638/9600/20 Про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданих державними органами - 16.09.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ16 вересня 2024 року м. Київсправа № 638/9600/20провадження № 61-10552св23Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,учасники справи:позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,відповідач - Держава Україна в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступник Десятої харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна Казначейська служба України,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Бикова Ольга Юріївна, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Абрамова П. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Держави Україна, в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника Десятої харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна Казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 була власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року

(справа № 2-12674 за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Дзержинського району м. Харкова, третя особа - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності).

18 листопада 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В. (далі - приватний нотаріус Трощій І. В.), зареєстрований у реєстрі за № 2067.

15 лютого 2016 року ОСОБА_3 подарувала зазначену квартиру сину

ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Трощій І. В., зареєстрованого у реєстрі за № 205.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2006 року (справа № 2011/525/2012) апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду до участі у розгляді справи була залучена ОСОБА_5, яка у квітні 2008 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 листопада 2005 року та договору дарування від 15 лютого 2006 року, визнання права власності на спадкове майно, відшкодування збитків.

Справа переглядалася судами неодноразово. До участі у розгляді справи було залучено правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та надалі його правонаступника - ОСОБА_7 .

Остаточним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року (справа № 2011/525/2012 ) позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18 листопада 2005 року.

Визнано право власності на квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

Витребувано зазначену квартиру із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 . Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_9 із квартири із зняттям їх з державної реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_10 у зазначену квартиру.

Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року стягнено з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по 9 900,00 грн з кожного.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду мм Харкова від 14 березня 2019 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року (справа № 2011/525/2012) касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_9 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишено без змін.

У зазначених судових рішеннях, зокрема, встановлено, що спірна квартира мала статус спадкового майна; Десята харківська державна нотаріальна контора та Харківський обласний державний нотаріальний архів не виконали вимог наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5 "Про Спадковий реєстр" (z0714-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935 (z0714-00) .

Отже, держава, створюючи мережу державних нотаріальних контор та архівів, повинна нести відповідальність за дії державних нотаріусів, які вчинили зазначене правопорушення у 2000 році, що призвело до позбавлення ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем, права власності на квартиру у 2019 році та є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція).

Позивачі не вчиняли будь-яких протиправних дій, які б могли призвести до втрати належного їм нерухомого майна, натомість суди встановили протиправність дій державних органів, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з витребуванням майна у судовому порядку. Суди різних інстанцій за одних і тих же обставин займали протилежні позиції та дійшли висновку, що позивачі мали доводити обставини, які їх взагалі не стосувалися.

Посилаючись на наведене, позивачі просили стягнути з Держави Україна в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника Десятої Харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України на відшкодування майнової шкоди 653 158,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 65 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_12,

ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що держава в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника Десятої харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України як держателя реєстру прав на нерухоме майно та спадкового реєстру, є неналежними відповідачами у справі, як і обраний позивачами спосіб захисту.

Доводи позивачів про те, що дії державних органів є протиправними та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з витребуванням майна у судовому порядку не знайшли свого підтвердження.

Між вчиненням нотаріусом дій, що були пов`язані із спадкуванням (відкриття спадкової справи, перевірка необхідних фактів) та витребуванням у судовому порядку квартири, внаслідок оспорення спадкоємцями підстав первинного придбання квартири, відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок, а отже відсутня сукупність умов, необхідна для відшкодування шкоди відповідно до частини першої статі 1173 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ).

Позивачі не обґрунтували та не надали відповідних доказів на підтвердження завдання їм моральної шкоди.

Суд першої інстанції також зазначив, що оскільки предметом позову у цій справі є факт спричинення державою в особі її відповідних органів майнової та моральної шкоди позивачам, зокрема у зв`язку із втратою ними права власності на житло, задоволення позовних вимог позивачів не призведе до реального поновлення їх прав. Натомість вони мають можливість звернутися до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди до правонаступників ОСОБА_4 .

