758/8646/20 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 24.01.2024 Прийняття

У липні 2020року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державної установи "Держгідрографія", третя особа - професійна спілка працівників державної установи "Держгідрографія", про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 04 грудня 2018 року позивач працював головним юрисконсультом юридичного відділу державної установи "Держгідрографія" та був членом виборного органу професійної спілки працівників державної установи "Держгідрографія". У зв`язку зі змінами у структурі та штатному розписі, наказом від 04 липня 2019 року позивач з 05 липня 2019 року переведений на посаду заступника начальника відділу правової роботи та представництва в судах державної установи "Держгідрографія".

Наказом від 02 вересня 2019 року його призначено на посаду головного юрисконсульта відповідача, а наказом від 04 березня 2020 року, у зв`язку із введенням в дію нової організаційної структури, переведено на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи "Держгідрографія".

Зазначав, що 04 травня 2020 року йому було вручено повідомлення про зміну істотних умов праці, в якому зазначено, що з 07 липня 2020 року відбудеться зменшення розміру посадового окладу, а у разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір буде припинено 06 липня 2020 року шляхом звільнення із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Наказом від 06 липня 2020 року, підписаного в.о. начальника державної установи "Держгідрографія" Падакіним Д. Ю., його було звільнено у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення протиправним, а сам наказ таким, що має бути визнаний незаконним, оскільки наказ про його звільнення був підписаний особою, яка не мала на те повноважень та без згоди профспілкового органу. Зазначає, що відповідач не мав права погіршувати умови праці шляхом зменшення посадового окладу. Крім того, відповідачем не прийняті до уваги рекомендації Уряду України утриматись від звільнення громадян та прохання Професійної спілки працівників державної установи "Держгідрографія" на період встановлення карантину або обмежувальних заходів.

Посилаючись на викладене позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 06 липня 2020 року, поновити його на роботі на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи "Держгідрографія" з 07 липня 2020 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту прийняття судом відповідного рішення, виходячи при розрахунку із суми 4 290, 00 грн за кожен робочий день вимушеного прогулу, а також стягнути 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня

2022 року у складі судді Ларіонової Н. М. у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення трудового договору на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України не потребує попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Суд відхилив доводи ОСОБА_1 в позовній заяві щодо допущення грубого порушення законодавства в частині приймання рішення з питань оплати праці, оскільки встановлений і запропонований позивачу розмір посадового окладу для головного юрисконсульта юридичного відділу в розмірі 18 650 грн є значно більше від мінімального розміру, встановленого колективним договором на 2019-2021 роки.

Суд вважав, що наказ про звільнення позивача підписано уповноваженою особою, оскільки після закінчення строку, на який було призначено Падакіна Д. Ю. виконуючим обов`язки керівника державної установи "Держгідрографія", керівника на постійній основі не призначено, то останній продовжував виконувати обов`язки начальника установи. Підтвердженням того, що Падакін Д.Ю. мав повноваження виконуючого обов`язки начальника державної установи "Держгідрографія", є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Суд виходив із того, що змінились завдання і обов`язки головного юрисконсульта в складі юридичного відділу відповідача (зменшилися) порівняно із завданнями і обов`язками головного юрисконсульта установи, тому у установи була необхідність зменшення розміру посадового окладу головного юрисконсульта юридичного відділу як працівника структурного підрозділу, а отже звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є законною.

Окрім того, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про поновлення на роботі, то вважав, що і в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди слід також відмовити, оскільки вони є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 рокускасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ в. о. начальника ДУ "Держгідрографія" Дмитра Падакіна від 06 липня 2020 року №217-к, яким ОСОБА_1 06 липня 2020 року звільнено з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ "Держгідрографія" у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ "Держгідрографія" з 06 липня 2020 року.

Стягнуто з ДУ "Держгідрографія" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року у розмірі 1 130 629,50 грн, моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наказом відповідача від 04 березня 2020 року позивача було переміщено на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу з посадовим окладом

28 600 грн. Таке переміщення та визначення посадового окладу відбулося саме у зв`язку з введенням у дію нової організаційної структури та змінами у штатному розписі, які стосувалися безпосередньо юридичного відділу, згідно додатку до наказу від 03 березня 2020 року, натомість з наказу про звільнення позивача вбачається, що звільнення відбулося внаслідок не надання згоди на зміну діючих умов оплати праці, що відбулися згідно наказу від 31 березня 2020 року. При цьому, зі змісту наказу від 31 березня 2020 року та додатку до нього вбачається, що жодних змін у структурі та штатному розписі щодо юридичного відділу ці документи не містять.

