521/17076/21 Про встановлення факту проживання однією сім`єю - 19.02.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 521/17076/21

провадження № 61-13349св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - Одеська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів

Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Чорної Т. Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю.

В обґрунтування позову зазначили, що після смерті матері ОСОБА_1 в 1991 році, її батько, ОСОБА_3 з травня 1994 року і до своєї смерті до 2001 року проживали однією сім`єю з ОСОБА_4, як чоловік і жінка, вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується заявою сусідів за місцем проживання батька і ОСОБА_4, довідкою голови Холоднобалківської сільської ради, фотографіями, на яких зафіксовано їх сумісне проживання і побут.

Як за життя батька, так і після його смерті, дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 відносилися до ОСОБА_4, як до рідної матері, вважали її членом сім`ї. ОСОБА_4 також вважала себе членом сім`ї позивачів. Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4 стала проживати разом з позивачами спочатку у буд. АДРЕСА_2, а пізніше в будинку АДРЕСА_3, вели спільне господарство, піклувались один про одного, що зокрема підтверджується випискою із медичної карти № 8068 .

03 квітня 2007 року ОСОБА_4 за спільною угодою із позивачами придбала у власність квартиру АДРЕСА_4, яка була оформлена на її ім`я. Так як в придбаній квартирі необхідно було провести ремонт, який проводили позивачі, то ОСОБА_4 до липня 2008 року проживала разом з ними, а з 2008 року переїхала проживати в квартиру. Позивачі постійно надавали ОСОБА_4 всіляку допомогу, вели спільне господарство, жили однією сім`єю, ОСОБА_1 постійно проживала в квартирі разом з ОСОБА_4, що підтверджується заявою сусідів за місцем проживання, довідкою Хмельницького ЖКС, сумісними з ОСОБА_4 фотографіями. Крім того, про близькість стосунків свідчить те, що ОСОБА_4 надавала довіреність ОСОБА_2 на право розпорядження грошовими коштами. Підтвердженням проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю, на думку позивачів, є її заповідальне розпорядження до ПриватБанку, в якому вона визнає ОСОБА_1 своєю дочкою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Позивачі провели всі необхідні заходи по організації похорон, що підтверджується відповідними довідками. Позивачі зазначають, що як для ОСОБА_4, так і для позивачів не було жодної необхідності реєструватися за місцем реєстрації спадкодавця.

На підтвердження ведення спільного господарства, спільного бюджету позивачі надали: оригінал попереднього договору про намір купівлі квартири від 20 березня 2007 року, в якому замовником та особою яка оплатила цю угоду, є ОСОБА_2, а також угоду про надання інформаційних послуг від 20 березня 2007 року, згідно якої ОСОБА_2 провів оплату, оригінал договору від 25 квітня 2007 року № 113 про замовлення і оплату ОСОБА_2 вікон для ремонту квартири АДРЕСА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, після її смерті відкрилась спадщина на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Позивачі, як спадкоємці четвертої черги, які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулись з заявою до 3-ї Одеської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. 30 вересня 2019 року нотаріус Сальникова З. В. відмовила у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, оскільки заявники не довели факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 та рекомендувала звернутися з заявою до суду. Інших спадкоємців майна померлої ОСОБА_4 ні за законом, ні за заповітом немає.

Позивачі просили суд встановити юридичний факт їхнього проживання однією сім`єю з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_5 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року у складі судді Тополевої Ю. В. позов задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 2010 року по дату смерті ОСОБА_4, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_5 .

В іншій частині позову відмовлено.