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням у жовтні 2021 року позивачі звернулися до суду з апеляційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2005 року ОСОБА_3 було відомо про підстави набуття продавцем права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Позивачі не довели, що нотаріус, як держатель реєстру прав на нерухоме майно та спадкового реєстру, вчинив протиправні дії, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з наступним витребуванням майна у судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між вчиненням дій, що були пов`язані із спадкуванням (відкриття спадкової справи, перевірка необхідних фактів) та витребування в судовому порядку квартири внаслідок оспорювання спадкоємцями підстав первинного придбання такої квартири позивачами, відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок, тобто сукупність умов, що є підставою для відшкодування шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Бикова О. Ю., через підсистему "Електронний суд" звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) )).Також посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судами статей 388, 660, 661 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги заявників, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року у справі № 2011/525/2012 ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем, позбавлено не лише майна у виді квартири, а й житла зі зняттям з реєстраційного обліку та виселення, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції. Крім того, зазначеним судовим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати у значному розмірі за відсутності будь-яких доказів протиправності його дій. Зазначеним судовим рішенням зокрема, встановлено, що Десята харківська державна нотаріальна контора та Харківський обласний державний нотаріальний архів не виконали вимог наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5 "Про Спадковий реєстр" (z0714-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935 (z0714-00) , що дає підстави для висновку про те, що держава не здійснює належного контролю за діяльністю державних нотаріусів. Харківський обласний державний нотаріальний архів листом від 14 лютого 2017 року № 399/01-21 повідомив суд про те, що реєстри для реєстрації нотаріальних дій Десятої харківської державної нотаріальної контори, оскільки оригінали документів, що супроводжували вчинення нотаріальних дій, вилучені слідчим Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року.Проте, у матеріалах кримінального провадження від 16 жовтня 2014 року № 12014220480005523 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, зазначених документів не виявлено. Крім того, не виявлено й інвентаризаційної справи на квартиру, що також була вилучена слідчими органами. Суди не надали відповідної оцінки доводам заявників про те, що держава, протягом розумного строку, не встановила фактів та обставин у зазначеному кримінальному провадженні, оскільки вирок відсутній. Узагальнюючи наведене, позивачі зазначили, що тривалість цивільного спору протягом 14 років, зміна оцінки обставин справи судами, втрата первинних доказів та позбавлення права власності ОСОБА_1 є порушенням статті 6 Конвенції. У серпні 2023 року до Верховного Суду від Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просив касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, обґрунтовано не були враховані судами попередніх інстанцій, оскільки вони ухвалені не у подібних правовідносинах. Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви. Позивачі не обґрунтували в чому полягає неправильне застосування судами статей 388, 660, 661 ЦК України, обмежившись твердженням про те, що підставою позову є порушення державою гарантій прав на нерухоме майно добросовісного набувача, не встановила протягом розумного строку, не встановила фактів та обставин у кримінальному провадженні. Фактично позивачі не погоджуються з оцінкою судами обставин справи № 2011/525/2012 та тривалістю судового процесу, що не залежить від Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори.Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту не є ефективним. Зважаючи на те, що у справі № 2011/525/2012 суди встановили, що ОСОБА_4 фактично не мала права відчужувати квартиру, оскільки не була її законним власником, то належним способом захисту для позивачів є звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди до ОСОБА_4 . У серпні 2023 року до Верховного Суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просив касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Міністерство юстиції України не є стороною договірних відносин, а тому підстави для виникнення договірних зобов`язань та, як наслідок, відповідальність за завдання шкоди позивачам у нього відсутні. Посилання позивачів на порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачене право мирного володіння фізичною особою своїм майном, є безпідставними, оскільки не позивачів, а встановленого у судовому порядку законного власника нерухомого майна було позбавлено гарантованого державною права, яке відновлене у судовому порядку.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_13,

ОСОБА_14, ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 21 вересня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_15 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_3 з підстав визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Дзержинського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 638/9600/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2023 року матеріали справи № 638/9600/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Трощій І. В., ОСОБА_4 відчужила на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2, що належить продавцю на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року, (справа 2-12674).

Згідно з пунктом 5 договору купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2005 року на час укладення договору житло прихованих недоліків, а також прав щодо нього у третіх осіб як в межах, так за межами України не має.

На підставі договору дарування від 15 лютого 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Трощій І. В., ОСОБА_3 подарувала квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 сину ОСОБА_1 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Дзержинського району

м. Харкова, третя особа - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", про визнання договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 дійсним, визнання права власності задоволено.

Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 вересня 2017 року скаргу адвоката Бикової О. О. на постанову о/у СКР Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 30 травня 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті громадянки ОСОБА_5 від 30 травня 2012 року залишено без задоволення.

Справа (справа № 2011/525/2012 ) переглядалася судами неодноразово. До участі у розгляді справи було залучено правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та надалі його правонаступника - ОСОБА_7 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18 листопада 2005 року.

Визнано право власності на квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

Вселено ОСОБА_10 у зазначену квартиру.

Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року касаційні скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_9 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:

моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;

шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (див. постанову Верховного Суду від 12 квітня 2022 року

у справі № 686/5244/21).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_14, ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивачі не довели, що між вчиненням нотаріальних дій, що були пов`язані із спадкуванням (відкриття спадкової справи, перевірка необхідних фактів) та витребуванням у судовому порядку квартири, внаслідок оспорювання спадкоємцями підстав первинного придбання такої квартири позивачами, відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок, а отже, відсутня сукупність умов, необхідних для відшкодування шкоди.

Зокрема, судивстановили, що у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року справі № 2011/525/2012, зазначено, що "Вчиняючи нотаріальні дії щодо відкриття спадкової справи від 04 жовтня 2001 року № 407/01, державні нотаріуси виходили із дійсності заповіту ОСОБА_16 від 07 квітня 1994 року та в продовження цього збирали документи для оформлення свідоцтва про право на спадщину, оскільки державний нотаріус ОСОБА_17 надавала ОСОБА_5 запити до

КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 23 липня 2002 року

(вихідний № 2011) і 18 квітня 2006 року (вихідний № 667), а 15 листопада 2006 року (вихідний № 4885) до Харківського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України". Дії нотаріуса відповідали вимогам пункту 115 Інструкції

№ 18/5 від 14 червня 1994 року "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" (в редакції наказу Мінюсту України від 17 жовтня 2000 року № 51/5), де передбачено, що державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частину в спадщині".

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачі зазначених вимог не обґрунтували, будь-яких доказів не надали, що унеможливило встановлення судами глибини фізичних та душевних страждань, яких вони зазнали, визначення ступеня вини заподіювача такої шкоди, а також характеру немайнових втрат, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем, позбавлено не лише майна у виді квартири, а й житла зі зняттям з реєстраційного обліку та виселення, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції, оскільки зазначене питання досліджувалося судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 2011/525/2012.

У зазначеній справі, Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року зазначив, що визначаючи пропорційність здійсненого втручання у права та інтереси відповідача ( ОСОБА_1 ), суд оцінює баланс інтересів сторін - з однієї сторони власника спірного житлового приміщення, з іншої - інтереси окремої особи, що заслуговують на врахування та повагу. Проте, у наведеному інтереси власника з урахуванням усіх інших наведених судом міркувань, мають переважати у цьому спорі над інтересами окремої особи, яка вселилася у майно за відсутності належної волі власника, від неуповноваженої особи, у спосіб, що не відповідає праву.

У контексті наведеного, Верховний Суд урахував, що суди попередніх інстанцій роз`яснили позивачам їх право звернутися до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди до ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 13 листопада 2019 року у справі

№ 645/4220/16-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц,

від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц є необґрунтованими, оскільки ухвалені не у подібних правовідносинах.

Так, предметом спору у справі № 725/1824/20 було витребування майна з чужого незаконного володіння; у справі № 645/4220/16-ц - про визнання недійсним договору купівлі - продажу, витребування майна з незаконного володіння; у справі № 757/59343/19-ц - про відшкодування шкоди, завданої в результаті вчинення злочину; у справі № 265/6582/16-ц - про відшкодування майнової шкоди, завданої терористичним актом.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявників на відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування статей 388, 660, 661 ЦК України, оскільки зазначені норми матеріального права не підлягають застосуванню до спірних правовідносинах та обґрунтовано не були застосовані судами попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулась до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Бикова О. Ю., цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Бикова Ольга Юріївна, залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник