357/3442/23 Про поділ спільного сумісного майна подружжя - 14.02.2024 Прийняття

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив у порядку поділу спільного майна подружжя визнати його особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 417106032103.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що 16 жовтня 2015 року між сторонами було укладено шлюб, проте на цей час сторони подружні відносини не підтримують, а шлюб планують розірвати.

16 лютого 2016 року позивач за власні особисті кошти, отримані від продажу його квартири АДРЕСА_2, придбав за 149 770,00 грн за договором купівлі-продажу у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,6 кв. м.

Оскільки спірна квартира є його особистою власністю, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 09 травня 2023 року позов задовольнив. Визнав особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 417106032103. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира хоча і була придбана за час шлюбу між сторонами, проте за особисті кошти позивача, чого не заперечувала відповідач, яка подала до суду заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд ухвалою від 10 жовтня 2023 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2023 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана ОСОБА_3, який не є учасником цієї справи, і суд першої інстанції не вирішував питання про його права, свободи, інтереси чи обов`язки, тому є правові підстави для закриття апеляційного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду,ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/12, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14, від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15, від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Міськрайонний суд ухвалив рішення з урахуванням факту визнання позову дружиною, яка висловила свою згоду на припинення її права спільної сумісної власності у спірній квартирі. При цьому суд не досліджував взаємозв`язок між отриманими ОСОБА_1 у 2011 році коштами в розмірі 63 000, грн від продажу двокімнатної квартири і витраченими у 2016 році 147 770,00 грн на придбання спірної трикімнатної квартири.

Ухвалення судового рішення про поділ майна подружжя відбулося у зв`язку з умисними діями позивача щодо ініціювання цього спору, а також умисними діями відповідача "про людське око" щодо визнання позову, а отже, введення суду першої інстанції в оману щодо дійсних мотивів позову у цій справі.

Оскаржене рішення порушує його права та інтереси у зв`язку з використанням факту припинення спільної сумісної власності в іншій цивільній справі № 357/2194/23 за його позовом про виселення ОСОБА_2 . Виходячи з відповідної презумпції, до ухвалення у цій справі судом першої інстанції рішення спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя.

08 січня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, мотивований законністю і обґрунтованістю ухвали апеляційного суду. У справі № 357/2194/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_1, про виселення, відповідно до статей 40 Закону України "Про іпотеку" та 109 ЖК України (5464-10) , ОСОБА_3 зобов`язаний надати відповідачам інше постійне житло, оскільки ОСОБА_2 іпотечну квартиру придбала частково за свої кошти, що встановлено рішенням Білоцерківського міськрайонного суду та постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/5489/21. Проте, такий свій обов`язок ОСОБА_3 намагається перекласти на нього.

Тому не зрозуміло, як рішенням суду у цій справі, вирішено про права та свободи ОСОБА_3, адже рішення у цій справі жодним чином не знімає з ОСОБА_3 обов`язку надання особам, яких висиляє з квартири, іншого житлового приміщення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

27 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 жовтня 2015 року між сторонами укладено шлюб, який сторони планують розірвати.

16 лютого 2016 року позивач на підставі договору купівлі-продажу придбав за 149 770,00 грн квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,6 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалось, тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження підлягає закриттю.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава -учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а й реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою має безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що судове рішення стосується його прав та/або обов`язків чи інтересу, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з апеляційною скаргою, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, і про які саме.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

У цій справі позивач заявив вимогу про визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана в період шлюбу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказував на те, що спірна квартира була придбана позивачем за особисті кошти, отримані від продажу належної йому на праві власності квартири, чого не заперечувала і відповідач, яка визнала позов.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі в розгляді справи, звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи її тим, що Білоцерківський міськрайонний суд Київської області розглядає справу № 357/2194/23 за його позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_1, про виселення з квартири АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_3 на праві власності. Позов заявлено про виселення відповідачів без надання їм іншого житла, у зв`язку з можливістю їх проживання у спірній квартирі АДРЕСА_1, яка належить подружжю ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, що встановлено судовим рішенням у справі № 357/6781/21 за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства "Сетам", приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука А. А., ОСОБА_3, третя особа - ТОВ "Росвен Інвест Україна", про визнання електронних торгів недійсними.

Вказував, що квартира АДРЕСА_3, яка була предметом іпотеки, належала ОСОБА_2 на праві власності та була придбана не за кредитні кошти, що встановлено судовими рішеннями у справі № 357/5489/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про виселення.

Визнання ОСОБА_2 позову ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя у цій справі та ухвалення рішення про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, унеможливить задоволення його позову у справі № 357/2194/23 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_1, про виселення та створить йому додаткові труднощі з придбання іншого постійного житла для надання відповідачам при їх виселенні.

Крім цього, відкриття провадження у справі № 357/2194/23 за позовом ОСОБА_3 про виселення (27 березня 2023 року) та відкриття провадження у цій справі № 357/3442/23 за позовом ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя (04 квітня 2023 року) свідчить про порушення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 їх обов`язку як учасників судового розгляду з доведення до відома суду наявності інтересу іншої особи.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_3 права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яким спірна квартира визнана особистою власністю позивача, тоді як її належність до спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 була підставою для звернення ОСОБА_3 з позовом про виселення ОСОБА_6, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_3 .

Крім цього, апеляційний суд залишив поза увагою те, що якщо визнання відповідачем позову порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд таке визнання не приймає (стаття 206 ЦПК України). Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.