Вказане судове рішення мотивовано тим, що зібрані у справі докази в своїй сукупності підтверджують той факт, що позивач ОСОБА_1 із померлою ОСОБА_4, починаючи з 2010 року, спільно проживали разом у квартирі АДРЕСА_4, вели спільний побут, сплачували побутові послуги, ОСОБА_1 здійснювала догляд за ОСОБА_4, якого остання потребувала в зв`язку із травмою, отриманою в 2010 році. Разом із цим, проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_5 з 1994 року не підтверджено наявними матеріалами справи, оскільки ця квартира була набута у власність ОСОБА_4 лише в 2007 році, а самі позивачі в своїх поясненнях, що підтверджено також і показаннями свідків зазначали, що постійно із ОСОБА_4 . ОСОБА_1 стала проживати з 2010 року.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 суд виходив з того, що він не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 як спадкоємець четвертої черги за законом, в зв`язку із чим встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 не призведе до оформлення спадщини в порядку спадкування за законом у відповідності до статті 1264 ЦК України. Крім того, і самі позивачі, і допитані в судовому засіданні свідки пояснили, що ОСОБА_2 не проживав постійно із ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_4, що спростовує доводи позовної заяви ОСОБА_2 в цій частині.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року задоволено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту її постійного проживання однією сім`єю з 2010 року по 15 липня 2019 року з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_5 скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради витрати по сплаті судового збору до суду апеляційної інстанції в сумі 1 362,00 грн.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року не переглядалось як не оскаржене.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наданими позивачами доказами не підтверджено обставин щодо спільного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 протягом п`яти років до відкриття спадщини, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між ними сімейних взаємних прав та обов`язків тощо, а показання свідків не можуть бути єдиною та достатньою підставою для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, тому безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо доведеності позивачами позовних вимог та, як наслідок, наявності підстав для їх часткового задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Малиновського районного суду м. Одеси.

09 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявники посилаються на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що позивачів по справі не повідомлено про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, судових повісток вони не отримували.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року Одеська міська рада надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї) від 26 вересня 2019 року № 834 ОСОБА_4, 1943 року народження, з 25 липня 2008 року проживала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_4 по день смерті (т. 1 а. с. 20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 7534. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 11).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_4, яка належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 03 квітня 2007 року, реєстровий номер 5-851 (т. 1 а. с. 198).

30 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі з заявою про прийняття спадщини, яка складається з квартири за наведеною вище адресою, після ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 10).

Інформаційним листом від 30 вересня 2019 року № 6635/02-14 державним нотаріусом Сальніковою З. В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю підтвердження родинних відносин із ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 129).

Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 22 жовтня 1977 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України).

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі "Лазаренко та інші проти України" і від 03 жовтня 2017 року у справі "Віктор Назаренко проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої - сьомої, дев`ятої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 зазначено, що "обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства".

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у касаційній скарзі зазначили, що вони не були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в результаті чого суд апеляційної інстанції розглянув справу та постановив рішення без їхньої участі.

Проте, з матеріалів справи відомо, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження у цій справі. У розписці від 08 листопада 2022 року, яка складена ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_2 отримав копію вказаної ухвали та апеляційну скаргу для себе і ОСОБА_1, а також зобов`язався віддати "другій особі" (т. 2 а. с. 69).

Крім того, в матеріалів справи наявний відзив позивачів на апеляційну скаргу, яка подана Одеською міською радою (т. 2 а. с. 70-74).

Разом з цим, ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року справу було призначено до розгляду, яку відповідно до довідки про доставку електронного листа було надіслано на електронну адресу представника позивачів та позивачам (яка була зазначена у відзиві на апеляційну скаргу) (т. 2 а. с. 82-85).

Також, в матеріалах справи наявна заява про проведення розгляду справи в суді апеляційної інстанції за відсутності позивачів та їх представника (т. 2 а. с. 97).

Враховуючи вищезазначене, в матеріалах справи наявні доказиналежного повідомлення позивачів про час та місце судового засідання.

Отже, доводи позивачів про неналежне повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді є необґрунтованими та не знайшли своє підтвердження.

Отже, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касаційної скарги про те, що справу розглянуто без належного повідомлення скаржників про дату, час і місце розгляду справи.

Верховний Суд ураховує, що суд зобов`язаний створити учасникам справи належні можливості для використання всіх процесуальних прав й у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо забезпечення учасників справи можливістю реалізувати свої процесуальні права, визначені нормами ЦПК України (1618-15) .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров