760/8064/13-ц Про поділ житлового будинку та земельної ділянки - 03.07.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романко Вадима Васильовича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2023 року у складі судді Коробенка С. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 рокуу складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, третя особа, - реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, про поділ житлового будинку та земельної ділянки.

2. Позовна заява обґрунтована тим, що вона є власником 1/2 частини будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 5-754 від 17 березня 2009 року. Власником іншої 1/2 частини будинку був ОСОБА_4 . Вказаний будинок з господарськими будівлями та спорудами знаходиться на земельній ділянці площею 0,0845 га, 1/2 частина якої належить їй на праві власності, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 925658 від 09 червня 2007 року.

3. Вказувала, що ОСОБА_4 фактично користувався частиною будинку, яка перевищує його частку, а тому між ними виник спір щодо порядку користування та володіння зазначеним нерухомим майном.

4. З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просила поділити між нею та ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку за вищевказаною адресою та виділити їй в натурі 1/2 частину цього нерухомого майна.

5. Під час розгляду справи судом було з`ясовано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, тобто за три роки до звернення ОСОБА_3 з позовом до нього.

6. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня

2013 року замінено первісного відповідача ОСОБА_4 на його правонаступника - дружину ОСОБА_2 .

7. У вересні 2014 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ будинку в натурі. Зазначала, що спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1, з самої його побудови був розрахований на дві сім`ї, фактично був побудований у 1960 році як двоквартирний, кожна квартира є повністю ізольованою одна від одної. Будь-яких спорів щодо володіння, користування чи розпоряджання вказаним домоволодінням між співвласниками багато десятиліть не було. Після завершення будівництва вказаного домоволодіння та придбання ОСОБА_4 половини цього домоволодіння співвласниками було досягнуто згоди щодо користування ним, у відповідності до якої в конкретне користування покупця перейшли: кімната 1-3, розміром 17,9 кв. м, кухня 1-4 - 5,7 кв. м, коридор 1-2 - 5,1 кв. м, коридор 1-1 - 8,8 кв. м, сіни та сарай під літ. Б., що викладено у договорі купівлі-продажу, посвідченому нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Тімонькіною М. В. 10 лютого 1960 року.

8. Впродовж життя чоловік ОСОБА_4 добудував ванну, коридор та зробив надбудову на другий поверх. Також був побудований погріб. Вказані добудови є законними, що підтверджується листом Київського міського БТІ та реєстрацією права власності на об`єкти нерухомого майна від 28 жовтня 2010 року ПБ-2010

№ 5611, в якому зазначено, що на підставі рішення Залізничного виконкому

м. Києва від 23 листопада 1987 року № 647 узаконені: коридор 1-1/4,2 кв. м, ванна 1-3/3,7 кв. м, надбудова І/14,2 кв. м. Погріб літ. "Е" та погріб літ. "Ж" згідно листа Центрального БТІ від 29 грудня 1982 року № 26-5/1-3940 не відносяться до категорії самочинного будівництва, оскільки збудовані і проінвентарізовані до

1979 року. Сіни та сарай під літ. "Б" знесені.

9. З урахуванням викладеного, просила поділити будинок АДРЕСА_1, виділивши їй в натурі частину вказаного будинку загальною площею 72,1 кв. м, а саме - приміщення, позначені в технічному паспорті від 08 жовтня 2010 року як квартира АДРЕСА_2 під номерами: 1-1 коридор площею 4,2 кв. м; 1-2 кухня площею 7,8 кв. м; 1-3 житлова кімната площею 10,6 кв. м; 1-4 житлова кімната площею 6,0 кв. м; 1-5 коридор площею 5,2 кв. м;

1-6 житлова кімната площею 17,9 кв. м; 1-7 ванна площею 5,7 кв. м; І надбудова площею 14,7 кв. м, та визнати за нею право власності на вказані приміщення.

10. У вересні 2018 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про залучення її до участі у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_3, оскільки на підставі договорів дарування, посвідчених 13 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Войтовським В. С., вона набула від ОСОБА_3 у власність 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку за тією ж адресою.

11. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року позов ОСОБА_3 залишено без розгляду. Продовжено розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку та поділ будинку в натурі.

12. Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року залишено без змін.

13. Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

14. Після повернення справи з Верховного Суду було продовжено розгляд даної справи по суті з правонаступником позивача - ОСОБА_1, яка позовні вимоги підтримала, проти зустрічних позовних вимог заперечувала.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

15. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14 квітня

2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Здійснено поділ в натурі домоволодіння АДРЕСА_3 у спосіб, запропонований висновком будівельно-технічної експертизи від 28 лютого 2017 року № 23627/15-43/17541/17542/17543/16-43, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на окремий об`єкт нерухомого майна, який відповідно до технічного паспорту від 08 жовтня 2010 року складається з наступних приміщень житлового будинку літера "А" (квартира АДРЕСА_2 ):

1-1 коридор (4,2 кв. м), 1-2 кухня (7,8 кв. м), 1-3 житлове приміщення (10,6 кв. м),

1-4 житлове приміщення (6,0 кв. м), 1-5 коридор 5,2 кв. м), 1-6 житлове приміщення (17,9 кв. м), 1-7 ванна (5,7 кв. м), надбудова І, а також господарських будівель і споруд: погріб літ. "Ж", елементи водозабезпечення ІІ, ворота № 2, огорожа № 3, підпірна стіна (частина) № 6;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на окремий об`єкт нерухомого майна, який відповідно до технічного паспорту від 08 жовтня 2010 року складається з наступних приміщень житлового будинку літера "А" (квартира 2): 2-1 коридор

(8,7 кв. м), 2-2 кухня (8,7 кв. м), 2-3 житлове приміщення (10,1 кв. м), 2-4 житлове приміщення (13,1 кв. м), 2-5 комірка (2,3 кв. м), 2-6 ванна (2,7 кв. м), а також господарських будівель і споруд: сарай літ. "В", вбиральня літ. "Г", погріб під літерою "Е", вимощення І, хвіртка № 1, огорожа № 5, підпірна стіна (частина) № 6, огорожа № 7, ворота № 8.

Здійснено поділ між співвласниками в натурі земельної ділянки, загальною площею 0,845 га, кадастровий номер: 8000000000:72:330:0017 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за вказаною адресою, таким чином:

- визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельну ділянку площею 422,5 кв. м, яка відповідно до плану поділу земельної ділянки, викладеного в додатку № 3 висновку будівельно-технічної експертизи, розташована ліворуч від лінії, яка пролягає по точках: від точки А1, яка розташована на межі в боку АДРЕСА_3 на відстані 10,8 м + 4,84 м від правої межі - 6,52 м в точку А2, яка розташована на стіні будинку на відстані 4,49 м від правого рогу будинку; від точки А2 по лінії розділу будинку у точку А3, розташовану на тильній стіні будинку на відстані 0,17 м від краю прибудови; від точки А3 1,58 м, як зображено на схемі, у точкуА4; від точки А4 3,99 м у точку А5; від точки А5 8,33 м у точку А6; від точки А6 12,28 м в точку А7, розташовану на тильній межі земельної ділянки на відстані 10,31 м +7,69 м від лівого рогу ділянки;

- визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку, площею 422,5 кв. м, яка відповідно до плану поділу земельної ділянки, викладеного в додатку № 3 висновку будівельно-технічної експертизи, розташована праворуч від лінії, яка пролягає по точках: від точки А1, яка розташована на межі в боку АДРЕСА_3 на відстані 10,8 м + 4,84 м від правої межі - 6,52 м в точку А2, яка розташована на стіні будинку на відстані 4,49 м від правого рогу будинку; від точки А2 по лінії розділу будинку у точку А3, розташовану на тильній стіні будинку на відстані 0,17 м від краю прибудови; від точки А3 1,58 м, як зображено на схемі, у точкуА4; від точки А4 3,99 м у точку А5; від точки А5 8,33 м у точку А6; від точки А6 12,28 м в точку А7, розташовану на тильній межі земельної ділянки на відстані 10,31 м +7,69 м від лівого рогу ділянки.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірне домоволодіння.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Здійснено розподіл судових витрат.

16. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що з моменту побудови у 1960 році будинок був фактично розподілений на дві ізольовані квартири із жилою площею квартири АДРЕСА_4, власниками яких став ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відступ від ідеальних часток співвласників був незначним. Про наявність претензій первинних співвласників один до одного відомостей в матеріалах справи не має. В подальшому кожним власником ізольованої квартири здійснювались відповідні добудови, перебудови, поліпшення, які загалом призвели до збільшення жилої площі будинку, проте такі добудови є власністю кожного з співвласника.

17. З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову

ОСОБА_2, поділивши в натурі земельну ділянку загальною площею 0,845 га, кадастровий номер: 8000000000:72:330:0017 за адресою: АДРЕСА_3, та домоволодіння за цією ж адресою у спосіб, запропонований згідно висновку будівельно-технічної експертизи №23627/15-43/17541/17542/17543/16-43 від 28 лютого 2017 року.

18. Враховуючи задоволення вимог про поділ домоволодіння в натурі, суди дійшли висновку про припинення права спільної часткової власності на вказаний об`єкт, а на новоутворені домоволодіння визнається право власності сторін як на самостійні об`єкти нерухомості.

19. Позовні вимоги позивача до відповідача за первісним позовом в частині поділу земельної ділянки по 1/2 частині між співвласниками будинку підлягають задоволенню відповідно до плану поділу земельної ділянки, викладеного в додатку №3 Висновку будівельно-технічної експертизи №23627/15-43/17541/17542/17543/16-43 від 28 лютого 2017року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. У лютому 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Романко В. В. на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 квітня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року.

21. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

22. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

24. Також, відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України касаційна скарга містить заперечення на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 листопада

25. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14, від 26 червня 2019 року у справі № 489/6157/15-ц, від 13 лютого 2020 року у справі

№ 202/6355/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 287/233/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 295/10390/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Також, підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме: необґрунтоване відхилення клопотань; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

27. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що фактично частки сторін не є ідеальними у вказаному будинку у зв`язку із здійсненням кожним із співвласників з моменту побудови будинку, а саме з 1960 року, відповідних добудов, перебудов, поліпшень будинку.

28. Зазначає, що станом на сьогодні документами, які підтверджують право власності як позивача, так і відповідача, встановлено, що кожному з них належить частки у праві власності на домоволодіння. Судами не враховано, що в матеріалах справи відсутній нотаріально посвідчений договір, який підтверджує домовленість між співвласниками (попередніми співвласниками) в питанні визначення належності їм часток у праві власності з відступом від рівності таких часток.

29. Суди попередніх інстанцій не встановлювали належним чином правових підстав, передбачених частинами 3, 4 статті 357 ЦК України, для збільшення частки відповідача у праві спільної часткової власності на домоволодіння.

30. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують, що співвласником здійснювалися поліпшення (добудови) за згодою іншого співвласника; такі поліпшення (добудови) здійснювалися за рахунок одного із співвласників; такі поліпшення (добудови) не порушують права іншого співвласника, враховуючи особливість здійснення права спільної часткової власності; такі поліпшення (добудови) не порушують права іншого співвласника, враховуючи відсутність між ними домовленості (договору) про встановлення порядку володіння та користування домоволодінням.

31. Починаючи з 1961 року, не беручи до уваги добудови (прибудови), відповідач фактично користується більшою частиною будинку (57/100). Хоча умови користування і не мають визначального значення при поділі будинку, проте суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про те, що один із співвласників ще при укладенні договору купівлі-продажу від 10 лютого 1961 року набув у власність більшу частку (57/100), що суперечить як нормам матеріального права, так і умовам вказаного договору, згідно з пунктом 1 якого у власність

ОСОБА_4 переходила половина домоволодіння.

32. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, оскільки висновок експерта не містить відомостей, про які експерт повідомив у судовому засіданні, його пояснення не є допустимим засобом доказування та не можуть братися до уваги при обґрунтуванні рішення щодо відмови в призначенні додаткової експертизи, тому ухвали суду першої інстанції від 30 березня 2023 року та суду апеляційної інстанції від 12 грудня 2023 року не можуть вважатися законними та обґрунтованими, оскільки висновок експерта є неповним.

33. Також 12 грудня 2023 року суд апеляційної інстанції протокольною ухвало відмовив представнику позивача у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання нових доказів та долучення до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведення комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №1-06/07 від 06 липня 2023 року з підстав необґрунтованості даного клопотання та можливості подання цього доказу до суду першої інстанції.

