-ц, провадження № 2/644/192/16.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що заявник не довела належними та допустимими доказами порушення приватним виконавцем її прав при вчиненні виконавчих дій по виконавчому провадженню з примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року у справі №644/6503/15-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Орджонікідзенського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з недотриманням статей 11, 18, 25, 26, 30, 31, 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV (606-14) ), пунктів 6, 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ).

Судами першої та апеляційної інстанцій при застосуванні матеріальних та процесуальних норм проявлено надмірну гнучкість щодо юридичної оцінки фактичних дій (бездіяльності) органу виконавчої служби та виконавців, яка призвела до нівелювання вимог юридичної процедури, що підпадає під положення пунктів 6, 7 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII (1404-19) у їх взаємозв`язку зі статтею 6, пункту 2 частини першої статті 22, частини другої статті 24, частини другої статті 30 Закону № 606-XIV, частини другої статті 371 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Аналогічні норми містяться у пункті 7 частини першої статті 2, частині першій статті 11, частині шостій статті 12, частині першій статті 13, частині першій та другій статті 18 Закону№ 1404-VIII, частині другій статті 433 ЦПК України, і, як наслідок, неправомірного обмеження гарантій її прав у виконавчому провадженні.

Отже, дії та неправомірна бездіяльність державних виконавців, що залишилася поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які охоплювались періодом з 16 січня 2017 року до 26 вересня 2017 року, тобто були за межами законодавчо встановленої юридичної процедури, є несумісними з принципом правової визначеності та принципом належного урядування.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року.Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконання рішення від 09 березня 2016 року, яке набрало законної сили 25 травня 2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова видав виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми заборгованості за договором позики та суми судового збору.

Виконавчий лист, виданий 13 червня 2016 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року, був поданий у строк, передбачений чинним законодавством.

Згідно з відміткою державного виконавця 26 вересня 2017 року виконавчий лист було повернено на підставі пункту 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Стягувач звернулась до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В. В.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляком В. В. від 18 липня 2018 року було відкрито виконавче провадження.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України (1618-15) передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України (1618-15) визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, провадження № 12-197гс18, зазначено, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України (статті 447 ЦПК України) пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, предметом судового захисту за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців під час виконання судового рішення є порушене право заявника, що підлягає доказуванню і встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суди встановили, що 25 травня 2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова видав виконавчий лист № 644/6503/15-ц.

Виконавчий лист № 644/6503/15-ц перебував на примусовому виконанні в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 з 15 липня 2016 року до 26 вересня 2017 року, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, яке відкрите 18 липня 2018 року.

За скаргою ОСОБА_1 підставою для визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця є пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки такий строк сплив 26 травня 2017 року, а відтак приватний виконавець був зобов`язаний відмовити у відкритті виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Щодо строку пред`явлення виконавчого листа до виконання

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII (1404-19) , а Закон № 606-XIV (606-14) втратив чинність.

У статті 22 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій в межах ВП № НОМЕР_1) встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частинами 4 і 5 зазначеної статті передбачено, що у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, при цьому - у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Згідно з пунктами 5, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII (1404-19) , виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Виходячи з системного тлумачення вимог Закону 1404-VIII та пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення", виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом (протягом 3-х років), тобто має місце пряма вказівка законодавця про надання зворотної дії в часі положенню щодо поширення 3-х річного строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, які були видані до 05 жовтня 2016 року, а не лише після набрання чинності Закону 1404-VIII.

Суди встановили, що 26 вересня 2017 року в межах виконавчого провадження № 43899212 (дата відкриття 15 липня 2016 року) виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", про що зазначено у вказаному виконавчому листі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, провадження № 14-229цс18, сформульовано правовий висновок про те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Отже, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа Орджонікідзевського районного суду м. Харкова № 644/6503/15-ц від 25 травня 2016 року не пропущений.

Подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 133/1369/22, провадження № 61-11951св22.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звернення з виконавчим листом № 644/6503/15-ц від 25 травня 2016 року до приватного виконавця відбулось у встановлений законом строк, тобто строк його пред`явлення до виконання не сплив.

Щодо скарги ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження і застосування наслідків закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 09 березня 2016 року.

Згідно з пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Приписами статті 39 Закону 1404-VIII визначений вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, серед яких немає оскарження дій, рішень та бездіяльності виконавця боржником через тривалість його виконання.

Водночас стягувач не відмовлявся від примусового виконання судового рішення, мирової угоди між сторонами не підписано і судом не затверджено.

Отже, не виникло жодної з підстав, передбачених спеціальною нормою статті 39 Закону 1404-VIII для закінчення виконавчого провадження і застосування таких наслідків.

Рішення суду від 09 березня 2016 року до сьогодні залишається невиконаним.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 359/11170/15 зазначено, що "відповідно до пункту 6 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Отже, на цій підставі підлягає закінченню виконавче провадження з виконання рішень про стягнення періодичних грошових виплат, для яких законом встановлений кінцевий строк виконання (як-от, про стягнення аліментів - до досягнення дитиною повноліття, про стягнення допомоги по догляду за дитиною - до досягнення нею трирічного віку тощо)".

З огляду на викладене, суди першої та апеляційноїінстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що виконавче провадження з примусового виконання рішення щодо стягнення визначеної судом суми заборгованості не підлягає закінченню на підставі наведеного законодавчого припису.

Правильними є також висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) в редакціях від 21 квітня 1999 року № 606-XIV та від 02 червня 2016 року № 1404-VIII не передбачено присічного строку для виконання судового рішення з приводу порушення якого ОСОБА_1 оскаржує дії приватного виконавця, оскільки законодавством не встановлено присічного строку для виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики.

Тлумачення частини другої статті 30 Закону № 606-XIV, що діяв до 05 січня 2017 року, про зобов`язання державного виконавця провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження має відбутись з урахуванням вимог частини першої статті 30 цього Закону, яким передбачено перелік підстав закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону, повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону та повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі статтею 48 цього Закону.

Тому судами першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовлено заявнику у визнанні закінченим виконавчого провадження.

Крім того, вказана скарга подана боржником у виконавчому провадженні.

У касаційній скарзі наведено доводи тотожні доводам, вказаним у скарзі та апеляційній скарзі, які були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій та яким була надана правильна правова оцінка.

Інші доводи касаційної скарги на висновки судів першої та апеляційної інстанцій не впливають і не є суттєвими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: В. М. ІгнатенкоО. М. СитнікІ. М. Фаловська