378/729/21 Про визнання права власності на гараж - 19.02.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року в складі судді Марущак Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на гараж,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на гараж.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що на підставі рішення Ставищенської селищної ради від 20 квітня 2007 року № 312 він отримав у власність земельну ділянку, яка розташована на території Ставищенської селищної ради на АДРЕСА_1, площею 0,0027 га, з цільовим призначенням - для будівництва індивідуальних гаражів, з кадастровим номером 3224255100:01:014:0020 (далі - земельна ділянка). На підставі вказаного рішення йому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 809420 від 08 жовтня 2007 року.

24 лютого 2010 року рішенням виконавчого комітету Ставищенської селищної ради № 27 змінено адресу земельної ділянки з АДРЕСА_1 .

У 2014 році позивач побудував на своїй земельній ділянці нежитлову будівлю - гараж без відповідних дозвільних документів на будівництво. Комунальне підприємство Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" 23 листопада 2018 року виготовило технічний паспорт на гараж (інвентаризаційна справа № 2428) та провело 04 лютого 2019 року технічне обстеження об`єкта, згідно з яким гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 літ. "А-1", загальною площею по зовнішньому обміру 21,9 кв. м.

19 липня 2021 року позивач звернувся до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - Департамент ДАБІ), правонаступником якого є Державна інспекція архітектури та містобудування України із заявою про реєстрацію декларації про готовність об`єкта (гаража) до експлуатації, відповідно до Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158 (z0976-18) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2018 року за № 976/32428 (z0976-18) .

05 серпня 2021 року позивач отримав від Департаменту ДАБІ відмову у задоволенні його заяви.

ОСОБА_1 вважав вказану відмову протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, у зв`язку з чим просив суд визнати за ним право власності на гараж, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 21,9 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ставищенський районний суд Київської області рішенням від 19 грудня 2022 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач при створенні спірного об`єкта архітектури не отримав відповідного права на виконання будівельних робіт, що є порушенням статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Також, вказані будівельні роботи проводились без затвердженої та погодженої проектної документації, розробленої відповідно до містобудівної документації та вихідних даних, що є порушенням статей 9, 27 Закону України "Про архітектурну діяльність", статей 26, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної документації", пункту 4.1 ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво".

Оскільки позивач не вичерпав усіх можливих заходів узаконення самовільно збудованого об`єкта у позасудовому порядку, то суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за ним права власності на гараж, самочинно збудований ним на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів.

Київський апеляційний суд постановою від 26 квітня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що позивач звернувся до Департаменту Державної архітектурної інспекції у Київській області для реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за формою, наведеною в додатку № 3, однак йому було відмовлено у реєстрації та повернуто вказану декларацію, оскільки дія Порядку № 158 не поширюється на об`єкт "Гараж", що збудований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів. Відповідь надана Департаментом Державної архітектурної інспекції у Київській області не є відмовою у прийнятті в експлуатацію збудованого об`єкта будівництва по суті розгляду питання. Врахувавши те, що ОСОБА_1 не звертався до органу державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об`єкта до експлуатації у встановленому законом порядку, а одразу звернувся до суду з позовом про визнання права власності, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об`єкта у позасудовому порядку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 623/3999/18, від 25 серпня 2020 року в справі № 760/21223/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, у встановленому законом порядку звертався із заявою до зацікавленої особи - Департаменту ДАБІ про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації (самовільно побудованого гаража), відмова зацікавленої особи від 05 серпня 2021 року є законною, порушення будівельних норм та істотних правил при будівництві гаража згідно проведеного обстеження ФОП ОСОБА_2 не виявлено, а навпаки встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації спірного об`єкта. У зв`язку з чим позивач вважає, що має всі законні підстави для задоволення його позовних вимог та визнання за ним права власності на спірний об`єкт на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України.

Крім того вказує на те, що відповідно до проведеного обстеження ФОП ОСОБА_2 встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації гаража, його будівництво не порушує права інших осіб. Оскільки гараж належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), то проект будівництва не підлягає обов`язковій державній експертизі, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності проведення експертизи проекту будівництва для введення його в експлуатацію не відповідають вимогам чинного законодавства.

Доводи інших учасників справи

У липні 2023 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ставищенського районного суду Київської області.

У липні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до рішення Ставищенської селищної ради Київської області від 20 квітня 2007 року № 312 позивач отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3224255100:01:014:0020, площею 0,0027 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування індивідуального гаража, розташовану на території Ставищенської селищної ради на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення позивачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 809420 від 08 жовтня 2007 року (т. 1 а. с. 44, 45).

24 лютого 2010 року рішенням Виконавчого комітету Ставищенської селищної ради Київської області № 27 змінено адресу зазначеної земельної ділянки з АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 46).

Як зазначено в позові та у технічному паспорті, у 2014 році позивач побудував на своїй земельній ділянці нежитлову будівлю - гараж (т. 1 а. с. 47-50).

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" 23 листопада 2018 року виготовило технічний паспорт на спірний гараж (інвентаризаційна справа № 2428) та провело 04 лютого 2019 року технічне обстеження об`єкта - гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 літ. "А-1", загальною площею по зовнішньому обміру 21,9 кв. м з відповідною відміткою у технічному паспорті про те, що гараж збудовано самочинно (т. 1 а. с. 47-50).

Позивач звернувся до Департаменту ДАБІ із заявою від 19 липня 2021 року про реєстрацію декларації про готовність об`єкта - спірного гаража (а. с. 51, 52).

На вказану заяву позивачу Департаментом ДАБІ надано відповідь від 05 серпня 2021 року за № 10/10-24/0508/03, в якій ОСОБА_1 повідомлено про те, що його декларація про готовність об`єкта до експлуатації не відповідає вимогам Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлове комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158 (z0976-18) . Дія вказаного Порядку не поширюється на об`єкт "Гараж", збудований на земельній ділянці з цільовим призначенням "для будівництва індивідуальних гаражів" (т. 1 а. с. 55). Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 р. № 1340 (1340-2020-п) утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 (960-2021-п) було постановлено погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; визнано такими, що втратили чинність постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається, в тому числі постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 "Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України" (294-2014-п) .

Відповідно до пункту 15-3 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 (1340-2020-п) , Державна інспекція архітектури та містобудування України приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16 Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 331, 376 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам лише у разі, якщо визнання права власності на самочинно збудоване майно не порушує права інших осіб.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Тому, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними; чи не будуть порушуватися визнанням права власності на самочинне будівництво у судовому порядку права інших осіб.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у чітко встановленому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 26, 29- 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Частиною другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2011 року № 461.

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування індивідуального гаража. У 2014 році позивач без належних дозвільних документів на зазначеній земельній ділянці збудував гараж.

Встановивши, що ОСОБА_1 здійснив будівництво гаража без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи: дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в судовому порядку.

При цьому, відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не вичерпав усіх можливих заходів узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, з огляду на таке.

Як встановили суди, позивач 19 липня 2021 року звернувся із заявою до Департаменту ДАБІ для реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за формою, наведеною в додатку № 3 до Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 24 квітня 2015 року № 79, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 року за № 547/26992 (z0547-15) (далі - Наказ № 79).

Однак, на час подачі позивачем для реєстрації зазначеної декларації вищевказаний Наказ № 79 втратив чинність на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 03 липня 2018 року № 158 (z0976-18) , яким було затверджено Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2018 року за № 976/32428 (z0976-18) (далі - Порядок № 158).

В свою чергу, дія Порядку № 158 встановлює процедуру проведення обстеження та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CC1), збудовані на земельних ділянках відповідного цільового призначення без дозвільного документа будівельних робіт, а саме:

- індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарських (присадибних) будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, збудованих у період з 05 серпня 1992 року до 09 квітня 2015 року;

- будівель і споруд сільськогосподарського призначення, збудованих до 12 березня 2011 року.

Таким чином, вказаними нормами встановлено виключний перелік об`єктів, збудованих без дозвільного документу на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію, яких можливе відповідно до вищевказаної процедури.

Отже, дія Порядку № 158 не поширюється на об`єкт "Гараж", що збудований на земельній ділянці з цільовим призначенням "для будівництва індивідуальних гаражів".

У зв`язку з цим, позивачу було відмовлено у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за формою, наведеною в додатку № 3 та повернуто вказану декларацію, з посиланням на те, що дія Порядку № 158 не поширюється на об`єкт "Гараж", що збудований на земельній ділянці з цільовим призначенням "для будівництва індивідуальних гаражів".

Отже, судами правильно підтверджено обґрунтованість відмови Департаменту ДАБІ у прийнятті спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача у передбаченому законом порядку до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття самочинно збудованого об`єкту до експлуатації. Заява ОСОБА_1 від 19 липня 2021 року, направлена до Департаменту ДАБІ, не свідчить про дотримання порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Відповідь надана Департаментом ДАБІ носить інформаційний характер та не свідчить про прийняття компетентним органом рішення про відмову у прийнятті в експлуатацію самочинно збудованого об`єкта - гаража.

Із урахуванням зазначеного, враховуючи обставини цієї справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем у судовому порядку права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Суди правильно врахували те, що правом на звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване або реконструйоване нерухоме майно наділена особа, яка у передбаченому законом порядку зверталася до органів державного архітектурно-будівельного контролю, це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність (бездіяльність) дають підстави вважати про наявність спору про право. Вказаних умов позивачем не дотримано.

У зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не звертався до органу державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об`єкта до експлуатації у встановленому законом порядку, а одразу звернувся до суду з позовом про визнання права власності, що свідчить про те, що він не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, є правильні та обґрунтовані.

Не заслуговують на увагу доводи позивача, викладені в касаційній скарзі щодо ненадання судами попередніх інстанцій правової оцінки технічним документам, які підтверджують дотримання ним будівельних норм та стандартів при будівництві спірного гаражу, можливість його експлуатації, а також дотримання прав суміжних землекористувачів, з огляду на відсутність підстав для застосування положень частини п`ятої статті 376 ЦК України до спірних правовідносин. До того ж технічне обстеження об`єкту, передбачене Порядком, не проводилося.

Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16, від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17, від 19 травня 2022 року у справі № 263/8509/20, від 28 червня 2023 року у справі № 715/1650/22.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановив обставини справи та надав правову оцінку поданим сторонами доказам.

Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та в апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судами, якими суди дали належну оцінку та їх спростували, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулювали обґрунтовані висновки у прийнятих ними рішеннях, з якими погоджується Верховний Суд.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.