385/1031/22 Про витребування майна від добросовісного набувача - 17.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усс Юлії Василівни на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2023 року у складі судді Гришака А. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Фермерське господарство "Юлія" (далі - ФГ "Юлія") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про витребування майна від добросовісного набувача.

Позов мотивований тим, що рішеннями Гайворонської районної ради народних депутатів Гайворонського району Кіровоградської області від

02 серпня 2000 року № 114 та від 24 квітня 2001 року № 152 ОСОБА_3 надано земельну ділянку загальною площею 30,3 га, яка фактично складалася

з чотирьох окремих земельних ділянок різної площі: ділянка № НОМЕР_1 площею

6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га і ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Право постійного користування вказаною земельною ділянкою підтверджене державним актом на право постійного користування землею серії КР від 01 серпня 2001 року, що зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування за № 64.

22 жовтня 2001 року ОСОБА_3 заснував ФГ "Юлія", у користуванні якого перебуває земельна ділянка площею 30,30 га, яка розташована на території Котовської сільської ради, відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 01 серпня 2001 року № 64.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 14 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Крім того, надано

ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,0 га, в тому числі ріллі площею 2,0 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера 3521182800:02:000:2123.

Позивач стверджував, що ця земельна ділянка сформована із земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка на праві постійного користування належить ФГ "Юлія", що підтверджується висновком експертизи, а тому, на думку позивача, наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року № 11-427/14-20-С є протиправним стосовно нього, бо порушує його право користування землею.

18 березня 2020 року державний реєстратор Гайворонської міської ради здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,0 га за ОСОБА_2 .

28 березня 2020 року ОСОБА_2 продав цю земельну ділянку ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 неправомірно набув у власність спірну земельну ділянку, не мав права її відчужувати ОСОБА_1, ФГ "Юлія" просило витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, яка розташована на території Покровської (колишня назва - Котовська) сільської ради, кадастровий номер 3521182800:02:000:2123, на свою користь.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від

20 січня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2123, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради, на користь ФГ "Юлія".

У задоволенні позову в частині витребування у ОСОБА_4 земельної ділянки відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач довів обставини, якими обґрунтовано позов. Позивач має право постійного користування щодо спірної земельної ділянки, яке було порушене внаслідок передання виділеної

з неї ділянки у приватну власність ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня

2020 року № 11-427/14-20-С. Суд зробив висновок, що у відносинах між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 належним способом захисту прав позивача буде витребування спірного майна. Відповідача ОСОБА_2 суд визнав неналежним відповідачем, оскільки він відчужив свої оспорювані права на земельну ділянку ОСОБА_1, а тому вибув із спірних правовідносин.

Додатковим рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ФГ "Юлія"

1 240,50 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2023 року та додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2023 року залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФГ "Юлія" 14 762,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи

в суді апеляційної інстанції.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усс Ю. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня

2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 серпня

2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дотримали принципу правомірного втручання у право власності на спірну земельну ділянку. Апеляційний суд не дослідив, чи буде встановлено справедливий баланс між інтересами суспільства у разі позбавлення ОСОБА_1 права власності, чи не буде таке позбавлення права власності індивідуальним та надмірним тягарем для відповідача і чи відповідатиме втручання у право мирно володіти своїм майном легітимній меті. Вилучивши земельну ділянку у її власника на користь користувача, суди визнали пріоритетність права користування над правом приватної власності, що суперечить Конституції України (254к/96-ВР) і статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Зазначає, що суди не звернули уваги не те, що з позовом звернувся не власник земельної ділянки, а користувач.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, від 19 січня 2019 року у справі

№ 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц,

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі

№ 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 06 липня

2022 року у справі № 914/2618/16, від 20 липня 2022 року у справі

№ 806/5244/15, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20,

від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 15 лютого 2023 року

у справі № 910/18214/19, від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада

2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,

від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17, від 19 травня 2020 року

у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13,

від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18, від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18,

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року

у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16,

від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року

у справі № 645/4220/16-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 918/940/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

Зупинено дію рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2023 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

17 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Відповідно до державного акта на права постійного користування землею серії КР, виданого Гайворонською районною радою 01 серпня 2001 року та зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, ОСОБА_3 на підставі рішень Гайворонської районної ради Гайворонського району Кіровоградської області від 02 серпня 2000 року № 114 та від 24 квітня 2001 року № 152 надано

у постійне користування земельну ділянку площею 30,30 га, з них: ріллі -

15 га, кормових угідь - 15,3 га, на території Котовської (тепер - Покровська) сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з наведеним у державному акті на право постійного користування землею планом зовнішніх меж землекористування вказані 30,30 га землі складаються з чотирьох окремих ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка

№ НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га.

Положеннями статуту ФГ "Юлія" у редакції 2005 року було передбачено таке: засновником господарства є ОСОБА_3 (пункт 1.2 статуту); господарство є юридичною особою (пункт 3.1 статуту); на ім`я голови господарства відповідно до законодавства України видаються документи, що засвідчують право власності або користування землею (пункт 3.4 статуту); статутний фонд господарства становить 5 000,00 грн (пункт 4.1 статуту); до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду. В користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,3 га, яка розташована на території Котовської сільської ради (державний акт на право постійного користування землею від 01 серпня 2001 року № 64) (пункт 5.1 статуту).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н. Ю., спадкоємцями майна

ОСОБА_3 є: його син ОСОБА_5 на 1/3 частки у спадщині, дочка ОСОБА_6 на 1/3 частки, та дочка ОСОБА_7 на 1/3 частки

у спадщині. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із внеску до статутного фонду ФГ "Юлія" розміром 5 000,00 грн, що належить спадкодавцеві на підставі витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 14 грудня 2015 року № 21528188.

09 січня 2016 року загальними зборами ФГ "Юлія" затверджено статут

ФГ "Юлія" у новій редакції.

Згідно з довідки Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 25 січня 2017 року № 67 ФГ "Юлія" на території Покровської сільської ради користується земельними ділянками площею

30,30 га (фермерські землі); зокрема: рілля - 15 га; пасовища - 15,3 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року № 11-4271/14-20-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (згідно з додатком до завдання на виконання робіт) для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 14 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.

Пунктом 2 цього наказу надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі рілля площею 2,0 га (кадастровий номер 3521182800:02:000:2123), із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.

18 березня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року

№ 11-4271/14-20-СГ за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2123, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.

28 березня 2020 року ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав і передав, а покупець купив і прийняв у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га,

з кадастровим номером 3521182800:02:000:2123, на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Земельна ділянка, яка відчужується, належить продавцю на підставі наказу від

18 березня 2020 року № 11-4271/14-50-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області.

28 березня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2020 року за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2123, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.

Згідно з копією висновку експерта від 22 грудня 2021 року № 1-12/2021 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 385/588/21 земельна ділянка з кадастровим номером 3521182800:02:000:2123, площею 2,0 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, утворилася внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3521182800:02:000:2028, площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. Виходячи з того, що за всіма параметрами, а саме: площею, периметром, конфігурацією, геометричними розмірами меж, розташуванням земельних ділянок, дослідженням встановлено значний відсоток схожості; зроблено висновок, що ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, яка згідно з планом зовнішніх меж землекористування, що розташований на зворотній частині державного акта на право постійного користування землею, виданого 01 серпня 2001 року на ім`я ОСОБА_3, та архівна земельна ділянка кадастровий номер 3521182800:02:000:2028, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради, найбільш вірогідно є однією і тією ж земельною ділянкою (т. 1, а. с. 168-185).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

На час надання засновнику фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Земельний кодекс від 18 грудня 1990 (561-12) року (далі - ЗК України (2768-14) 1990 року), який у відповідній редакції передбачав певне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 ЗК України 1990 року). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 ЗК України 1990 року). Землю у постійне користування надавали ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК України 1990 року).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 22 постанови від 23 червня 2020 року

у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) зазначила, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство (як самостійна юридична особа), а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у пункті 23 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює цей висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.

Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник (наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17 - 18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24 - 6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові).

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року, згідно

з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України.

Фермерські господарства та фізичні особи до зазначеного переліку не належали. Водночас у пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

Конституційний Суд України 22 вересня 2005 року ухвалив рішення

№ 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України зазначив, що відсутні підстави визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна "набувають" (який означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь") свідчить, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини Рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України (2768-14) не є суб`єктом такого права.

Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо такої ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19)).

Пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

З огляду на наведене суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що право постійного користування ФГ "Юлія" земельною ділянкою площею 30,30 га на час звернення із позовом до суду не припинилося ні внаслідок непереоформлення такого права, ні через смерть його засновника ОСОБА_3 .

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу.

Глава 29 ЦК України (435-15) в тому числі регулює поняття негаторних і віндикаційних способів захисту.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено

в частині першій статті 388 ЦК України.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".

Звертаючись до суду, ФГ "Юлія" зазначало, що спірна земельна ділянка сформована із земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка на праві постійного користування належить ФГ "Юлія" на підставі державного акта на право постійного користування землею від 01 серпня 2001 року серії КР. Факт того, що спірна земельна ділянка сформована із земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, підтверджується висновком експерта.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на наведене суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, оцінивши відповідно до статті 89 ЦПК України надані представниками учасників справи докази, дійшов правильного висновку про доведеність факту формування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 3521182800:02:000:2123, власником якої є ОСОБА_1, із земельної ділянки

№ НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка на праві постійного користування належить

ФГ "Юлія" на підставі державного акта на право постійного користування землею від 01 серпня 2001 року серії КР, тому спірна земельна ділянка вибула

з користування її законного володільця поза волею ФГ "Юлія" та надана

ГУ Держгеокадастру у власність іншим особам з порушенням норм чинного законодавства, зокрема частини п`ятої статті 116 ЗК України, та поза межами його повноважень, визначених частиною четвертою статті 122 ЗК України.

Таким чином, наказ ГУ Держгеокадастру про передання ОСОБА_2

у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3521182800:02:000:2123, та подальше набуття її ОСОБА_1 у власність є незаконними.

Враховуючи викладене, є законні підстави для витребування спірної земельної ділянки на користь позивача з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 10 липня

2023 року у справі № 670/217/20 (провадження № 61-1169св23), що спростовує доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

За наведених обставин безпідставними є аргументи заявника про відсутність висновку про те, що позивач як користувач не має права звертатись до суду

з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті

1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним

у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня

2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що під час розгляду справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов

у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку

ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися

з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин і висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з їх оцінкою та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду; перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.