ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 621/649//22
провадження № 61-15497св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи: Служба у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Вареником Андрієм Миколайовичем, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2023 року у складі судді Вельможної І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних заяв
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю.
Позовна заява мотивована тим, що з 12 вересня 2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_3 .
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 14 серпня 2020 року у справі № 621/1528/20 шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.
Зазначала, що дитина зареєстрована та проживає разом з нею в будинку АДРЕСА_1 .
Вона є працездатною особою, має статус фізичної особи - підприємця, працює, належно виконує свої батьківські обов`язки, виховує сина, піклується про нього, повністю забезпечує та утримує дитину, піклується про фізичний та духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, забезпечує дитині належний медичний догляд та лікування.
Посилалася на те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у її спілкуванні з дитиною та не має змоги забезпечити сина належним вихованням.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з нею.
У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі у період з 12 вересня 2014 року до 14 серпня 2020 року, який розірвано рішенням Зміївського районного суду Харківської області.
Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час перебування у шлюбі на підставі договору оренди сім`я проживала за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначав, що на початку 2020 року ОСОБА_1 покинула сім`ю та за взаємною згодою син залишився проживати разом з ним за вищевказаною адресою.
Він у повному обсязі забезпечував умови проживання дитини, який є учнем Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Авторська школа Бойка" Харківської області з 31 серпня 2021 року та матеріальні витрати на утримання сина.
Вказував, що син ОСОБА_4 фактично все своє життя проживає разом з ним, вони емоційно прив'язані одне до одного, він користується у дитини авторитетом. Будь-яких перешкод матері у спілкуватися із сином не було.
При цьому він офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, має у власності рухоме та нерухоме майно, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, не судимий, не має наркотичної чи алкогольної залежності.
ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області із заявою про вирішення органом опіки та піклування спору щодо своєї участі у вихованні дитини та 12 травня 2022 року за участі спеціаліста органу опіки, сторонами було досягнуто домовленості щодо перебування сина щотижня з 10:00 години суботи до 16:00 години неділі з матір`ю, фактично на тих же умовах, що мали місце протягом усього часу після розірвання шлюбу.
14 травня 2022 року в суботу він о 10-00 годині передав сина ОСОБА_1, проте о 16-00 годині 15 травня 2022 року неділі, остання сина не повернула, на телефонні дзвінки не відповідала. За місцем реєстрації та проживання ОСОБА_1 відсутня.
З метою незаконного перетину кордону без згоди батька ОСОБА_1 отримала дублікат свідоцтва про народження ОСОБА_4, достовірно знаючи про наявність оригіналу документа у нього.
Посилався на те, що 16 травня 2022 року він звернувся до Служби у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, де спеціалісту служби Павлова А. С. у телефонній розмові повідомила, що за її рішенням син відтепер проживатиме разом з нею, вони з дитиною переїжджають.
Вважав дії ОСОБА_1 щодо зміни місця проживання дитини та самостійного визначення місця проживання дитини, без його згоди, неправомірними.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив судвизначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із ним.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 15 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, районний суд зазначив, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, проаналізувавши обставини справи, приймаючи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, враховуючи поведінку сторін в ході розгляду справи, висновок органу опіки та піклування, керуючись принципом найкращих інтересів дитини - ОСОБА_3, констатував право хлопчика на підтримання сталих відносин з батьком, до яких він звик, з огляду на те, що переважну більшість часу дитина проживала з батьком та дійшов до висновку, що проживання ОСОБА_3 з батьком відповідатиме принципу "найкращих інтересів дитини".
Вирішуючи в умовах воєнного стану спір про місце проживання дитини, суд врахував пріоритет інтересів дитини в питанні перебування її в безпечному середовищі та важливість реального виконання рішення суду, та дійшов переконання, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідає засадам справедливості, а безпека, як стан захищеності дитини, може бути забезпечена шляхом виконання певних правил та норм навіть за умови воєнного стану.
