2а-8879/12/1370 Про скасування податкових повідомлень - рішень щодо нарахування земельного податку - 27.08.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012року по справі №2а - 8879/12/1370 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до Львівського апеляційного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області і просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0021871710 та №0021881710, прийняті відповідачем 01 грудня 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець і впродовж 2010 - 2011 років використовувала спрощену систему оподаткування. Основним видом господарської діяльності її, як суб'єкта підприємницької діяльності, є здавання в оренду власного нерухомого майна. Нею були укладені договори оренди приміщень належного їй нерухомого майна по АДРЕСА_1, яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,0995 гектара. Вказана земельна ділянка призначена для обслуговування станції технічного обслуговування, складських та офісних приміщень і належить їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку. Відповідно до ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) суб'єкт підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, не є платником податку за землю. В подальшому, статтею 297 Податкового кодексу України було встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження підприємницької діяльності. Оскільки належна їй земельна ділянка має цільове призначення: для обслуговування нежитлових приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності, вона не є платником податку за землю, безпідставними є висновки податкового органу, а також протиправними є прийняті на підставі цих висновків податкові повідомлення - рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення форми "Ф" №0021871710 та форми "Ф" №0021881710, прийняті Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України 01 грудня 2011 року; стягнуто з Державного бюджету України 401 гривню сплаченого судового збору.

Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області з висновками суду першої інстанції не погодилася і оскаржила постанову суду в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Посилаючись у апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також, на обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті обставини, що згідно із ст. ст. 269, 270 Податкового кодексу України платниками податку на землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування - земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. У даному випадку базою оподаткування щодо визначення податкових зобов'язань із вказаного платежу, був державний акт на право власності позивача на земельну ділянку, що обумовило визначення її суб'єктом сплати земельного податку.

В судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу, підтримала доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі і вважає, що судом першої інстанції не враховано положення нормативно - правових актів, на які послався відповідач, а також зазначає, що суд при вирішенні даної справи помилково застосував зазначені у постанові положення законодавства з питань оподаткування.

Позивач в судове засідання не прибула, хоча належним чином та у встановленому законом порядку повідомлялася про дату, час та місце судового розгляду справи. При цьому, апеляційним судом не визнавалася обов'язковою участь позивача у апеляційному розгляді справи. Зазначені обставини у відповідності до ст. 196 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджають судовому розгляду справи.

Вислухавши в судовому засіданні доповідь судді - доповідача, доводи представника особи, яка подала апеляційну скаргу (відповідача), перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником земельного податку: перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку та використання земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, для провадження підприємницької діяльності.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказані умови позивачем дотримано повністю, а відповідач, отримавши інформацію з Державного земельного кадастру та договір купівлі - продажу, безпідставно здійснив розрахунок позивачеві земельного податку.

Окрім цього, відповідно до ст. ст. 91, 96 Земельного кодексу України власники землі та землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, залежно від чого здійснюється і оподаткування земельних ділянок. Так як належна позивачу земельна ділянка має цільове призначення: для будівництва і обслуговування офісного центру, то використовуючи таку ділянку для обслуговування станції технічного обслуговування, складських та офісних приміщень, позивач не змінив цільового призначення вказаної земельної ділянки.

Операції з оренди за своєю суттю є операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди підпадають під визначення підприємницької діяльності.

Фіксація у свідоцтві про сплату єдиного податку, який виданий позивачу, такого виду діяльності як надання в оренду власного нерухомого майна, свідчить про те, що такий вид діяльності є для позивача одним із основних, а Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03 липня 1998 року (727/98) не містить будь - яких застережень, за яких суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, буде сплачувати плату (податок) за землю, платник єдиного податку не є платником земельного податку при здаванні в оренду земельної ділянки.

Оскільки позивач є платником єдиного податку і здійснює підприємницьку діяльність, здаючи в оренду власну земельну ділянку, нарахування йому податковим органом земельного податку є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства.

Проте колегія суддів апеляційного суду не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджено матеріалами справи, позивач 01 грудня 2005 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серії НОМЕР_2, виданим 01 грудня 2005 року та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АЖ №372270.

Позивач перебуває на податковому обліку за місцем реєстрації у Державній податковій інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області і є платником. Основним видом господарської діяльності позивача є здавання в оренду власної нерухомості, операції з нерухомістю.

Відповідно до Свідоцтв про сплату єдиного податку Серії НОМЕР_3, виданого 04 грудня 2009 року із терміном дії протягом 2010 року Серії НОМЕР_4, виданого 08 грудня 2010 року із терміном дії протягом 2011 року позивач має право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності із вищезазначеного виду підприємницької діяльності.

На підставі Свідоцтва про право власності на будівлю, виданого відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради 12 березня 2009 року у власності позивача є будівля під літерою "Г - 1", загальною площею 952,7 метра квадратного по АДРЕСА_1.