34. Проте апеляційний суд не врахував, що станом на дату призначення судової експертизи (03 грудня 2015 року) учасники справи не мали процесуальної можливості самостійно замовити та надати суду такий висновок, а в подальшому, у зв`язку із відмовою суду першої інстанції призначити додаткову експертизу, представник позивача звернувся до іншої експертної установи. За результатами проведення нової судової експертизи, заперечення представника позивача щодо неповноти попереднього експертного дослідження знайшли своє підтвердження, оскільки новий висновок містить три варіанти поділу домоволодіння з можливістю перепланування будинку в наближених до ідеально рівних частках співвласників. Крім того, у новому висновку експерта застосовано порівняльний підхід для визначення ринкової вартості домоволодіння, а не витратний.

35. Вважає, що суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та безпідставно, без наведення належного обґрунтування, відмовив у задоволенні клопотань позивача про проведення додаткової судової експертизи та долучення до матеріалів справи нової експертизи.

36. Також вважає, що обставини справи встановлені судами на підставі недопустимих доказів і суди не надали мотивованої оцінки запропонованої у висновку експерта грошової компенсації позивачу, у зв`язку із відступом від рівності часток при запропонованому варіанті поділу в розмірі 16 574,00 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

37. У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому вона просить в задоволенні заяви про поновлення процесуального строку на подання нових доказів та долучення їх до матеріалів справи, а також в задоволенні клопотання про призначення у справі додаткової будівельно-технічної експертизи відмовити, касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 після померлого ОСОБА_6 його діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_7, - в рівних долях успадкували домоволодіння, побудоване на 60 %, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (в подальшому - АДРЕСА_5 ), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину

від 27 травня 1959 року.

39. Вказане домоволодіння належало померлому ОСОБА_6 згідно з договором забудови, складеним з РЖУ Кагановичського р-ну міста Києва

07 серпня 1939 року, посвідченим 1-ю Київською нотконторою 07 серпня

1939 року за № 18452 та листа РЖУ Московського р-ну міста Києва від 20 травня 1959 року.

40. 15 липня 1959 року ОСОБА_7 уклала з чоловіком відповідачки, ОСОБА_4, договір, згідно з яким ОСОБА_4 за власний кошт зобов`язувався відбудувати половину будинку ОСОБА_7, а та в свою чергу зобов`язалася продати ОСОБА_4 добудовану частину будинку і частину земельної ділянки за 20 000,00 рублів. Вказаний договір укладався у присутності свідків.

41. 03 жовтня 1960 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 отримали дозвіл оформити малюнок на побудований 2-х квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 і здати будинок в експлуатацію, що підтверджується рішенням № 1331 виконавчого комітету Московської районної Ради депутатів трудящих, що додане до матеріалів справи.

42. Згідно з актом прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 08 грудня 1960 року, що затверджений рішенням Виконавчого комітету Ради депутатів трудящих Московського районну 29 грудня 1960 року, пред`явлене ОСОБА_5 та ОСОБА_7 домоволодіння було прийняте в експлуатацію. В даному акті було вказано, що будівництво було розпочато у серпні 1939 року та закінчено у жовтні 1960 року. Житлова частина домоволодіння являє собою відокремлений шлакобетонний будинок на 1 поверх і складається з 2-х квартир:

- перша квартира складається - із двох житлових кімнат, кухні, передпокою, комори. Житлова площа 17,70 кв. м, корисна площа 36,60 кв. м;

- друга квартира складається - двох житлових кімнат, кухні, передпокою. Житлова площа 16,90 кв. м, корисна площа 32,20 кв. м.

43. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 мешкала в квартирі, площа якої складала 32,20 кв. м. Квартира ОСОБА_7 становила 36,60 кв. м.

44. 05 січня 1961 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було підписано акт, в якому сторони погодили, що у користуванні ОСОБА_5 знаходяться приміщення

2-1, 2-2, 2-3, 2-4; а у користуванні ОСОБА_7 знаходяться приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4.

45. Після завершення будівництва вказаного домоволодіння, 10 лютого

1961 року на виконання умов договору від 15 липня 1959 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Тімонькіною М. В., за умовами якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_4 купив половину домоволодіння

в АДРЕСА_1, що в цілому складається з одноповерхового будинку на 4 кімнати, двох сараїв та інших споруд

46. Згідно з пунктом 2 вказаного договору встановлено, що в конкретне користування покупця ОСОБА_4 переходять: кімната 1-3, розміром 17,9 кв. м, кухня 1-4 - 5,7 кв. м, коридор 1-2 - 5,1 кв. м, коридор 1-1 - 8,8 кв. м, сіни та сарай під літ. Б.

