736/1209/20 Про визнання права власності у порядку спадкування за законом - 26.07.2024 Прийняття

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Корх Олександр Іванович, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2024 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Онищенко О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності у порядку спадкування за законом,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності у порядку спадкування за законом, у якому просив:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт його проживання на час відкриття спадщини з ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи сторона позивача подала клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Щорський районний суд Чернігівської області ухвалою від 04 квітня 2024 рокузакрив провадження у цивільній справі № 736/1209/20 за позовом ОСОБА_1 до Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності у порядку спадкування за законом на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Роз`яснив позивачу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що під час розгляду справи сторона позивача подала заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, що не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу ОСОБА_5 понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем надані належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності. Водночас суд вважав, що сторона позивача не довела наявність підстав для зменшення витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

У задоволенні заяви ОСОБА_5 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що відсутні правові підстави для покладення на позивача обов`язку щодо компенсації відповідачу судових витрат на правничу допомогу згідно з частиною п`ятої статті 142 ЦПК України, оскільки не встановлено зловживання позивачем процесуальними правами.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.

Відповідач не надала і матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дії позивача є необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення нею витрат на правничу допомогу, як і відсутні докази про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, враховуючи, що лише 27 лютого 2023 року набрало законної сили рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2022 року у цивільній справі № 736/1850/21 про визначення ОСОБА_5 як спадкоємцю за заповітом додаткового строку для прийняття спадщини, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року, тобто весь час існував спір щодо спадщини.

На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_5 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття усієї спадщини за заповітом, чим фактично позбавила ОСОБА_1 можливості спадкування за законом, що стало наслідком закриття провадження у справі за заявою позивача у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Отже, зогляду на відсутність доказів про необґрунтовані дії позивача щодо пред`явлення позову, заява відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Ухвала суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі сторонами не оскаржувалася, а тому в апеляційному порядку в цій частині не переглядалася.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2024 року ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Корх О. І., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2024 року та залишити в силі ухвалу Щорського районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2024 року.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказала, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 137, 142 ЦПК України, оскільки витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката та з розглядом справи, повинні бути компенсовані особі, яка їх понесла.

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою те, що витрати на професійну правову допомогу були понесені нею саме внаслідок неправомірних дій позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Щорського районного суду Чернігівської області.

09 липня 2024 року справа № 736/1209/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судом

Корюківський районний суд Чернігівської області рішенням від 21 грудня 2022 року у цивільній справі № 736/1850/21, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2023 року та постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року, визначив ОСОБА_5 додатковий строк у чотири місяці (з дня набрання рішенням суду законної сили) на подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 5, а. с. 42-48).

Під час розгляду цієї справи сторона позивача подала до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, в якому зазначила, що за життя спадкодавець ОСОБА_7 заповіла усе своє майно відповідачу ОСОБА_5 . Корюківський районний суд Чернігівської області рішенням від 21 грудня 2022 року у цивільній справі № 736/1850/21, яке набрало законної сили 27 лютого 2023 року, визначив ОСОБА_5 додатковий строк у чотири місяці для прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 . На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_5 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття усієї спадщини за заповітом, чим фактично позбавила ОСОБА_1 можливості спадкування за законом (том 5, а. с. 172, 173).

Щорський районний суд Чернігівської області ухвалою від 04 квітня 2024 року закрив провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснив позивачу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (том 5, а. с. 177-180).

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (том 5, а. с. 183, 184).

Чернігівський апеляційний суд постановою від 24 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Щорського районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2024 року в частині розподілу витрат на правничу допомогу скасував. У задоволенні заяви ОСОБА_5 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції відмовив (том 6, а. с. 28-32).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення вимог відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а тому на підставі положень наведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом тільки у цій частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

У статті 255 ЦПК України визначені підстави закриття провадження у справі, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої цієї статті суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина друга статті 255 ЦПК України).

Предметом касаційного розгляду у цій справі є судове рішення апеляційного суду у частині, що стосується розподілу судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_5 на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20), на які послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні та заявник у касаційній скарзі.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179 св18), на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні та заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У справі, яка переглядається, не постановлено ухвали про визнання дій позивача ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами відповідно до частини другої статті 44 ЦПК України.

З ухвали Щорського районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2024 року в частині закриття провадження у справі слідує, що суд не встановив ознак зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами, а також необґрунтованих дій останнього стосовно відповідача ОСОБА_5 .

У заяві про стягнення судових витрат у розмірі 10 000,00 грн, пов`язаних із правничою допомогою, сторона відповідача не зазначила, які дії позивача у цій справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із закриттям провадження у справі.

Надавши оцінку обставинам справи, апеляційний суд врахував, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в обґрунтування якого послався на те, що після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на частину якої, як вважав позивач, він має право як спадкоємець за законом. Проте під час розгляду справи, а саме 27 лютого 2023 року, набрало законної сили рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2022 року у цивільній справі № 736/1850/21, згідно з яким суд визначив ОСОБА_5 як спадкоємцю за заповітом додатковий строк у чотири місяці (з дня набрання рішенням суду законної сили) для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 . У строк, визначений судом, ОСОБА_5 подала приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом, яким охоплено усю спадщину, чим фактично позбавила ОСОБА_1 можливості спадкування за законом, що стало підставою для закриття провадження у справі за заявою позивача у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Вирішуючи вимоги відповідача ОСОБА_5 про компенсацію здійснених нею витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Отже, з огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Водночас колегія суддів, проаналізувавши наведені заявником постанови Верховного Суду, про які згадується вище, дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи, відповідають правовим висновкам, зробленим Верховним Судом у справах, на які посилається заявник. Тому заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи на зазначену підставу касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не навела обґрунтування щодо застосування якої саме норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.