Крім цього, згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 06 жовтня 2-009 року, позивач є власником земельної ділянки площею 0,0995 гектара по АДРЕСА_1, цільове призначенням якої: обслуговування станції технічного обслуговування, складських та офісних приміщень.

В подальшому, позивачем були укладені договори оренди нежитлових приміщень по АДРЕСА_1, а саме: 01 квітня 2006 року укладено договір оренди нежитлового приміщення із ТзОВ "ЛЕММА" за №09/06; 01 травня 2006 року укладено договір оренди нежитлового приміщення із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 за №04/06; 01 травня 2006 року укладено договір оренди нежитлових приміщень із фізичною собою - підприємцем ОСОБА_4 за №10/06; 01 червня 2009 року укладено договори оренди нежитлових приміщень із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 за №15 та №16; 01 січня 2010 року укладено договір оренди нежитлових приміщень із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 за №17; 01 квітня 2010 року укладено договір оренди нежитлових приміщень із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 за №18.

На підтвердження вищевикладених обставин позивачем представлено копії договорів, акти приймання - передачі нежитлових приміщень, додаткові узгодження, виписки із банківського рахунку про рух коштів.

01 грудня 2011 року відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення: форми "Ф" №0021871710, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із сплати земельного податку з фізичних осіб за 2010 рік в сумі 7 031 гривню 85 коп. та форми "Ф" №0021881710, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2011 рік в сумі 33 048 гривень 83 коп.

З огляду на встановлені судами фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційного суду наголошує на такому.

Земельні відносини в Україні, а також правовідносини щодо справляння плати за землю врегульовані Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про плату за землю" (2535-12) (що діяв на час існування правовідносин) та Податковим кодексом України (2755-17) .

Згідно ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним і об'єктом справляння плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з вимогами ст. ст. 269, 270 Податкового кодексу України, платниками податку за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі і об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Як визначено ст. 6 ч. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" за №727/98 від 03 липня 1998 року (727/98) , суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Відповідно пункту 1 підрозділу 8 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України (2755-17) із 01 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України (2755-17) в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" за № 727/98 від 03 липня 1998 року (727/98) та пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13 - 92 від 26 грудня 92 року (13-92) застосовуються з урахуванням певних особливостей, а саме, абзацом г) підпункту 1 даного пункту визначено, що платники єдиного податку не є платниками такого податку, визначеного Податковим кодексом України (2755-17) , як земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються для ведення підприємницької діяльності.

Також, п. 4 ч. 1 ст. 297 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Суд першої інстанції зазначає, що у даному випадку наявні умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником земельного податку, зокрема: перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку та використання земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, для провадження підприємницької діяльності.

Проте, такий висновок суду першої інстанції є помилковим.

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно ст. ст. 13, 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Тобто, земельна ділянка, як і інше нерухоме майно, може бути об'єктом оренди. В даному випадку підприємницька діяльність позивача пов'язана із здаванням в оренду нерухомого майна - нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 і отримання у зв'язку з цим доходу. Проте, земельна ділянка площею 0,0995 гектара, яка згідно Держаного акта на право власності на земельну ділянку належить позивачу, не є об'єктом оренди, щодо неї не укладено будь - яких цивільно - правових угод, а також позивачем не представлено інших даних про використання позивачем земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

В зв'язку з вищевикладеним колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач у зв'язку із перебуванням на спрощеній системі оподаткування не звільнялася від обов'язку по нарахуванню та сплаті земельного податку.

Правовідносини по нарахуванню та сплаті земельного податку регулювалися Законом України "Про плату за землю" (2535-12) (був чинним на час існування правовідносин) та Податковим кодексом України (2755-17) .

Згідно ст. 5 Закону України "Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності, а суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю).

Відповідно до ст. ст. 13 - 15 Закону України "Про плату за землю" підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платники земельного податку самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним. Нарахування громадянам сум земельного податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу. Власники землі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 286.2 ст. 286, п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України суб'єкти плати за землю самостійно обчислюють суму податку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою в порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу. При поданні першої декларації разом з нею подається довідка про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік сплачується рівними частками власниками земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового місяця.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 01 липня поточного року податкове повідомлення - рішення про внесення податку за формою, встановленою ст. 58 цього Кодексу.

Тобто, у даному випадку відповідач, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, діяв на підставі та у спосіб, передбачений законодавством України з питань оподаткування.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності такої умов як використання позивачем земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, яка звільняє її від обов'язку по нарахуванню та сплаті земельного податку.

Також, посилання суду першої інстанції на ту обставину, що позивачем не змінено цільового призначення земельної ділянки є помилковим, так як не підтверджує обґрунтованості та підставності позовних вимог, а також не впливає на зміст зобов'язання по нарахуванні та сплаті плати за землю

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому, апеляційну скаргу слід задовольнити: постанову суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову по суті позовних вимог.

Відтак, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та досліджених доказів, а також, виходячи із положень вищезазначених нормативно - правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівської області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року по справі №2а - 8879/12/1370 скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень - рішень відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення постанови суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.