522/11598/22 Про розірвання договору поставки та стягнення коштів - 06.06.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 02 травня 2023 року у складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про розірвання договору поставки та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2019 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір поставки № 10/23, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця меблі та зібрати їх, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість. Термін поставки за специфікаціями - протягом 2020 та 2021 року.

Він здійснив передоплату на загальну суму 128 610 Євро 78 центів, проте станом на 25 травня 2022 року зобов`язання постачальника за договором не виконані. Зокрема, поставка товару не була здійснена, не було надано підтвердження перерахування оплати за товар на фабрику виробника. Неодноразово засобами зв`язку відповідач повідомлялася про його бажання розірвати договір та отримати сплачені кошти. Відповідач у своїх відповідях на його претензії вказувала, що розрахунки здійснюються за кожну поставлену партію меблів, у той час як жодної партії меблів доставлено не було.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд розірвати договір поставки, стягнути з відповідача на його користь суму попередньої оплати за товар у сумі 4 834 479 грн 22 коп., що становить еквівалент 128 610 Євро 78 центів, та суму штрафних санкцій за договором у розмірі 4 438 419 грн 93 коп.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Розірвано договір поставки від 23 жовтня 2019 року № 23/10 (10/23), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму попередньої оплати за товар у розмірі 4 834 479 грн 22 коп., що становить еквівалент 128 610 Євро 78 центів. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму штрафних санкцій за договором у розмірі 4 438 419 грн 93 коп.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач відповідно до умов договору поставки від 23 жовтня 2019 року сплатив відповідачу грошові кошти у загальній сумі 128 610 Євро 78 центів, а відповідач не поставила позивачу жодної партії товару (меблів) у передбачені договором поставки строки. Отже, договір поставки, укладений між сторонами, підлягає розірванню із стягненням сплаченої позивачем суми коштів та пені, передбаченої пунктом 5.4 договору поставки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить оскаржувані судові рішення у частині стягнення суми коштів скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу у цій частині на новий судовий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про встановлення обставин, які мають значення у справі (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України і витребувано цивільну справу № 522/11598/22 з Приморського районного суду м. Одеси.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що за договором поставки від 23 жовтня 2019 року позивачем сплачено суму у розмірі 24 700 Євро за квитанціями від 19 липня 2021 року № 12 та від 07 липня 2021 року № 10. Заборгованість по передоплаті за цими квитанціями з боку покупця становила 1 102 Євро 58 центів.

Вважала, що квитанції, в яких зазначена інше призначення платежу, безпідставно враховані судом.

Зазначала, що судом не надано оцінку специфікаціям за договором, не встановлено обставин, які мають значення для вирішення справи, зокрема: сума, кількість, асортимент, строк поставки, ціна, найменування товару.

Посилалась на те, що судом не обґрунтовано таку велику суму штрафних санкцій за договором, яка склала майже 100 % від зобов`язання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - подала відзив на касаційну скаргу, який не приймається судом до уваги, оскільки доданий до нього ордер не підписаний адвокатом (частина друга статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_2 (постачальник) та ОСОБА_4 (покупець) уклали договір поставки № 10/23 (№ 23/10), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити (передати у власність покупця) меблі (далі за текстом товар) та здійснити збірку, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах та в порядку, передбаченими цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору поставки найменування, загальна кількість, асортимент, одиниці виміру товару, строк поставки та ціна товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару формується на момент замовлення, фіксується у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору. Сторони підписанням цього договору підтверджують, що ціни на товар є звичайними для продукції такого асортименту, якості та споживчих властивостей, які склалися на даному ринку продукції.

Пункт 2.2 договору передбачає, що загальна сума договору розраховується як сукупна вартість товару за всіма Специфікаціями, які були виписані протягом дії даного договору та відповідно до яких постачався товар в період його дії.

Згідно з пунктом 2.3 договору платежі за цим договором здійснюються в гривнях України та фіксуються в Євро за курсом Національного банку України.

