362/2740/22 Про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку - 24.07.2024 Прийняття

Позов мотивований тим, що у період з травня 2017 року по червень 2018 року на користь ОСОБА_1 перераховано 610 966,32 грн, які набуті нею без достатньої правової підстави. Докази укладення між товариством та ОСОБА_1 договору, як у формі єдиного документа, підписаного сторонами, так і будь-які докази укладення договору у спрощений спосіб, які б свідчили про виникнення у товариства обов`язку сплатити ОСОБА_1 грошові кошти за послуги з доставки вантажу, за транспортні послуги, за організацію транспортних послуг, відсутні.

Зазначені обставини були встановлені рішенням господарського суду Київської області від 19 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2022 року, у справі № 911/1101/21 за позовом ТОВ "Еколан інгредієнти" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих 559 778,73 грн.

У книзі обліку доходів за період 2017-2018 років ОСОБА_1 відобразила відомості про сплату їй товариством грошових коштів у розмірі 610 966,32 грн.

31 серпня 2018 року ОСОБА_1 листом повідомила товариство, що вона виявила помилково перераховані кошти від ТОВ "Еколан інгредієнти" у період з травня 2017 року по червень 2018 року у загальній сумі 610 966,32 грн на її рахунок № НОМЕР_1 у банку ПАТ КБ "Правекс Банк" та вказала, що зобов`язується повернути вказані грошові кошти.

Цього ж дня ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням з ТОВ "ЛАН-УКРАЇНА", яке є власником ТОВ "Еколан інгредієнти".

ОСОБА_1 повернула грошові кошти у розмірі 51 187,59 грн. 17 жовтня 2018 року відповідачу направлена вимога № 450, у якій товариство вимагало повернути 559 778,73 грн.

17 листопада 2018 року на підставі договору дарування ОСОБА_1 подарувала своїй неповнолітній дочці ОСОБА_2 належну їй на праві власності частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Після відчуження указаного майна у ОСОБА_1 не залишилось майна за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед товариством. Станом на момент звернення до суду з цим позовом рішення господарського суду Київської області від 19 серпня 2021 року у справі № 911/1101/21 не виконано.

Вказувало, що ОСОБА_1, відчужуючи у листопаді 2018 року частину нерухомого майна своїй неповнолітній доньці на підставі договору дарування, була обізнана про невиконане нею зобов`язання з повернення позивачу безпідставно отриманих грошових коштів, а укладення договору дарування направлено на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язань шляхом стягнення грошових коштів.

ТОВ "Еколан інгрідієнти", з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 17 листопада 2018 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, в частині дарування ОСОБА_2 належних ОСОБА_1 1/6 частини та 2/3 частини житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, позов задоволено.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договір від 17 листопада 2018 року в частині дарування 1/6 і 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 19 серпня 2021 року у справі № 911/1101/21, яким стягнено з ОСОБА_1 на користь товариства 559 778,73 грн, встановлено безпідставність перерахування позивачем грошових коштів у сумі 610 966,32 грн, з яких 51 187,59 грн було повернуто. Враховуючи той факт, що спірний договір дарування було вчинено ОСОБА_1 після перерахування їй позивачем грошових коштів на суму 610 966,32 грн, наявні підстави вважати, що волевиявлення ОСОБА_1, як учасника правочину, не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона подарувала своїх дочці належні їй частки нерухомого майна з метою уникнення негативних правових наслідків у випадку необхідності повернення або примусового стягнення з неї безпідставно набутих нею від товариства грошових коштів. Отже оспорюваний договір дарування від імені ОСОБА_1 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому суперечить нормам статей 203 ЦК України та відповідно до частини першої статті 215 і частини другої статті 234 ЦК України існує підстава для визнання його недійсним.

Суд не приймає до уваги і відхиляє заперечення відповідачів щодо правомірності укладення спірного договору дарування, оскільки ОСОБА_1 виявила бажання подарувати належні їй частки нерухомого майна своїй дочці саме після того як нею було безпідставно отримано від товариства грошові кошти.