При цьому, суд наголосив, що проживання матері окремо від сина не впливає на обсяг її прав щодо цієї дитини та звернув увагу сторін на положення стаття 157 СК України, згідно з якою той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова А. В. залишено без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком встановивши, що це відповідатиме найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_4 . При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що після перебування сина у матері, остання не повернула його до місця постійного проживання батька, залишивши у себе, а пізніше, без погодження та без дозволу на те батька переїхала із сином жити до Італії.
Апеляційний суд не знайшов підстав не враховувати висновок органу опіки та піклування, згідно з яким визначено місце проживання дитини з батьком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 закрити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2024 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновок № 01-14/1457 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, наданий Зміївською міської радою, як органом опіки та піклування 07 липня 2022 року, яким визначено місце проживання дитини з батьком, є суперечливим, оскільки клопотання про надання такого висновку було заявлено нею для визначення місця проживання дитини саме з нею, а не з батьком. При цьому зазначений висновок було виготовлено до прийняття судом до провадження зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .
Звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції було опитано безпосередньо дитину, яка вказала про застосування батьком щодо неї насильства. На зазначену інформацію присутній на засіданні психолог не відреагував та не спробував дізнатися обставини цих подій.
Вважає, що вивезення дитини за межі території України в умовах збройної агресії російської федерації відповідало якнайкращим інтересам дитини.
Зазначає, що на час постановлення ухвали про відкриття провадження у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 (15 серпня 2022 року) дитина вже 3 місяці проживала в Італії, отже, справа містить іноземний елемент. З огляду на зазначене, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до провадження з порушенням статті 497 ЦПК України, статей 75, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право". Зазначене вважає підставою для закриття провадження у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 .
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18, від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 та від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Стецем М. Л. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України.
Вважає необґрунтованими посилання ОСОБА_1 про те, що висновкок № 01-14/1457 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, наданий Зміївською міської радою, як органом опіки та піклування 07 липня 2022 року, є неналежним та недопустимим доказом у справі.
Посилається на відсутність у матеріалах справи доказів щодо вчинення насильства батьком як до матері дитини, так і до дитини. При цьому зазначає, що син проживає разом з ним в Данії, має дозвіл на проживання, вивчає данську мову та готується до навчання у школі.
Крім того, вказує, що судами попередніх інстанцій не було допущено порушення статей 76- 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" та статтю 497 ЦПК України.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 12 вересня 2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішенняЗміївського районного суду Харківської області від 14 серпня 2020 року у справі № 621/1528/20 (том 1, а. с. 12-15) .
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 (том 1, а. с. 16).
Відповідно до копії паспорту громадянина України, серії НОМЕР_1, виданого 18 жовтня 2014 року на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 10).
У довідці про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб, виданої 15 червня 2022 року начальником відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області Борко А. за № 616 зазначено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 125).
01 жовтня 2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди частини житлового будинку з присадибною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 337-239).
ОСОБА_1 здійснює свою професійну діяльність як фізична особа - підприємець, вказаний факт сторонами не спростовувався та її дохід за 1-2 квартал 2022 року без утриманого податку склав 91 208,85 грн (том 1, а. с. 126).
Відповідно до копії паспорта громадянина України, серії НОМЕР_2, виданого 31 липня 2014 року на ім`я ОСОБА_2, ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а. с 27-29, 74-76).
У копії договору оренди житлового приміщення укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, 19 листопада 2018 року вказано, що квартирою АДРЕСА_4, ОСОБА_2 та члени його сім`ї користуються на платних умовах на підставі договору оренди, строк договору оренди житлового приміщення 8 років (том 1, а. с. 61-63).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 27 листопада 1995 року, виданого згідно з розпорядженням від 24 листопада 1995 року № 338, квартира АДРЕСА_5 належить на праві власності, в тому числі ОСОБА_2 (том 1, а. с. 90-91).
