761/7057/19 Про визнання частково недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором про відкриття кредитної лінії та скасування рішень - 14.02.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ес.Ді.Сі.груп", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_4, про визнання частково недійсним договору про відступлення прав вимоги та скасування рішень

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у складі судді Мицик Ю. С.та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 26 грудня 2018 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ес.Ді.Сі.груп" (далі - ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп"), в частині відступлення права вимоги за: договором про відкриття кредитної лінії від 17 вересня 2007 року № 126-07-Ил/09; іпотечним договором від 17 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З., зареєстрований в реєстрі за № 5080; договором поруки від 17 вересня 2007 року № 126-07-П1/09; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 грудня 2018 року, індексний номер 44839337; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 грудня 2018 року, індексний номер 44839573.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 17 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", банк), правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", і ОСОБА_2 був укладений договір № 126-07-Ил/09, за умовами якого ОСОБА_2 відкрито невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 155 590,00 дол. США строком до 16 вересня 2022 року зі сплатою 13,3 % річних.

Того ж дня, відповідно до статті 65 СК України позивачка надала згоду на укладення між ОСОБА_2 і ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" цього договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 17 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1,

Також 17 вересня 2007 року між позивачкою і ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" був укладений договір поруки № 12б-07-П1/09, яка припинилася на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 березня 2010 року.

У грудні 2018 року позивачка отримала вимогу про усунення порушень та повернення заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 126-07-Ил/09 із повідомленням, що 26 грудня 2018 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп" був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, за яким до нового кредитора перейшли права вимоги за кредитним договором і договорами іпотеки та поруки.

На думку позивачки, договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 грудня 2018 року є договором факторингу, оскільки заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою і має право на здійснення фінансових операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу - ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп", яке не належить до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , дає підстави для визнання цього договору недійсним в частині відступлення прав вимоги за: договором про відкриття кредитної лінії від 17 вересня 2007 року № 126-07-Ил/09; іпотечним договором від 17 вересня 2007 року; договором поруки від 17 вересня 2007 року № 126-07-П1/09.

У подальшому рішеннями приватного нотаріуса від 26 грудня 2018 року змінено іпотекодержателя за договором іпотеки на ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп" та внесено зміни до державного реєстру, згідно з якими заборона на нерухоме майно накладена в інтересах ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп". Таким чином, на думку позивачки, згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) рішення суду щодо недійсності правочину зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію. У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 08 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки договір від 26 грудня 2018 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги був укладений між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп" в період примусової ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Цей договір не має всіх обов`язкових ознак, притаманних договору факторингу, а тому немає підстав для визнання його недійсним. Щодо позовних вимог про скасування рішень приватного нотаріуса від 26 грудня 2018 року суд виходив з того, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимоги про визнання договору відступлення недійсним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Паламарчуком М. А., залишив без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд виходив з правильності висновків місцевого суду про те, що спірний договір купівлі-продажу прав вимоги не є договором факторингу, а тому немає підстав для задоволення позову. Водночас апеляційний суд виходив з того, що спір у цій справі виник саме з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ЕсДі.Сі.груп" у зав`язку з порушенням ними прав позивачки (на її думку) шляхом укладення договору купівлі-продажу права вимоги від 26 грудня 2018 року, а тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. є неналежним відповідачем. Отже, у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса необхідно відмовити саме з цих підстав. Проте вказане не вплинуло на правильність вирішення судом першої інстанції спору по суті.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував частину третю статті 512, статтю 1054, частину третю статті 1079 та частину другу статті 1083 ЦК України, статтю 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14 та постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 755/575/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 686/12230/18, від 11 грудня 2019 року у справах № 761/20611/17 та № 755/12702/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 161/13899/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 2-428/10, від 23 грудня 2020 року у справі № 754/12116/18;

суд апеляційної інстанції не дослідив документів, які свідчать, що відбулося фінансування клієнтом фактора за відступлення права вимоги; не дослідив обставин, що ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп" не має статусу фінансової установи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ТОВ "Ес.Ді.Сі.Груп" ніколи не було фінансовою установою, тому це товариство не має та не мало достатньої цивільної правоздатності бути кредитором за кредитним договором.Крім того, суди не встановили реальної ціни вимоги, тобто розміру права вимоги за кредитним договором, номінальної ціни, передбаченої в оскаржуваному договорі про відступлення прав вимоги, та розміру різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі про відступлення прав вимоги від 26 грудня 2018 року, та її ринковою (дійсною) вартістю.

У листопаді 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що 17 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", і ОСОБА_2 був укладений договір № 126-07-Ил/09, за умовами якого ОСОБА_2 відкрито невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 155 590,00 дол. США строком до 16 вересня 2022 року зі сплатою 13,3 % річних.

Того ж дня відповідно до статті 65 СК України позивачка надала згоду на укладення між ОСОБА_2 і ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" договору про відкриття кредитної лінії № 126-07-Ил/09.

Також 17 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 12б-07-П1/09, яка припинилася на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 березня 2010 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осібприйняла рішення делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 вересня 2019 року № 2417 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора було продовжено строк здійснення процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на два роки - до 17 грудня 2020 року включно.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 отримала вимогу про усунення порушень та повернення заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 126-07-Ил/09 із повідомленням, що 26 грудня 2018 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп" був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, за яким до нового кредитора перейшли права вимоги за кредитним договором та похідними договорами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Таким чином, у ЦК України (435-15) встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактор має надавати фінансову послугу, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Водночас грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

При цьому, якщо предметом і метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

Водночас Велика Палата Верховного Суду погодилася з раніше викладеним у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) висновком про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами на користь не тільки фінансових установ, а й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про часткове визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами, місцевий суд, з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний правочин не можна кваліфікувати як договір факторингу, а тому він не підлягає визнанню недійсним з підстав зазначених у позові.

За встановлених у цій справі обставин відбулася заміна кредитодавця - АТ "Банк "Фінанси та Кредит", перебуваючого в процедурі ліквідації, який був фінансовою установою, мав право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на юридичну особу - ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп".

Доводи касаційного скарги про те, що суди не встановили, чи належить ТОВ "Ес.Ді.Сі.груп" до установ, яка може надавати фінансові послуги, не заслуговують на увагу, оскільки в спірному випадку відступлення права вимог за оспорюваним договором відбулося за обставин, коли банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, і, відповідно він мав право відступити право вимоги юридичній особі, яка не є фінансовою установою.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявником вищенаведених правових норм та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.