Заперечуючи факт підписання листа і пояснювальної записки від 31 серпня 2018 року, ОСОБА_1 не заявила клопотання про проведення відповідної почеркознавчої експертизи для доведення цього факту, так само під час розгляду справи № 911/1101/21 не встановлено недійсності вказаних документів. У рішенні господарський суд лише послався на відсутність доказів того, що вказані документи було підписано саме ОСОБА_1 (абзац № 26 мотивувальної частини зазначеного рішення), проте відсутність у господарського суду таких доказів не свідчить про те, що ОСОБА_1 не підписувала вказані документи. Відповідно до частин першої статті 81 ЦПК України саме ОСОБА_1 повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності суд вказував, що з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (540-20) , відповідно до якого розділ "Прикінцеві положення" ЦК України (435-15) доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину. У зв`язку із цим трирічний строк позовної давності не пропущений, оскільки станом на час подання позовної заяви такий строк був продовжений в силу закону. За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд виходив із того, що: станом на 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 достовірно була обізнана про те, що перераховані на її рахунок грошові кошти у сумі 610 966,32 грн набуті нею без достатньої правової підстави, а тому у неї виникло зобов`язання повернути отримані грошові кошти ТОВ "Еколан Інгредієнти"; майно відчужене ОСОБА_1 на підставі безвідплатного договору на користь близького родича - дочки, яка на час укладення оспорюваного договору була неповнолітньою; після відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 продовжує користуватися ним, бути там зареєстрованою, та у поданих нею у межах цієї справи процесуальних документах зазначає адресу подарованого будинку у графі контактної інформації, що свідчить про те, що оспорюваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Указані обставини свідчать про те, що зазначений правочин укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_1, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно із власності ОСОБА_1 під час існування у неї зобов`язання повернути отримані грошові кошти, які безпідставно набуті. Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб.

Та обставина, що станом на момент укладення оспорюваного договору рішення суду про стягнення безпідставно отриманих коштів ще не було ухвалене, не спростовує вказаних висновків суду, оскільки обов`язок повернути безпідставно отримані кошти виник у ОСОБА_1 вже із самого моменту отримання таких коштів, а рішення суду лише надало можливість примусово стягнути такі грошові кошти з боржника.

Правова оцінка, надана господарським судом Київської області під час розгляду справи № 911/1101/21 щодо допустимості як доказів листа ОСОБА_1 від 31 серпня 2018 року, не є обов`язковою для апеляційного суду під час розгляду справи, що переглядається, в силу вимог частини сьомої статті 82 ЦПК України, відповідно до якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Під час розгляду вказаної справи у суді першої інстанції позивач заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо підписання ОСОБА_1 листа і пояснювальної записки від 31 серпня 2018 року. У заяві про призначення експертизи позивач посилався на заперечення відповідача щодо дійсності підписання ОСОБА_1 листа і пояснювальної записки від 31 серпня 2018 року. Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що у цьому випадку саме на відповідача покладено обов`язок довести суду обставини, на які посилається у своїх запереченнях, у тому числі, саме відповідач має довести суду той факт, що ОСОБА_1 не підписувала вказаних документів. З урахуванням указаних обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для неприйняття у якості доказів листа і пояснювальної записки від 31 серпня 2018 року.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що до участі у справі не залучено дарувальника 1/3 частки будинку - ОСОБА_5, оскільки позивач порушує питання про визнання недійсним договору дарування житлового будинку лише в частині, що стосується подарованих ОСОБА_1 належних їй 1/3 та 2/3 часток будинку своїй дочці ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили висновок, що договір дарування є частково фіктивним, а частково реальним. Разом з тим не зрозуміло, як обдарована може приймати у власність за одним правочином у декількох дарувальників цілий будинок таким чином, що приймає в дарунок частку, належну одному дарувальнику, реально, а частку, належні іншому дарувальнику, - фіктивно. Суди не врахували, що договір дарування був тристороннім і на момент дарування всі сторони правочину: ОСОБА_5, ОСОБА_1 та вона були однією сім`єю, будинок дарувався з метою набуття нею (як онукою та дочкою) власності. За договором обидва дарувальника виявили спільну волю дарувати весь будинок, а не кожен окремо дарувати свою частку окремими договорами. Суди не врахували, що окремих договорів дарування щодо окремих часток будинку не існує, будинок дарувався в цілому та за одним договором. Задовольнивши позов, суди свавільно втрутились в сімейні відносини.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Разом з тим оскаржені судові рішення не відповідають наведеному, оскільки умисел всіх трьох сторін правочину щодо укладення фіктивного правочину не був встановлений. Також й не встановлено умислу на погодження фіктивного правочину у органу опіки та піклування, який давав дозвіл на дарування будинку неповнолітній особі. Крім того, якби були б присутні ознаки фіктивності правочину, то ОСОБА_1 тоді б одноособово дарувала б майно їй.

Апеляційний суд вказав, що про наявність умислу приховати справжні наміри укладення договору свідчить й те, що після дарування ОСОБА_1 продовжує проживати та бути зареєстрованою у відчуженому будинку, проте не звернув уваги на те, що вона теж проживає у будинку та є його власником, відтак визначає хто може проживати у ньому. Інший дарувальник також продовжує проживати у подарованому будинку, однак суд не вважав, що це ознака фіктивності правочину. При цьому вона вчинила активну дію, спрямовану на реєстрацію права власності, тобто виконала умови договору дарування, отже договір дарування був спрямований на реальне виконання, настання правових наслідків,- прийняття дарунку у власність.