З копії трудової книжки на ім`я ОСОБА_2, серії НОМЕР_3, дата заповнення 04 березня 2013 року, копії довідки від 09 травня 2022 року № 1, виданої фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7, встановлено, що ОСОБА_2 працює на посаді менеджера з 01 квітня 2016 року та його дохід за період з 01 листопада 2021 року до 30 квітня 2022 року склав 27 200 грн (том 1, а. с. 77-79, 80).
Відповідно до довідки від 24 травня 2022 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством "Зміївська центральна районна лікарня" Зміївської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 в наркологічному кабінеті на обліку не перебуває (том 2, а. с. 5).
Встановлено, що після розірвання шлюбу дитина за рішенням обох батьків залишилась проживати разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . За домовленістю мати мала спілкування з дитиною у вихідні дні.
З довідки, наданої директором Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Авторська школа Бойка" Харківської області Макагон О. Е. 14 травня 2022 року № 01-17/49, підписаної в тому числі і класним керівником ОСОБА_8, встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 є учнем 1 класу Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Авторська школа Бойка" Харківської області. З моменту його зарахування до приватного навчально-виховного комплексу, ОСОБА_4 приводив і забирав батько, який також брав участь в його розвитку та вихованні. За час відвідування закладу хлопчик завжди був охайний, спокійний та врівноважений, всі матеріальні витрати на утримання дитини в школі забезпечував батько, який завжди цікавився станом здоров`я, поведінкою та участю ОСОБА_4 в навчально-виховному процесі, його взаємовідносинами з іншими дітьми. Фізичний та розумовий розвиток дитини відповідає віковим особливостям, всі психічні процеси сформовані за віком (том 1, а. с. 64).
Відповідно до копії пояснень ОСОБА_2, наданих на адресу начальника Служби у справах дітей Зміївської міської ради Корчагіній М. 12 травня 2022 року ОСОБА_2 батько дитини - ОСОБА_9 не заперечує проти спілкування дитини з матір`ю з 10:00 години суботи до 16:00 години неділі кожного тижня, при бажанні дитини. ОСОБА_1 відповідно до наданих начальнику Служби у справах дітей Зміївської міської ради Корчагіній М. 12 травня 2022 року пояснень, зобов`язалася повернути сина - ОСОБА_4 за місцем проживання батька по АДРЕСА_6 о 16:00 годині неділі (том 1, а. с. 82, 84).
Відповідно до пояснень ОСОБА_2, наданих на адресу начальника Служби у справах дітей Зміївської міської ради Корчагіній М. 16 травня 2022 року, виконуючи взяті на себе обов`язки він передав дитину матері ОСОБА_1 о 10:00 годині в суботу та мав забрати сина 15 травня 2022 року о 16:00 годині, але мати дитину не повернула, на телефонні дзвінки не відповідає, контакту з дитиною батько не має, місце знаходження дитини невідоме. Вважає, що мати могла вивезти дитину за межі України без його згоди (том 1, а. с. 83).
Висновком № 01-14/1457 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, наданому Зміївською міської радою, як органом опіки та піклування 07 липня 2022 року, визначено місце проживання дитини разом з батьком ОСОБА_2 (том 1, а. с. 154-155).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Вареником А. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.
Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, виначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком - ОСОБА_2, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, але надали перевагу інтересам дитини. Суди врахували прихильність дитини до кожного з батьків, особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання та визначили, що якнайкращим інтересам дитини відповідатиме ухвалення судового рішення, яким визначено місце проживання дитини з батьком.
Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Судами попередніх інстанцій взято до уваги наявний у матеріалах справи висновок № 01-14/1457 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, наданий Зміївською міської радою, як органом опіки та піклування 07 липня 2022 року, яким визначено місце проживання дитини разом з батьком ОСОБА_2 . Підстав для неврахування зазначеного висновку органу опіки та піклування під час ухвалення судових рішень судами не було встановлено, як і підстав не погодитися із висновком органу опіки і піклування.
