904/4790/21 Про визнання недійсним договору позички в межах розгляду справи про визнання боржника банкрутом - 22.11.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2017 року у складі судді Лебідь-Гавенко Г. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що 20 липня 2011 року між ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 101.8-01/131, відповідно до якого ПАТ "ВТБ Банк" надало ОСОБА_2 кредит в сумі 170 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит до 20 липня 2020 року або достроково у випадках, передбаченим кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 20 липня 2011 року укладено іпотечний договір № 101.8-01/131, реєстровий номер 2294, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати за адресою: АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2011 року між ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 20 липня 2011 року № 101.8-01/131.

Зважаючи на невиконання позичальником умов кредитного договору позичальник повинен сплатити позивачу загальну суму заборгованості, що відповідно до розрахунку заборгованості станом на 18 травня 2015 року становить 167 673,09 грн.

Враховуючи викладене, позивач з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ БАНК" заборгованість у розмірі 266 015,44 грн шляхом звернення стягнення на заставлене відповідно до іпотечного договору від 20 липня 2011 року № 101.8-01/131 нерухоме майно: квартиру, загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну для реалізації предмета іпотеки на рівні вартості предмета іпотеки, яка встановлена на підставі висновку про вартість майна Київської незалежної судово-експертної установи від 21 червня 2016 року № 1790 в розмірі 582 913,00 грн; виселити та зняти з реєстрації ОСОБА_1 і всіх осіб, що зареєстровані в приміщенні, що є предметом іпотеки, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ БАНК" судовий збір у розмірі 3 990,23 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сума заборгованості за кредитним договором - 266 015,44 грн є неспівмірною з вартістю іпотечного майна - 582 913,00 грн та значно її перевищує, унаслідок чого заявлені вимоги не відповідають засадам виваженості, розумності та справедливості, оскільки не передбачають компенсації належної відповідачу частини вартості квартири, що перевищує за розміром суму заборгованості за кредитним договором.

Суд взяв до уваги те, що в іпотеку ОСОБА_1 передала квартиру, яка належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видане 04 серпня 2006 року Глевахівською селищною радою, у зв`язку з чим виселення відповідача без надання їй іншого постійного житла є таким, що порушує вимоги статті 109 ЖК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 червня 2022 року АТ "Універсал Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 23 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду

від 23 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-340цс15, та постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 450/2216/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 20 липня 2011 року між ПАТ "ВТБ БАНК" і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 101.8-01/131, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 170 000,00 грн під 17,5 % річних на строк до 20 липня 2020 року або з поверненням достроково у випадках, передбачених договором.

17 жовтня 2011 року між ПАТ "ВТБ БАНК" і ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 20 липня 2011 року № 101.8-01/131.

20 липня 2011 року між ПАТ "ВТБ БАНК" і ОСОБА_1, яка діє як майновий поручитель за зобов`язаннями ОСОБА_2 за кредитним договором, укладено іпотечний договір № 101.8-01/131, реєстровий номер 2294, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи Командирова О. В. від 21 червня 2016 року № 1790 дійсна (ринкова) вартість предмета іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 20 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колотило Р. Т. за реєстровим номером 2294, що належить на праві власності ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1, а саме квартира, загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати, визначена із застосуванням порівняльного методичного підходу, на підставі результатів дослідження, даних матеріалів справи та додаткової технічної документації, а також вартості пропозицій продажу об`єктів-аналогів, за цінами станом на 29 березня 2016 року, і становить з урахуванням округлення 582 913,00 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2016 року стягнено солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість в розмірі 213 551,54 грн та судовий збір в розмірі 3 203,27 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України "Про іпотеку".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини третьої статті 39 цього Закону України "Про іпотеку" (898-15) суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов`язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-340 цс15 та постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 372/1760/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 450/2216/15-ц.

З урахуванням зазначеного, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав неспівмірності вартості іпотечного майна із сумою заборгованості за кредитним договором є помилковими.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наведених норм не врахував, не дослідив відповідні докази та не встановив у повному обсязі відповідних фактичних обставин справи.

У пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

У справі, що переглядається, суди встановили, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2016 року стягнено солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість в розмірі 213 551,54 грн.

Таким чином, апеляційний суд не встановив, на погашення якої саме заборгованості позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, не встановив обсяг відповідальності іпотекодавця та не звернув уваги на те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника, особа якого є відмінною від особи іпотекодавця, не позбавляє відповідача права на оспорення розміру такої заборгованості.

За таких обставин суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.

З огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також висновки Верховного Суду щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, судове рішення в частині вирішення вимоги позивача про виселення відповідача також слід скасувати як похідну від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, що, зокрема, унеможливлює встановлення дійсного розміру заборгованості відповідача за кредитним договором та перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України.