Пункт 2.4 передбачає, що розрахунки за кожну поставлену партію меблів здійснюються покупцем на умовах проведення ним 100 % передоплати.

Постачальник зобов`язаний не пізніше 3-х робочих днів з моменту отримання передоплати від покупця надати покупцю затверджене банком підтвердження сплати за товар на фабрику виробника, якщо таке не відбулось, то постачальник виплачує 0,5 % за кожен день ненадання підтвердження (пункт 2.5 договору).

Місце поставки товару визначене сторонами у пункті 3.1 договору: АДРЕСА_1 .

Пунктом 5.3 договору поставки визначено, що при невиконанні покупцем вимог пункту 2.4 договору постачальник має право призупинити або припинити поставку товару до виконання покупцем своїх обов`язків за цим договором у повному обсязі.

Пунктом 5.4 договору поставки сторони погодили, що при порушенні постачальником строків поставки товару більше ніж на 20 робочих днів покупець має право розірвати цей договір та вимагати повернення передоплати та пені у розмірі подвійної ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожен день з дня отримання передоплати (а.с. 7-11, 105-108).

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору поставки від 23 жовтня 2020 року № 23/10 сторони домовилися викласти пункт 2 розділу 4 договору в наступній редакції: "Оплата за товар здійснюється покупцем на умовах проведення ним 80 % передоплати вартості товару. Решта оплати у розмірі 20 % здійснюється за фактом готовності товару до відвантаження покупцю на складі постачальника (а. с. 11, 109).

Сторонами погоджено специфікації до договору поставки від 23 жовтня 2019 року № 23/10 року № 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 (а.с. 21-44).

ОСОБА_4 14 липня 2020 року сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти у розмірі 3 900 Євро 09 центів за замовлення покупця від 22 жовтня 2019 року № 46, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 14 липня 2020 року № 10, виданою ФОП ОСОБА_2 (а.с. 12, 13).

19 липня 2021 року ОСОБА_4 оплатив 10 000 Євро на виконання умов договору поставки від 23 жовтня 2019 року № 23/10, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру від 19 липня 2021 року № 12, видана ФОП ОСОБА_2 (а.с. 14).

19 липня 2021 року ОСОБА_4 оплатив 322 500 грн на виконання умов договору поставки від 23 жовтня 2019 року № 23/10, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру від 19 липня 2021 року № 12, видана ФОП ОСОБА_2 (а.с. 61).

ОСОБА_4 03 вересня 2020 року сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти у розмірі 10 939 Євро 84 центи за замовлення покупця від 25 серпня 2020 року № 477, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 03 вересня 2020 року № 14, виданою ФОП ОСОБА_2 (а.с. 15).

ОСОБА_4 18 вересня 2020 року сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти у розмірі 3 247 Євро 87 центів за замовлення покупця від 30 березня 2020 року № 8, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 18 вересня 2020 року № 15, виданою ФОП ОСОБА_2 (а.с. 16).

ОСОБА_4 25 серпня 2020 року сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти у розмірі 6 923 Євро 07 центів за замовлення покупця від 17 лютого 2020 року № 36, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 25 серпня 2020 року № 12, виданою ФОП ОСОБА_2 (а.с. 17).

07 липня 2021 року ОСОБА_4 оплатив 14 700 Євро на виконання умов договору поставки від 23 жовтня 2019 року № 23/10, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру від 07 липня 2021 року № 10, видана ФОП ОСОБА_2 (а.с. 18).

07 липня 2021 року ОСОБА_4 оплатив 476 280 грн на виконання умов договору поставки від 23 жовтня 2019 року № 23/10, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру від 07 липня 2021 року № 10, видана ФОП ОСОБА_2 (а.с. 62).

ОСОБА_4 25 червня 2020 року сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти у розмірі 45 000 Євро за замовлення покупця від 25 червня 2020 року № 32, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 25 червня 2020 року № 7, виданою ФОП ОСОБА_2 (а. с. 19).