Зараз вона повнолітня, володіє цілим будинком відкрито та одноособово розпоряджається своєю власністю та не має наміру кому-небудь його передавати.

Предметом судового спору в господарській справі № 911/1101/21 було саме отримання ОСОБА_1 помилково перерахованих коштів, їх повернення, що передбачено статтею 1212 ЦК України. Сам факт отримання вказаних коштів не є підтвердженням усвідомлення того, що повертати вказані кошти потрібно буде за рахунок нерухомого майна. Оспорюваний договір дарування укладено 17 листопада 2018 року, з позовом про стягнення грошових коштів позивач звернувся 14 квітня 2021 року (тобто через 2,5 роки після укладення договору дарування), рішення у справі №911/1101/21 набуло законної сили 14 лютого 2022 року. Отже, є незрозумілим, яким чином 17 листопада 2018 року ОСОБА_1 могла усвідомлювати те, що має обов`язок повернути товариству безпідставно передані їй грошові кошти в сумі 610 966,32 грн. До 20 липня 2022 року ТОВ "Еколан Інгрідієнти" жодним чином не цікавився нерухомим майном ОСОБА_1 та не звертався з заявами про арешт, заборону відчуження тощо.

Головна обставина, яка потребує встановлення у спірних правовідносинах, чи договір дарування зареєстрований та укладений до звернення з позовом до суду про стягнення грошових коштів, а не при розгляді справи в суді або не після набрання законної сили судовим рішенням. Якщо правочин дарування укладено до звернення до суду, він не може бути фіктивним.

При цьому, суди не врахували, що ОСОБА_1 не брала коштів в борг у позивача та не укладала з позивачем правочину іпотеки або застави. Висновки судів викладені у рішеннях не відповідають обставинам справи. Згідно обставин справи, у ОСОБА_1 виник обов`язок повернути помилково перераховані кошти 14 лютого 2022 року після набуття законної сили постановою Північного апеляційного суду по справі № 911/1101/21. При цьому вказаною постановою встановлено, що кошти є саме помилково перерахованими, а не зобов`язанням, від виконання якого уникав відповідач.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Еколан Інгредієнти", у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскарженні судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою, оскільки обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Постанови, на які посилається скаржник, не підлягають застосуванню, оскільки підстави та предмети позовів, висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню. Тому підстав для твердження, що суди не дослідили зібрані у справі докази, немає.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 23 серпня 2017 року у справ № 6-2697цс17, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; у постановах Верховного Суду: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 27 квітня 2020 року у справі № 362/5764/17).

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що наказом ТОВ "Лан-Україна" від 26 жовтня 2006 року № 475-к ОСОБА_1 прийнято на посаду бухгалтера фінансового відділу до ТОВ "Лан інгредієнти".

У період з травня 2017 року по червень 2018 року ТОВ "Еколан Інгредієнти" помилково перераховано на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 610 966,32 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та копіями витягів з банківських виписок. У всіх платіжних дорученнях "отримувачем платежу" вказано юридичну особу - ТОВ "Абордаж Логістик", код отримувача 2785813601, рахунок 26008799952720, призначення: оплата за послуги з доставки вантажу.

17 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "Лан Інгредієнти" із заявою про звільнення її із займаної посади за власним бажанням.

Наказом ТОВ "Лан Інгредієнти" від 31 серпня 2018 року № 64-к ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера відділу бухгалтерського обліку фінансового департаменту за власним бажанням.

Листом від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 повідомила ТОВ "Еколан Інгредієнти" про виявлення нею помилково перерахованих на її рахунок від ТОВ "Еколан Інгредієнти" в період з травня 2017 року по червень 2018 року коштів у загальній сумі 610 966,32 грн та зобов`язалася повернути указані грошові кошти ТОВ "Еколан Інгредієнти".

Відповідно до прибуткових касових ордерів від 10 жовтня 2018 року № 7 та від 11 жовтня 2018 року № 8 ОСОБА_1 повернула ТОВ "Еколан Інгредієнти" грошові кошти на загальну суму 51 187,59 грн, у графі призначення платежу зазначено: повернення ОСОБА_1 помилково перерахованих коштів через ОСОБА_6 .

Доказів про добровільне повернення ОСОБА_1 грошових коштів ТОВ "Еколан Інгредієнти" у розмірі 559 778,73 грн матеріали справи не містять.

17 листопада 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_5 (дарувальники) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3 договору дарування житловий будинок належить дарувальникам на підставі: 1/6 частка ОСОБА_1 - свідоцтво про право на спадщину за законом; 2/3 частки ОСОБА_1 - свідоцтво про право на спадщину за законом; 1/6 частки ОСОБА_5 - свідоцтво про право на спадщину за законом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19 серпня 2021 року у справі № 911/1101/21 за позовом ТОВ "Еколан Інгрідієнти" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2022 року, позов задоволено та стягнено з ОСОБА_1 559 778,73 грн.

Позиція Верховного Суду

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".

У постанові Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23) вказано, що:

"Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Очевидно, що з урахуванням аргументів касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень ключовим питанням на яке повинен надати відповідь касаційний суд є те, яким чином при позаконкурсному оспорюванні кредитором фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення як фіктивність (стаття 234 ЦК України) та вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Касаційний суд зауважує, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23) зазначено, що "необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину".

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18)).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що "очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків".

У постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що у період з травня 2017 року по червень 2018 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ "Еколан Інгрідієнти" грошові кошти у розмірі 610 966,32 грн; листом від 31 серпня 2018 року, належність та допустимість як доказу якого відповідачем не спростовано, зобов`язалась повернути ці кошти, проте у жовтні 2018 року повернула лише 51 187,59 грн; 17 листопада 2018 року укладено оспорюваний договір дарування, яким ОСОБА_1 відчужила належні їй частки будинку своїй неповнолітній дочці - ОСОБА_2 ; після відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 продовжує ним користуватися;

відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень 29 листопада 2018 року ТОВ "Еколан Інгредієнти" звернулось вперше з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, проте ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, провадження у справі № 362/6909/18 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; рішенням господарського суду Київської області від 19 серпня 2021 року у справі № 911/1101/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2022 року, стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Еколан інгредієнти" про стягнення безпідставно отриманих 559 778,73 грн;

за таких обставин суди зробили правильний висновок, що ОСОБА_7 подарувала належні їй частки у праві спільної власності на нерухоме майно своїй неповнолітній дочці з метою уникнення виконання зобов`язання з повернення безпідставно отриманих від товариства коштів, задля унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, оскільки: на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 достовірно була обізнана про те, що у зв`язку з набуттям нею без достатньої правової підстави грошових коштів у неї виникло зобов`язання повернути їх; доводи позивача, що після відчуження указаного майна у ОСОБА_1 не залишилось майна за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед товариством, відповідачі не спростували; після відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 продовжує користуватися зазначеним будинком; станом на момент звернення до суду з цим позовом рішення господарського суду Київської області від 19 серпня 2021 року у справі № 911/1101/21 не виконано;

проте суди кваліфікували оспорюваний договір частки у праві спільної власності на будинок одночасно як фіктивний, так і такий, що суперечить принципу добросовісності, однак не врахували, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається; кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Тому оскаржені судові рішення належить змінити, виключивши посилання на фіктивність договору дарування, а в іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суди не врахували, що відповідач ОСОБА_1 не брала коштів в борг у позивача та не укладала з позивачем правочину іпотеки або застави. Позивач їй сам без примусу помилково перерахував кошти в сумі 610 966,32 грн. Таким чином, взагалі не існує жодного закону або іншої норми права, які забороняють дарувати майно, якщо тобі помилково перерахували кошти.

Касаційний суд зауважує, що залежно від підстави виникнення зобов`язання вони поділяються на договірні і недоговірні. Договірне зобов`язання - виникає на підставі договору, який виражає загальну волю сторін на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру.

Натомість недоговірне зобов`язання - виникає на підставі або правомірних односторонніх дій особи (правочинів чи юридичних вчинків), або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи, навіть, всупереч їх волі. На відміну від договірних зобов`язань, зміст та наслідки недоговірних, як правило, визначаються імперативними приписами актів цивільного законодавства. Хоча це не виключає й застосування автономного регулювання на підставі договору (наприклад договір про відшкодування шкоди). До недоговірних зобов`язань відноситься, зокрема: зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; реституційні зобов`язання; субсидіарні зобов`язання.

Сторонами як договірних, так і недоговірних зобов`язань є кредитор і боржник (частина перша статті 510 ЦК України).

Зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управомоченій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом.

Касаційний суд підкреслює, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) як договірного, так і недоговірного зобов`язання "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику як в договірному, так і недоговірному зобов`язанні задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, що договір дарування був тристороннім і за ним обидва дарувальника виявили спільну волю дарувати весь будинок, а не кожен окремо дарувати свою частку окремими договорами, оскільки предметом спору у цій справі є оспорювання договору в частині дарування ОСОБА_2 належних їй часток у праві спільної власності на житловий будинок, які є самостійним об`єктом цивільного обороту та на які може бути звернення стягнення (статті 361, 366 ЦК України). При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права в частині посилання на фіктивність договору дарування. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що в іншій частині оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.