Посилання касаційної скарги на те, що висновок № 01-14/1457 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, наданий Зміївською міської радою, як органом опіки та піклування 07 липня 2022 року, яким визначено місце проживання дитини з батьком, є суперечливим та не повинен братися до уваги судами під час ухвалення судового рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначений висновок є письмовим доказом у справі, отриманий судом в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) , містить інформацію, яка необхідна для повного та всебічного дослідження обставин справи та ухвалення судового рішення.
Крім того, суд першої інстанції вжив заходів щодо заслуховування думки малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проте, за результатами спілкування з дитиною в режимі відеоконференції беззаперечного висновку щодо думки малолітнього ОСОБА_4 чи його прихильності до одного із батьків зроблено не було.
Отже, суд забезпечив участь малолітньої дитини у розгляді справи та заслухав його думку, але не взяв її до уваги з огляду на висновок психолога про те, що відповіді, надані ОСОБА_4, не були вільні в своєму судженні та сформовані під впливом проживання дитини з матір`ю.
Під час ухвалення судового рішення районним судом взято до уваги, зокрема, проживання дитини після розлучення батьків з батьком, відсутність доказів наявності у ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дитиною та її виховання в період проживання дитини з батьком, показання свідків,висновок № 01-14/1457 про визначення місця проживання малолітньої дитини, самовільну зміну місця проживання дитини ОСОБА_1, вивезення ОСОБА_1 дитини у травні 2022 року за межі території України без дозволу батька, відсутність доказів нехтування батьком питаннями безпеки дитини. При цьому судом відхилено надані позивачем висновок психологічного обстеження від 26 жовтня 2022 року, акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, складений 19 жовтня 2022 року депутатом Зміївської міської ради Харківської області Кайдан Ю. І., недоведеність доводів щодо наявності застосування з боку ОСОБА_2 насилля психологічного та фізичного характеру щодо ОСОБА_1
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши пояснення сторін у сукупності із іншими доказами у справі, дійшли правильних висновків про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом батьком.
При цьому суди зазначили, що матір дитини має право та обов`язок піклуватися про здоров`я сина, стан його розвитку, незалежно від того, що судом визначено місце проживання дитини з батьком.
Перевіряючи інші доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустили, тому, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 й правильно визначили місце проживання дитини з батьком, враховуючи інтереси дитини її вік та психологічний зв`язок сина з батьком.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність врахування у цій справі висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20), від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св20) та від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 (провадження № 61-4527св22), оскільки в указаних справах було встановлено інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення правил підсудності під час вирішення зустрічного позову
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про порушення правил територіальної підсудності під час відкриття провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 посилаючись на те, що на час постановлення ухвали про відкриття провадження у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) дитина вже 3 місяці проживала в Італії, отже, справа містить іноземний елемент.
ОСОБА_1 вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до неї про визначення місця проживання дитини з батьком.
Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності з огляду на таке. Закон України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 2 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статті 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) та нормами відповідних міжнародних договорів.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Згідно зі статтею 66 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
Статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
При цьому статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України.
Встановлено, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з нею (29 квітня 2022 року) малолітній ОСОБА_3 проживав на території України з матір`ю.
На момент звернення ОСОБА_2 до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з ним (24 травня 2022 року) та постановлення ухвали про відкриття провадження у справі (15 серпня 2022 року) малолітній ОСОБА_3 проживав за межами території України (в Італії) з матір`ю.
Посилання заявника на те, що справа за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 є справою з іноземним елементом та підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки на момент відкриття провадження у справі дитина 3 місяці проживала в Італії є необґрунтованими, оскільки в провадженні національного суду вже було відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Враховуючи те, що спір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосуються визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, підстав для відмови у відкритті провадження за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 у суду першої інстанції не було.
З огляду на зазначене, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до провадження з дотриманням статті 497 ЦПК України та не порушено норми Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) .
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Вареником Андрієм Миколайовичем, залишити без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець