2-143/10 Про визнання права на земельну частку (пай) - 19.02.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Княжицької сільської ради Броварського району Київської області про визнання права на земельну частку (пай).

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Княжицької сільської ради Броварського району Київської області (далі - Княжицька сільська рада) про визнання права на земельну частку (пай).

Позов обґрунтовано тим, що позивач працював в радгоспі ім. Щорса Київського спеціалізованого тресту овочево-карторплярських радгоспів Головного управління радгоспів при Раді Міністрів Української РСР з 18 лютого 1977 року. При розпаюванні земель належних КСП ім. Щорса у 1996 році він повинен був отримати земельну частку (пай), (розмір земельної частки паю становить в умовних кадастрових одиницях - 1,42 га), однак не отримав його, оскільки не був включений у списки на отримання сертифікатів на земельну частку (пай), так як помилково був пропущений у списку.

Зазначив, що за умовами колективного договору радгоспу ім. Щорса на 1995-1996 роки, працівники, які звільнені по переводу мають право на одержання земельного і майнового паю, а згідно протоколу № 12 зборів уповноважених співвласників земельних і майнових паїв колишнього КСП ім. Щорса від 14 березня 2006 року, зборами уповноважених було вирішено включити в списки на одержання земельного паю працівників колишнього КСП ім. Щорса, які були пропущені при складанні списків та які були звільнені по переводу.

На час розпаювання земель, належних КСП ім. Щорса, він залишався членом зазначеного підприємства, оскільки був переведений на роботу на інше підприємство із радгоспу ім. Щорса, у зв`язку з цим звернувся до Княжицької сільської ради із заявою про виділення йому земельної частки (паю) із земель, переданих Княжицькій сільській раді колишнім КСП ім. Щорса, чи земель резервного фонду сільської ради. Рішенням Княжицької сільської ради Броварського району йому відмовлено у виділенні земельної частки (паю) та рекомендовано звернутись до суду для визнання права на земельну частку (пай), як члена КСП ім. Щорса.

Позивач, посилаючись на те, що його безпідставно і протизаконно не включили до списків членів КСП ім. Щорса, які мають право на земельну частку (пай), на сьогоднішній день він не може скористатись своїм правом на виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки, оскільки земельна ділянка, яка раніше належала КСП ім. Щорса знаходиться в межах населеного пункту на території Княжицької сільської ради.

Відповідно до вказаного позивач просив суд визнати за ним право на земельну ділянку частку (пай) в умовно кадастрових одиницях - 1,42 га, як члена КСП ім. Щорса за рахунок земель колективної власності колишнього КСП ім. Щорса, які знаходяться в адміністративних межах Княжицької сільської ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2010 року у складі судді Сердинського В. С. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в умовно кадастрових одиницях - 1,42 га, як члена КСП ім. Щорса за рахунок земель колективної власності колишнього КСП ім. Щорса, які знаходяться в адміністративних межах Княжицької сільської ради.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 помилково (безпідставно) не внесено до списку-додатку до державного акта на право колективної власності на землю, у зв`язку з чим земельна частка (пай) має бути надана йому із земель резервного фонду за рішенням суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса (далі - СВК ім. Щорса) задоволено.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2010 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса судовий збір в сумі 126,15 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується прав та інтересів СВК ім. Щорса, оскільки про це суд прямо вказав в резолютивній частині рішення. При цьому, СВК ім. Щорса не брало участі у справі в суді першої інстанції.

Предметом позову є земельна ділянка, що відноситься до земель СВК ім. Щорса, тому належним відповідачем у справі є саме СВК ім. Щорса, а не Княжицька сільська рада. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Броварського міськрайонного суду Київської області.

24 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що позивач не отримав завчасно ухвалу про відкриття апеляційного провадження та не зміг у зв`язку із цим подати відзив на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив СВК ім. Щорса строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Княжицька сільська рада вже не функціонує, а тому суд апеляційної інстанції мав повідомити про розгляд справи саме Броварську міську раду Броварського району Київської області.

Скаржник вказує на те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У січні 2023 року СВК ім. Щорса надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 працював в радгоспі ім. Щорса Київського спеціалізованого тресту овочево-карторплярських радгоспів Головного управління радгоспів при Раді Міністрів Української РСР з 18 лютого 1977 року по 01 березня 1991 року.

Згідно із наказом від 01 березня 1991 року № 55-к ОСОБА_1 переведений із радгоспу ім. Щорса до СП "ІНТЕР ФАКЕЛ", де працював до 31 серпня 2006 року. Цей факт підтверджується довідкою СТОВ "Княжицьке" від 21 серпня 2008 року за № 54 та довідкою КСП ім. "Щорса" від 17 травня 2008 року б/н (а. с. 7-13, 17, 19).

Відповідно до рішення від 14 грудня 2007 року № 1199 (17-V) Княжицької сільської ради ОСОБА_1 було відмовлено у виділенні земельної частки (паю) та рекомендовано звернутись до суду для визнання права на земельну частку (пай) як члена КСП ім. Щорса (а. с. 14).

Згідно із пунктом 17 колективного договору радгоспу ім. Щорса на 1995-1996 роки працівники, які звільнені по переводу мають право на одержання земельного і майнового паю (а. с. 15).

Відповідно до протоколу № 12 зборів уповноважених співвласників земельних і майнових паїв колишнього КСП ім. Щорса від 14 березня 2006 року, зборами уповноважених було вирішено включити в списки на одержання земельного паю працівників колишнього КСП ім. Щорса, які були пропущені при складанні списків, які були звільнені по переводу (а. с. 16).

Згідно із пунктом 3.8 Статуту КСП ім. Щорса, затвердженого загальними зборами КСП ім. Щорса та зареєстрованого 15 грудня 1999 року державною адміністрацією Броварського району Київської області, реєстраційний № 1243, членство в підприємстві зберігається за працівниками, які тимчасово вибули з підприємства у випадках: направлення на роботу в інші підприємства і організації (а. с. 20-25).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).

Так, ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

Згідно із підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) у редакції Закону № 2147-VIII.

Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 та абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

Частини перша та третя статті 294 ЦПК України у редакції, чинній із 01 вересня 2005 року до 02 серпня 2010 року включно, передбачали такі правила: заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

03 серпня 2010 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (2453-17) . Згідно із цим законом статтю 294 ЦПК України викладено у новій редакції. Зокрема, у частинах першій і третій статті 294 ЦПК України були передбачені такі правила: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (частина перша; була чинною до 14 грудня 2017 року включно); апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (частина третя була чинною до 14 січня 2012 року включно).

15 січня 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20 грудня 2011 року (4176-17) (далі - Закон № 4176-VI (4176-17) ). Згідно із цим Законом частину третю статті 294 ЦПК України було виключено, а частину третю статті 297 ЦПК України викладено у новій редакції, яка діяла до 14 грудня 2017 року включно. Зокрема, в абзаці третьому частини третьої цієї статті у редакції Закону № 4176-VI (4176-17) було передбачено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

У цій справі суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову 23 березня 2010 року, тобто до набрання чинності Законом № 4176-VI (4176-17) , правила якого щодо строку апеляційного оскарження діяли до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Тільки 19 вересня 2022 року, тобто після набрання чинності Законом № 2147-VIII, СВК ім. Щорса, яке не брало участі у справі, ознайомилося з матеріалами справи й отримало копію рішення суду, а 28 вересня того ж року СВК ім. Щорса подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. 18 листопада 2022 року суд апеляційної інстанції поновив СВК ім. Щорса строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження.

Відповідно до вказаного, суд апеляційної інстанції правомірно поновив строк на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак (стаття 6 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII).

Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статті 49 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII).

Майнові цивільні відносини базуються, зокрема, на юридичній рівності (частина перша статті 1 ЦК України).

Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (речення друге частини четвертої статті 13 Конституції України).

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади (частина перша статті 374 ЦК України).

Земельне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави та забезпечення гарантій прав на землю (пункти "б" і "ґ" частини першої статті 5 ЗК України).

З матеріалів справи відомо, що СВК ім. Щорса не брало участі у справі (не було її стороною), але щодо нього суд вирішив питання про його право власності. Тобто СВК ім. Щорса є стороною ініційованого позивачем спору.

Доводи скаржника про те, що він не отримав завчасно ухвалу про відкриття апеляційного провадження та не зміг у зв`язку із цим подати відзив на апеляційну скаргу не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки позивач не скористався можливістю подати до суду клопотання про продовження строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу, а свої заперечення проти апеляційної скарги міг висловити в усній чи письмовій формі безспосередньо у судовому засіданні.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Княжицька сільська рада вже не функціонує, а тому суд апеляційної інстанції мав повідомити про розгляд справи саме Броварську міську раду Броварського району Київської області є безпідставними, оскільки Броварська міська рада в такому випадку наділена самостійним правом оскаржувати судові рішення в цій справі.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанці, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.