47. Як вбачається зі змісту листа Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 28 жовтня 2010 року ПБ-2010 № 5611, в будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Залізничного виконкому м. Києва від 23 листопада 1987 року № 647 узаконені: коридор 1-1/4,2 кв. м, ванна 1-3/3,7 кв. м, надбудова І/14,2 кв. м. Погріб літ. "Е" та погріб літ. "Ж", згідно з листом Центрального БТІ від 29 грудня 1982 року №26-5/1-3940 не відносяться до категорії самочинного будівництва, оскільки збудовані і проінвентаризовані до 1979 року. Сіни та сарай під літ. "Б" знесені.

48. Відповідно до рішення № 644 від 23 листопада 1979 року ОСОБА_4 дозволено виконкомом Залізничної Райради народних депутатів оформити в Київському бюро технічної інвентаризації побудовані в будинку АДРЕСА_1 : коридор 4,2 кв. м, ванну 3,7 кв. м, мансарду - 14,2 кв. м.

49. 09 січня 2002 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ №121408, відповідно до змісту якого отримав у власність 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0845 га, кадастровий номер 8000000000:72:330:0017, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

50. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2006 року ОСОБА_8 успадкував спадкове майно, що складається з 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого Другою київською держнотконторою 27 травня 1959 року Р № 5233, зареєстрованого в КМБТІ 31 січня 1961 року за № 15321.

51. 09 червня 2007 року ОСОБА_8 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №925658, відповідно до змісту якого отримав у власність 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0845 га, кадастровий номер 8000000000:72:330:0017, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

52. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2009 року ОСОБА_9 успадкувала спадкове майно, що складається з 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0845 га, кадастровий номер 8000000000:72:330:0017, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належало померлому ОСОБА_8 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №925658 від 09 червня 2007 року.

53. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2009 року ОСОБА_9 успадкувала спадкове майно, що складається з 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться в

АДРЕСА_1, що належало померлому ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 9 Київською держнотконторою

12 жовтня 2006 року Р № 8-2825, зареєстрованого в КМБТІ 01 грудня 2006 року за № 15321.

54. У вказаному свідоцтві вказано: житловий будинок, дерев`яний обкладений цеглою, жилою площею 57,10 кв. м, зазначений на плані під літ. А, сарай під. літ. Б, сарай під літ. В, вбиральня під літ. Г, вбиральня під літ. Д, погреб під літ. Е, погреб під літ. Ж, № 1-6, І-ІУ спорудження.

55. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2011 ОСОБА_2 отримала у спадщину від свого чоловіка ОСОБА_4 спадщину, що складається з 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться

в АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 2 Київською держнотконторою 10 лютого 1961 року № 1625, зареєстрованого в КМБТІ 25 листопада 1983 року у реєстрову книгу за

№ 15321, перереєстрованого КП КМБТІ 21 листопада 2010 року, номер запису: 1532 в книзі 82-265.

56. У вказаному свідоцтві вказано: житловий будинок, шлакобл., пласт, цегла, жилою площею 47,60 кв. м, зазначений на плані під літ. А, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, вбиральня під літ. Г, погреб під літ. Е, погреб під літ. Ж, № 1-8, І,ІІ споруди.

57. Також відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 10 січня 2011 року ОСОБА_2 отримала у спадщину від свого чоловіка ОСОБА_4 спадщину, що складається з 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0845, кадастровий номер 8000000000:72:330:007, що знаходиться за адресою:

58. Як вбачається з матеріалів справи відомості про будинок, його жилу площу та господарські споруди нотаріуси вказували у свідоцтвах про право на спадщину за заповітом виходячи із технічних паспортів, наданих сторонами на момент видачі свідоцтв.

59. 13 вересня 2018 року ОСОБА_3 на підставі договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., подарувала ОСОБА_1, яка в свою чергу, набула від ОСОБА_3 у власність 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку за тією ж адресою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

60. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

61. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

62. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

63. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

64. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

65. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

66. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

67. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

68. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

69. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

70. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

71. Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня

2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі

№ 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

72. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

73. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

74. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

75. За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

76. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

77. Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

78. Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

79. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

80. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

81. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (частина п`ята статті 357 ЦК України).

82. Отже, виходячи із вищевикладеного вбачається, що добудова (прибудова), здійснена одним із співвласників житлового будинку, не є об`єктом права спільної власності, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив.

83. Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

84. Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

85. Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

86. Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

87. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

88. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

89. Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

90. Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

91. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі

№ 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц

92. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

93. Оскільки учасники спільної часткової власності мають право власності на майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен виділити його співвласнику таку частину житлового будинку та нежитлових будівель, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди призначенню будівлі.

94. У тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

95. Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 та від 03 квітня

2013 року у справі № 6-12цс13.

96. Схожі за змістом висновки щодо виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, викладені у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 127/5835/16-ц,

від 22 лютого 2020 року у справі № 279/4966/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 369/6871/16-ц.

97. Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з технічної документації на спірне домоволодіння, що будинок за адресою:

АДРЕСА_3, який перебуває у спільній власності сторін, з моменту початку його побудови та прийняття в експлуатацію у 1960 році був поділений на дві ізольовані квартири, кожна із сторін користується частиною будинку з самостійним входом.

98. Ще в 1960 році між попередніми співвласниками було визначено фактичний порядок користування будинком.

99. Так, згідно з актом прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 08 грудня 1960 року, що затверджений рішенням Виконавчого комітету Ради депутатів трудящих Московського районну 29 грудня 1960 року, пред`явлене ОСОБА_5 та ОСОБА_7 домоволодіння було прийняте в експлуатацію. В даному акті було вказано, що будівництво було розпочато у серпні 1939 року та закінчено у жовтні 1960 року. Житлова частина домоволодіння являє собою відокремлений шлакобетонний будинок на 1 поверх і складається з 2-х квартир:

100. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 мешкала в квартирі, площа якої складала 32,20 кв. м. Квартира ОСОБА_7 становила 36,60 кв. м.

101. На підтвердження фактичного розподілу будинку між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було підписано акт від 05 січня 1961 року, в якому сторони погодили, що у користуванні ОСОБА_5 знаходяться приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, що відповідають квартирі АДРЕСА_6 ; а у користуванні ОСОБА_10 знаходяться приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, що відповідають квартирі - 1.

102. При цьому, матеріали справи не містять доказів, які б вказували на наявність між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 спору щодо права власності на вказаний будинок. В ході судового розгляду було встановлено, що кожна із сестер користувалася і розпоряджалася своєю фактичною частиною будинку. Збільшення розмірів квартири ОСОБА_7 відбулося виключно в процесі відбудови вказаного домоволодіння, що здійснювалася на підставі договору з

ОСОБА_4 від 15 липня 1959 року, згідно з яким ОСОБА_4 за власний кошт зобов`язався відбудувати половину будинку ОСОБА_7, а та в свою чергу зобов`язалася продати ОСОБА_4 добудовану частину будинку.

103. 10 лютого 1961 року на виконання умов договору від 15 липня 1959 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Тімонькіною М. В., за умовами якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_4 купив половину домоволодіння в АДРЕСА_1, що в цілому складається з одноповерхового будинку на 4 кімнати, двох сараїв та інших споруд.

104. Згідно з пунктом 2 вказаного договору встановлено, що в конкретне користування покупця ОСОБА_4 переходять: кімната 1-3, розміром 17,9 кв. м, кухня 1-4 - 5,7 кв. м, коридор 1-2 - 5,1 кв. м, коридор 1-1 - 8,8 кв. м, сіни та сарай під літ. Б.

105. З огляду на вказане суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи представника позивачки щодо неналежності вказаного договору, в якому зафіксовано порядок користування спірним будинком, оскільки вказаний договір узгоджується з іншими документами, які свідчать про вільне волевиявлення співвласників про обраний ними порядок користування вказаним будинком. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що такий договір було оспорено іншим співвласником ОСОБА_5 .

106. Також судами попередніх інстанцій установлено, що з часом сім`я Ніконових здійснила ряд добудов до своєї частини будинку. Так, ОСОБА_4 добудував ванну кімнату, коридор та зробив надбудову на другий поверх. Також був побудований погріб.

107. В листі Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 28 жовтня 2010 року ПБ-2010 № 5611 зазначено, що на підставі Рішення Залізничного виконкому м. Києва від 23 листопада 1987 року

№ 647 узаконені: коридор 1-1/4,2 кв. м, ванна 1-3/3,7 кв. м, надбудова І/14,2 кв. м. Погріб літ. "Е" та погріб літ. "Ж" згідно з листом Центрального БТІ від 29 грудня 1982 року № 26-5/1-3940 не відносяться до категорії самочинного будівництва, оскільки збудовані і проінвентаризовані до 1979 року. Сіни та сарай під літ. "Б" знесені.

108. Відповідно до рішення № 644 від 23 листопада 1979 року ОСОБА_4 дозволено виконкомом залізничної Райради народних депутатів оформити в Київському бюро технічної інвентаризації побудовані в будинку АДРЕСА_1 : коридор 4,2 кв. м, ванну 3,7 кв. м, мансарду - 14,2 кв. м.

109. Фактичний поділ будинку на окремі квартири підтверджується також технічними паспортами будинку та відомостями інвентаризаційної справи.

110. Зокрема, виходячи із змісту технічного плану на спірне домоволодіння виготовленого 10 травня 2006 року та відкоригованого 27 серпня 2010 року, вбачається, що вказаний будинок поділений на дві окремі квартири. Площа першої квартири становить 70,1 кв. м, площа другої - 40,6 кв. м.

111. В ході судової будівельно-технічної-експертизи №23627/15-43/17541/17542/17543/16-43 від 28 лютого 2017 року, призначеної судом першої інстанції, експертом також встановлено, що будинок фактично розділений на дві частини і складається з двох ізольованих квартир, які мають окремі входи в будинок та окремі входи з вулиці на присадибну ділянку. На час проведення дослідження фактичні частки співвласників становлять: перший співвласник (кв. АДРЕСА_2 ) - 55/100; другий співвласник (кв. 2) - 45/100.

112. З висновку експерта вбачається, що при покупці частини домоволодіння в 1961 році ОСОБА_4 сплатив за 53/100 від всієї вартості домоволодіння, а значить іншому співвласнику ОСОБА_5 належала фактична частка 47/100.

113. В процесі користування будинком ОСОБА_4 добудував та переобладнав приміщення в своїй частині будинку (кв. АДРЕСА_2 ) та ввів в експлуатацію приміщення: коридор 4,21 кв. м, ванну 3,7 кв. м та мансарду - 14,7 кв. м, що збільшило його частину будинку. Також пізніше ОСОБА_4 було знесено будівлі сараю - Б та вбиральні - Д, що також вплинуло на розмір фактичної частки.

114. В частині будинку, що відноситься до квартири АДРЕСА_6 також проводились ремонтно-будівельні роботи, а саме здійснено прибудови літ. а3 та а4, що є самочинним будівництвом, відремонтований дах, вбачається облаштування кімнати на другому поверсі будинку (наявні сходи), проте експерта до вказаного приміщення не було допущено позивачем.

115. Як зазначено у висновку експерта №23627/15-43/17541/17542/17543/16-43 від 28 лютого 2017 року враховуючи існуюче конструктивно-планувальне рішення будинку та вимоги будівельних нормативних документів, експерт пропонує існуючий варіант розділу будинку, як найбільш доцільний.

116. В судовому засіданні, надаючи свої пояснення, експерт зазначила, що враховуючи строк побудови будинку, фізичний знос будинку та його конструкцій тощо, інші варіанти поділу будинку є недоцільними в даному випадку, адже можуть призвести до його руйнування.

117. З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично не є ідеальними у спірному будинку у зв`язку із здійсненням кожним із співвласником (попередніми співвласниками) з моменту побудови будинку, а саме з 1960 року, відповідних добудов, перебудов та поліпшень цього будинку. Сторони не заперечували, що кожна із них самостійно користується і володіє своєю частиною будинку, а саме ОСОБА_1 - квартирою АДРЕСА_6, а ОСОБА_2 - квартирою АДРЕСА_2, при цьому не заперечували, що добудови, перебудови і поліпшення своїх частин будинку, які призвели до зміни їх ідеальних часток, попередні співвласники робили за власний кошт та за взаємною згодою з іншим із співвласників. Доказів протилежного, як і відомостей про наявність претензій первинних співвласників один до одного матеріали справи не містять.

118. Також враховуючи, що ОСОБА_4 як співвласник будинку, який безпосередньо в своєму користуванні та володінні мав квартиру під АДРЕСА_2, здійснив ряд добудов, які ним зареєстровані у визначеному законом порядку в 1983 році, суди правильно зазначили, що відповідно до положень статті 357 ЦК України вони є його власністю, у зв`язку із чим мотивовано відхилили доводи представника ОСОБА_1, що ОСОБА_2 незаконно користується більшою частиною будинку, оскільки такі є безпідставними та спростовуються наявними у справі належними та допустимими доказами.

119. Зважаючи на вищевикладене у сукупності, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в частині поділу будинку, та поділу в натурі домоволодіння, яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_3, визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на окремий об`єкт нерухомого майна, який відповідно до технічного паспорту

від 08 жовтня 2010 року складається з наступних приміщень житлового будинку літера "А" (квартира 1): 1-1 коридор (4,2 кв. м), 1-2 кухня (7,8 кв. м), 1-3 житлове приміщення (10,6 кв. м), 1-4 житлове приміщення (6,0 кв. м), 1-5 коридор 5,2 кв. м), 1-6 житлове приміщення (17,9 кв. м), 1-7 ванна (5,7 кв. м), надбудова І, а також господарських будівель і споруд: Погріб літ. "Ж", Елементи водозабезпечення ІІ, Ворота №2, Огорожа №3, підпірна стіна (частина) №6; та визнання за

ОСОБА_1 права власності на окремий об`єкт нерухомого майна, який відповідно до технічного паспорту від 08 жовтня 2010 року складається з наступних приміщень житлового будинку літера "А" (квартира 2): 2-1 коридор

(6,4 кв. м), 2-2 кухня (8,7 кв. м), 2-3 житлове приміщення (10,1 кв. м), 2-4 житлове приміщення (13,1 кв. м), 2-5 кладова (2,3 кв. м), 2-6 ванна (2,7 кв. м), а також господарських будівель і споруд: Сарай літ. "В", Убиральня літ. "Г", Погріб під літерою "Е", Вимощення І, Хвіртка №1, огорожа №5, підпірна стіна (частина) №6, огорожа №7, Ворота №8.

120. Також враховуючи, що спірне домоволодіння розташоване на земельній ділянці по АДРЕСА_3, площею 0,0845 га, кадастровий номер 8000000000:72:330:0017, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, право приватної власності на яку належить кожному зі співвласників по 1/2 частині, враховуючи вищевказаний варіант поділу домоволодіння між сторонами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про поділ вказаної земельної ділянки по 1/2 частині між співвласниками будинку відповідно до запропонованого варіанту її розділу, викладеному в додатку №3 Висновку будівельно-технічної експертизи №23627/15-43/17541/17542/17543/16-43

від 28 лютого 2017 року, оскільки такий розподіл земельної ділянки відповідає існуючому варіанту розділу будинку та надвірних будівель і споруд, із врахуванням санітарних, протипожежних і будівельних норм.

121. Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

122. При цьому Верховний Суд враховує, що суд першої інстанції вмотивовано відхилив клопотання представника позивача про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, оскільки судовий експерт надала ґрунтовні пояснення на питання, поставлені представником позивача щодо повноти експертного дослідження. Зокрема, щодо наявності інших варіантів поділу будинку відповідно до ідеальних часток (недоцільність перепланування з огляду на фактичний порядок користування будинком, його вік), порядку розрахунку вартості будинку, щодо наявності варіантів поділу земельної ділянки (їх відсутність з огляду на невелику її площу та специфіку забудови), у зв`язку із чим відсутні підстави вважати, що проведена у справі судова будівельно-технічна експертиза є неповною чи неясною.

123. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

124. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

125. Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

126. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

127. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі №°913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі №°916/1168/17,

від 16 березня 2021 року у справі №°905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі №°922/3308/20.

128. Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.

129. Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

130. Заявник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

131. Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, діючи в межах наданих їм процесуальним законом повноважень, дослідили зібрані у справі докази, оцінили висновок експерта №23627/15-43/17541/17542/17543/16-43 від 28 лютого 2017 року, складений за результатами судової будівельно-технічної експертизи та дійшли висновку про його обґрунтованість.

132. Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне неприйняття апеляційним судом нових доказів, а саме висновку експерта за результатами проведення комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №1-06/07 від 06 липня 2023 року, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду від 11 листопада

2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19).

133. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові

від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

134. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/21 (провадження № 61-455св23).

135. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, з урахуванням підстав касаційного оскарження, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

136. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

137. Доводи касаційної скарги у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

138. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Cуд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

139. Слід зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію

140. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

141. Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.