Отже, на думку апеляційного суду відсутні підстави вважати, що в період з 04 березня 2020 року (переміщення позивача) та до 04 травня 2020 року (персональне повідомлення по зміни) відбулися будь-які істотні зміни в організації виробництва і праці юридичного відділу (посади, що займав позивач), що могло бути підставою його правомірного звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, оскільки такі зміни були відсутні і матеріали справи доказів протилежного не містять.

Беручи до уваги встановлені обставини справи, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи "Держгідрографія" у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України відбулося у законний спосіб, а отже, наказ про звільнення законний, є необґрунтованим та безпідставним.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі заслуговують на увагу, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку, що доцільним і справедливим буде стягнення середнього заробітку за один рік, тобто з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року у розмірі 1 130 629,50 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 4 504,50 грн.

Також суд вважав, що внаслідок порушення трудових прав позивачу завдано моральну шкоду, розмір якої суд оцінив у 2 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди і ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в один рік, оскільки такий стягується за весь час вимушеного прогулу. Зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується не більше як за один рік тільки у випадку, якщо справа про поновлення на роботі розглядається судом більше одного року з вини працівника. Зауважує, що справа розглядалася судами з липня 2020 року до 26 червня 2023 року не з його вини, а тому суд апеляційної інстанції помилково стягнув середній заробіток за період з 06 липня 2020 року

до 06 липня 2021 року. Вказує, що розмір стягнутої судом апеляційної інстанції моральної шкоди є занадто заниженим, не відповідає обсягу його моральних страждань.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року від державної установи "Держгідрографія" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить її залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги. Зазначає, що визначений судом розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу є справедливим та достатнім.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 13 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 працював у державній установі "Держгідрографія" на різних посадах.

Наказом відповідача від 02 вересня 2019 року позивача призначено на посаду головного юрисконсульта з посадовим окладом 28 600 грн на місяць, а наказом від 04 березня 2020 року, у зв`язку із введенням в дію нової організаційної структури, переведено на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи "Держгідрографія".

06 травня 2020 року позивача повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме зміну посадового окладу з 28 600 грн до 18 650 грн.

Відповідно до акту від 06 травня 2020 року про ознайомлення з персональним повідомленням про заплановане звільнення ОСОБА_1 згоди на зміну істотних умов праці не надав.

Наказом від 06 липня 2020 року, підписаного в.о. начальника державної установи "Держгідрографія" Падакіним Д. Ю., позивача було звільнено у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки про доходи позивача, його заробітна плата становила: за травень 2020 року - 85 800 грн (19 фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді); за червень 2020 року - 4 290 грн

(1 фактично відпрацьований робочий день у розрахунковому періоді). Середньоденна заробітна плата складає 4 504,50 грн (а. с. 111, т. 2).

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статті 400 ЦПК України її законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення

про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника

або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі

№ 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження

№ 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку, що вимушений прогул ОСОБА_1 тривав з 06 липня 2020 року, однак вважав, що доцільним і справедливим буде стягнення середнього заробітку не за увесь час вимушеного прогулу, а лише за один рік, тобто з 06 липня 2020 року до 06 липня 2021 року.

Такий висновок суду є передчасним, оскільки суд не навів мотивів, з яких він виходив стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, не врахував висновки Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 про те, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул, якщо в цьому не було вини працівника, не зазначив в чому полягають винні дії позивача у розгляді справи більше одного року, не звернув уваги на те, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції не проаналізував з яких підстав розгляд справи неодноразово відкладався, чи залежали відкладення розгляду справи від поведінки позивача, не зазначив, чи є винні дії позивача у розгляді справи понад один рік, тому без наведення належних обґрунтувань у суду апеляційної інстанції відсутні були підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його нарахування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не в повній мірі встановив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 листопада 2020 року у справі

№ 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), перевірити, чи були винні дії позивача у розгляді справи понад один рік, якщо ні, то порахувати кількість робочих днів за весь час вимушеного прогулу позивача і стягнути середній заробіток у відповідному розмірі, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача відповідно до Порядку № 100.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд апеляційної інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя), дійшов обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити 2 000 грн, що буде відповідати принципам розумності та справедливості і є достатнім для відновлення попереднього стану.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права у вказаній частині, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

ПостановуКиївського апеляційного суду від 26 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державної установи "Держгідрографія" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.