ОСОБА_4 29 липня 2020 року сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти у розмірі 33 900 Євро за замовлення покупця від 24 липня 2020 року № 446, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 29 липня 2020 року № 80, виданою ФОП ОСОБА_2 (а.с. 20).

Досудове врегулювання сторонами спору виявилося безуспішним, про що свідчать листи сторін (а.с. 44, 45-46, 47, 48,49-50).

Зокрема, 07 червня 2022 року адвокатом Павлигою М. А. в інтересах ОСОБА_4 подано вимогу про розірвання договору поставки та повернення коштів у розмірі 128 210 Євро 71 цент, яка залишена ФОП ОСОБА_2 без задоволення з посиланням на те, що претензія направлена без дотримання строку - не пізніше 15 календарних днів до бажаної дати розірвання договору. При цьому відповідач стверджувала, що більша частина меблів знаходиться на складі у м. Києві. Крім того, відповідач послалась на форс-мажорні обставини, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією з боку рф. Також відповідач вказала, що у зв`язку зі зростанням цін виробника на виготовлення меблів позивачу запропоновано доплатити погоджену сторонами суму та прийняти виконання договору або укласти угоду про розірвання договору після реалізації поставленого в Україну товару (а.с. 51-52).

Таким чином, ОСОБА_4 оплатив грошові кошти ФОП ОСОБА_2 у загальному розмірі 128 610 Євро 78 центів.

Доказів того, що позивачу були поставлені партії меблів ФОП ОСОБА_2 не надано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частинами першою, другою статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно зі статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову ФОП ОСОБА_2, розірвання договору від 23 жовтня 2020 року, укладеного між позивачем та відповідачем, та стягнення з останнього суми попередньої оплати за товар у розмірі 4 834 479 грн 22 коп., що становить еквівалент 128 610 Євро 78 центів, і суми штрафних санкцій на підставі пункту 5.4 договору поставки у розмірі 4 438 419 грн 93 коп.

Посилання касаційної скарги на те, що квитанції, в яких зазначена інше призначення платежу, не мали б братися судом до уваги, безпідставні, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що між сторонами існують інші, крім оспорюваних, правовідносини. При цьому у відповідь на претензію відповідача від 07 червня 2022 року ФОП ОСОБА_2 не заперечувала факт оплати позивачем на виконання умов договору поставки суми коштів за квитанціями: від 25 червня 2020 року № 7, від 14 липня 2020 року № 10, від 29 липня 2020 року № 80, від 25 серпня 2020 року № 12, від 03 вересня 2020 року № 3, від 18 вересня 2020 року № 15.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано оцінку специфікаціям за договором, не встановлено обставин, які мають значення для вирішення справи, необґрунтовані, оскільки відповідно до пункту 2.4. договору передбачено, що розрахунки здійснюються покупцем за кожну поставлену партію меблів, перелік яких викладено в специфікаціях. Разом з тим, відповідач, отримавши суму у розмірі 4 819 440 грн 60 коп. від позивача, не надала належних та допустимих доказів щодо поставки меблів позивачу за будь-якою із специфікацій.

Суди вірно врахували наданий позивачем розрахунок суми штрафних санкцій, здійснений по кожній партії товару окремо в межах шестимісячного строку з дати отримання відповідачем передоплати (а.с. 83), який відповідачем не спростований, відповідає умовам договору (пункт 5.4) та розміру заборгованості.

Керуючись статтею 13 ЦПК України, згідно з якою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суди правильно задовольнили вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій в межах заявлених ним позовних вимог.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з цими нормами права сторони добровільно у пункті 5.4 договору поставки узгодили розмір пені за порушення постачальником строків поставки товару більше ніж на 20 робочих днів. Зазначені умови договору відповідач не оспорила.

Посилання на частину шосту статті 232 ГК України про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань" (543/96-ВР) не стосуються цивільно-правового договору, який укладено сторонами і судом вірно застосовано норми ЦК України (435-15) , а не ГК України (436-15) .

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК розподіл судових витрат не здійснюється.