335/9076/20 Про виселення з наданням іншого житла - 24.01.2024 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є законними представниками ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про виселення з наданням іншого житла,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2021 року, ухвалене суддею Крамаренко І. А., та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Кочеткової І. В., Подліянової Г. С., Дашковської А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив виселити ОСОБА_2 з предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира або предмет іпотеки), з наданням їй іншого постійного житла, а саме, житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

2. Позов мотивований тим, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором від 19 квітня 2012 року № 557-190412 (далі - кредитний договір), щодо забезпечення виконання зобов'язань за яким цього ж дня був укладений також договір іпотеки № 966-1904121, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грішиною В. І. за реєстровим № 587 (далі - договір іпотеки), предметом якого є спірна квартира, що належить на праві власності ОСОБА_4, у 2015 році кредитор Публічне акціонерне товариство "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК" (далі - ПАТ "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК") звернулося до суду з позовною заявою до нього про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

3. 06 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК" був укладений договір № 06/07 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за яким ПАТ "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК" відступило ОСОБА_1 права вимоги до позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором. Крім того, цього ж дня на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки до ОСОБА_1 як нового іпотекодержателя перейшло право вимоги за договором іпотеки.

4. Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року у справі № 335/4107/15-ц апеляційна скарга ОСОБА_1 була частково задоволена: рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 грудня 2018 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволений частково, а саме:

4.1. Вирішено у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 як правонаступником ПАТ "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК" за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки;

4.2. Вирішено за рахунок предмета іпотеки задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 268 815,42 грн, у тому числі, заборгованості за відсотками у сумі 667 383,86 грн та пені у сумі 601 431,56 грн;

4.3. Вирішено встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) , за початковою ціною, яка буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

4.4. Здійснений розподіл судових витрат, а у задоволенні решти позову відмовлено.

5. Станом на день звернення до суду першої інстанції з цим позовом зазначене судове рішення не виконане.

6. На підставі заяви позивача приватним виконавцем Шавлуковою З. А. було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року у справі № 335/4107/15-ц. В межах виконавчого провадження було встановлено, що у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та її мати ОСОБА_6 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

7. Приватним виконавцем був направлений запит до органу опіки та піклування з проханням надати дозвіл на реалізацію предмета іпотеки, у якому зареєстрована малолітня дитина. Орган опіки та піклування своїм листом від 24 січня 2020 року відмовив у наданні зазначеного дозволу.

8. Реєстрація місця проживання дитини ОСОБА_2 була здійснена без згоди іпотекодержателя, ОСОБА_4 не мав права самостійно надавати дозвіл на реєстрацію місця проживання цієї дитини у спірній квартирі. Окрім того, спірна квартира використовується як офісне приміщення для розміщення Товариства з обмеженою відповідальністю "САВ Комплект", власниками якого є сім`я ОСОБА_7 . ОСОБА_2 має право проживати зі своїм батьком ОСОБА_5 у житловом будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

10. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що інтереси малолітньої дитини мають першочергове значення. Матеріалами справи не доведено, що предмет іпотеки придбаний ОСОБА_4 за відповідні кредитні кошти, оскільки кредитний договір був укладений 19 квітня 2012 року, а спірна квартира придбана 27 лютого 2009 року.

11. Також відсутні докази правових підстав вселення малолітньої ОСОБА_2 у будинок її батька ОСОБА_5, позивачем не доведено, що це житло придатне для проживання. Малолітня ОСОБА_2 правомірно проживає у предметі іпотеки, оскільки у ньому проживає її матір, що відповідає вимогам частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України). А позивач як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав на користування спірною квартирою і при набутті права власності, навіть потенціальному, мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.

12. Стаття 40 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (в актуальній редакції далі - Закон про іпотеку) застосовується у взаємодії із статтею 109 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (в актуальній редакції далі - ЖК України (5464-10) ), зокрема, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц.

13. Апеляційний суд, уточнивши, що аргумент з приводу знаходження у спірній квартирі комерційного товариства спростовується актом перевірки умов проживання малолітньої дитини у цій квартирі, погодився з доводами суду першої інстанції та дійшов висновку, що аргументи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці та особистого тлумачення скаржником норм закону.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

14. 27 лютого 2009 року укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Журавльовим Д. В. за реєстровим № 268, відповідно до якого ОСОБА_4 став власником спірної квартири (підтверджується також витягом з Державного реєстру правочинів, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20 квітня 2021 року).

15. 19 квітня 2012 року між ПАТ "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК" (кредитор) та ОСОБА_4 (боржник) був укладений кредитний договір № 557-190412 та відповідний договір іпотеки № 966-1904121, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грішиною В. І. за реєстровим № 587.

16. У травні 2015 року ПАТ "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

17. Відповідно до витягу з Державного акту цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 02 січня 2020 року № 00025126838 батьками ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, є: ОСОБА_5 (народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_6 (народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

18. Згідно із відповіддю Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 16 грудня 2019 року № 01-71/20404 та довідкою про реєстрацію місця проживання Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 09 лютого 2021 року № 04-28/5-1005 з 22 липня 2015 року у спірній квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина ОСОБА_2 .

19. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 09 лютого 2021 року № 04-28/5-1006 з 22 липня 2015 року у спірній квартирі також зареєстрована ОСОБА_6 .

20. ОСОБА_5 на праві приватної власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - будинок батька дитини).

21. Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року у справі № 335/4107/15-ц, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково - рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 грудня 2018 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволений частково у спосіб, зазначений вище.

22. З 11 грудня 2019 року у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А. на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 335/4107/15-ц, виданий 15 квітня 2019 року Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_4 боргу за кредитним договором у сумі 1 268 815,42 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - продажу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої законом, за початковою ціною, яка буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підстав оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

23. Листом Районної адміністрації по Вознесенівському району Запорізької міської ради від 24 січня 2020 року № 01-10/0005 відмовлено у наданні дозволу на відчуження спірної квартири, оскільки це порушує права малолітньої дитини - ОСОБА_2, яка зареєстрована у цій квартирі.

24. Відділом по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради проведено обстеження умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 у спірній квартирі, що підтверджується копією акта обстеження проживання від 09 лютого 2021 року № 09-12/005-Б. Згідно цього акта дитина у квартирі забезпечена всім необхідним для нормального життя та розвитку.

25. Вище зазначені договори не є нікчемними або визнаними недійсними. Суди не встановили обставини, які б спростовували права позивача як нового іпотекодержателя, відповідне набуття яких підтверджується обставинами, встановленими судами у справі № 335/4107/15-ц.

26. Судове рішення апеляційного суду, яке набуло законної сили, у справі № 335/4107/15-ц не виконане.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

28. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022року, після усунення недоліків, відкрите касаційне провадження у справі.

29. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 рокусправа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

30. 24 січня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

31. ОСОБА_1 аргументує касаційне оскарження зазначених судових рішень пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України (1618-15) ).

32. Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги постанову Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 641/2077/18 та від 29 вересня 2020 року у справі № 463/1930/19, у яких міститься правовий висновок з приводу того, що законним є виселення з предмету іпотеки, придбаного не на кредитні кошти, мешканців, коли їм надається інше постійне житло.

33. Також не врахований правовий висновок Верховного Суду з приводу того, що стаття 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у позовних вимогах, аналогічних вимогам позивача, якщо у особи, яку виселяють є більше одного місця проживання, викладений у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19.

34. Апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 335/4107/15, учасниками якої є позивач та ОСОБА_4, у якій позивач оскаржував дії приватного виконавця з виконання виконавчого листа № 335/4107/15-ц, щодо необхідності прийняття до уваги факту реєстрації малолітньої дитини у квартирі іпотекодавця, який не є її батьком, після укладення договору іпотеки та того, що малолітня дитина, якщо не встановлене інше, має право на проживання за місцем проживання кожного зі своїх батьків. Також позивач вказує на те, що апеляційний суд не звернув уваги на висновок Верховного Суду про відсутність необхідності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки у цій справі.

35. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Також Верховний Суд не розглядає уточнення аргументів касаційної скарги, які позивач подав поза межами строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень, оскільки це не передбачено ЦПК України (1618-15) .

36. Констатація Верховним Судом змісту правових норм, на підставі яких він робить ті, чи інші правові висновки, сама по собі не є правовим висновком, не змінює прямої дії самої правової норми, тому Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20 з точки зору констатації обов'язку суду досліджувати докази у справі та повно встановлювати обставини справи відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) . Недоліки оцінки судами обставин справи та дослідження доказів у ній як окрема підстава для касаційного оскарження передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 та частиною третьою статті 411 ЦПК України, на які позивач у своїй касаційній скарзі не посилається. Також Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача ще на перелік з 13 постанов Верховного Суду, які, на його думку, підтверджують відповідний обов'язок суду. Цей обов'язок випливає з прямої дії норм ЦПК України (1618-15) , а не з їх констатації у судових рішеннях.

37. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20 у контексті оцінки добросовісності поведінки іпотекодавця, який реєструє, зокрема, дітей у предметі іпотеки після укладення договору іпотеки щодо нього без дозволу іпотекодержателя, є помилковим, оскільки у даній справі спір стосувався виселення на підставі статті 116 ЖК України за неможливістю спільного проживання та не мав відношення до іпотеки.

38. Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц, оскільки у цій справі суд вирішував питання про право діда, у будинку якого проживає неповнолітня дитина-інвалід, передавати цей будинок в іпотеку, а у справі № 335/4107/15 Верховний Суд застосував юридичну логіку цієї постанови для цілей висновку у своїй постанові від 09 лютого 2022 року. Також Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 750/7741/17, оскільки у цій справі спір стосувався предмету іпотеки, який був придбаний на кошти споживчого кредиту. Тобто у всіх цих справах правовідносини не є подібними до правовідносин справи, що розглядається, з точки зору реалізації пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

39. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

40. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

41. Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України (1618-15) випадках.

42. Глава 5 ЦПК України (1618-15) присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76- 80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України. Зокрема, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

43. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України)

44. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

45. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

46. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

47. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

48. Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі.

49. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

50. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання (частини перша, четверта та шоста статті 29 ЦК України).

51. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (частина перша статті 379 ЦК України). Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (частина перша статті 380 ЦК України).

52. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (згідно із частиною першою статті 526 ЦК України).

53. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (частини перша та третя статті 575 ЦК України).

54. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

55. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

56. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК України).

57. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частини перша та друга статті 156 ЖК України).

58. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Тобто до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать його дружина, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника будинку (квартири) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

59. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (в актуальній редакції далі - СК України (2947-14) ).

60. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (стаття 155 СК України).

61. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України). Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).

62. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 161 СК України).

63. Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац третій статті 1 Закону про іпотеку).

64. Відповідно до абзацу п`ятого частини третьої статті 9 Закону про іпотеку іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

65. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону про іпотеку).

66. Згідно із частиною першою статті 33 Закону про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

67. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону про іпотеку).

68. Відповідно до частини третьої статті 40 Закону про іпотеку Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

69. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" (в актуальній редакції далі - Закон про охорону дитинства). Це кореспондує більш широкому визначенню права особи на проживання у сім'ї, закріпленому у частині третій статті 4 СК України.

70. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону про охорону дитинства).

71. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частина друга статті 18 Закону про охорону дитинства).

72. Згідно із пунктом 2.1.1 договору іпотеки ОСОБА_8 підтвердив, відсутність щодо спірної квартири прав третіх осіб як в межах України, так і за її межами, зокрема відсутність будь-якого права користуватися спірною квартирою дітьми.

73. Також пункт 4.1.4 договору іпотеки передбачає, що ОСОБА_8 зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язанням з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм), не видавати довіреність на користування та розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

74. Судами попередніх інстанцій не встановлено, а учасниками справи не заявлено, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 припинений, що існує судове або інше законне рішення про визначення місця проживання їх малолітньої дитини з кимось одним з батьків, що ці батьки утворили нові сім'ї, що ОСОБА_5 не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові ОСОБА_2 .

75. У справах № 641/2077/18 та № 463/1930/19, реалізовуючи позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, банк пропонував у якості іншого місця проживання осіб, що виселяються із предмета іпотеки, квартири, які належать банку. Можливість виселення осіб з предмету іпотеки, придбаного не за кредитні кошти, з наданням цим особам іншого постійного житла випливає із змісту статті 109 ЖК України, а не правового висновку Верховного Суду, викладеного у зазначених справах, у яких він лише констатував дію цієї статті ЖК України (5464-10) . Разом з тим Верховний Суд звертає увагу, що судові рішення судів попередніх інстанцій дійсно не враховують особливості висновків Верховного Суду у питанні відповідного виселення, викладені у постановах від 04 червня 2020 року у справі № 641/2077/18 та від 29 вересня 2020 року у справі № 463/1930/19. Доведення іпотекодержателем належних умов проживання у житлі, у яке він вимагає виселити осіб, які зареєстровані у предметі іпотеки, має відбуватись тоді, коли це житло пропонує сам іпотекодержатель. В іншому випадку, якщо іпотекодержатель вказує на наявність житла, щодо постійного проживання у якому осіб, які виселяються із предмета іпотеки, є юридичні підстави, але яке йому не належить, іпотекодержателю достатньо заявити про наявність такого житла (житлового приміщення). Спростування можливості постійного проживання у ньому - обов'язок інших зацікавлених учасників судового спору.

76. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, на це уваги не звернули, вимагаючи від позивача доведення належних умов проживання малолітньої дитини у будинку її батька. Позивач не наділений повноваженнями органу опіки та піклування щодо надання цього висновку. А орган опіки та піклування висновків щодо непридатності будинку батька дитини для проживання не надавав. З встановлених судами попередніх обставин справи взагалі не випливає, що відповідний орган опіки та піклування, який надавав оцінку умовам проживання дитини у спірній квартирі та забороняв приватному виконавцю вчиняти зазначені дії щодо реалізації спірної квартири, обізнаний про існування іншого місця проживання, на проживання у якому дитина має право відповідно до законодавства.

77. Самі ж суди попередніх інстанцій також не встановили належним чином непридатність будинку батька дитини для її проживання, не вказали на підстави, з яких вони дійшли висновку про недоведеність такої придатності. Будь-які ремонтні роботи, про які йшлося у відзиві, поданому суду першої інстанції, у дворі будинку батька дитини мають проводитись з урахуванням інтересів малолітньої дитини, яка має право проживання зі своїм батьком у силу закону, зокрема вимог статей 150 та 155 СК України, статті 11 Закону про охорону дитинства. Виконання цього обов'язку випливає із Сімейного кодексу (2947-14) , а не із Закону про іпотеку чи ЖК України (5464-10) , та покладається на батьків, а не на іпотекодержателя.

78. Верховний Суд підтверджує свій висновок, викладений, зокрема, у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19, про те, що дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання, тому ця стаття не може бути підставою для відмови у виселенні особи з житла, яка має правові підстави постійного проживання у декількох місцях, та звуження правомочностей особи, яка має права на житло, з якого вимагається виселення. Мотиви оскаржуваних судових рішень цьому висновку не відповідають, оскільки малолітня ОСОБА_2 також має право проживання у будинку батька дитини, зокрема, відповідно до частини другої статті 18 Закону про охорону дитинства.

79. Відповідно до матеріалів справи суди вжили заходи для залучення ОСОБА_5 до участі у справі, але він не знайшов необхідним приймати участь у судових засіданнях або надати власні пояснення у цій справі. У зв'язку з цим висновки судів попередніх інстанцій про відсутність згоди батька малолітньої ОСОБА_2 на її проживання у будинку батька дитини є лише припущенням, яке ґрунтується на припущеннях інших учасників справи, які відповідно до матеріалів справи не були уповноважені представляти ОСОБА_5 у суді та робити від його імені будь-які заяви. Крім того, відповідне право малолітньої дитини випливає із закону, зокрема статей 150 та 155 СК України, статті 11 Закону про охорону дитинства,а не бажання її батька дотримуватись його.

80. Разом з тим суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 у спірній квартирі не прописаний та не проживає постійно з малолітньою ОСОБА_2 та її матір'ю, не є батьком ОСОБА_6 . Отже, відповідно до частини другої статті 64 ЖК України вони не є членами сім'ї ОСОБА_4 у розумінні ЖК України (5464-10) . Також відповідно до встановлених обставин справи не доведено, що вони є наймачами спірної квартири, які винаймали її до укладення договору іпотеки.

81. Верховний Суд вже звертав увагу на те, що реєстрація у предметі іпотеки осіб, які не були у ньому зареєстровані на момент укладення договору іпотеки, без згоди іпотекодержателя, є порушенням з боку іпотекодавця, яке не має призводити до обмеження прав іпотекодержателя та створювати права у таких зареєстрованих осіб щодо предмета іпотеки (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1695/18).

82. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, у якій Велика Палата Верховного Суду на підставі відповідних порушень зі сторони іпотекодавця дійшла висновку про обґрунтованість підстав для задоволення позову про виселення відповідача із житлового будинку.

83. Суди попередніх інстанцій встановили, що мати та її неповнолітня дитина були зареєстровані у спірній квартирі після звернення ПАТ "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК" до суду з приводу невиконання ОСОБА_4 умов кредитного договору. На це звернув увагу Верховний Суд у справі № 335/4107/15, у якій також зробив висновок, що для реалізації предмета іпотеки не потрібна згода органу опіки та піклування. Суди попередніх інстанцій на це увагу не звернули. Визначаючи право матері зареєструвати свою малолітню дитину за місцем її реєстрації суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що сама реєстрація матері, яка не є членом сім'ї власника спірної квартири у розумінні ЖК України (5464-10) , та похідна реєстрація її малолітньої дитини у предметі іпотеки здійснені всупереч зобов'язанням іпотекодавця, а тому не можуть породжувати відповідні права, які обмежують права іпотекодержателя. Отже, у ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не виникало право на вселення до спірної квартири та, відповідно, користування нею. Тому відсутні підстави для виникнення у них права на забезпечення іншим житлом у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

84. Як вже було зазначено, Верховний Суд у своїй постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 335/4107/15 вказав на те, що дозвіл органу опіки та піклування не вимагається для реалізації у виконавчому провадженні вже прийнятого судового рішення, яке набуло чинності, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Також Верховний Суд вказав, що таке стягнення не порушує прав малолітньої дитини в силу характеру встановлених обставин справи № 335/4107/15, які є преюдиційними для цієї справи. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини цієї справи та заявлені аргументи сторін не здатні змінити зазначені висновки Верховного Суду.

85. Враховуючи зазначене, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України (1618-15) та підлягають скасуванню, а вимоги позивача задоволенню.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

86. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

87. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України).

88. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовільнити касаційну скаргу ОСОБА_1 - скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

(2.2) Щодо судових витрат

89. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

90. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

91. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

92. Згідно із квитанцією від 20 жовтня 2020 року № 27638 ОСОБА_1 сплатив судовий збір за розгляд судом першої інстанції його позову у сумі 840,80 грн.

93. Відповідно до квитанції від 19 грудня 2021 року № 58331 ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1930,41 грн.

94. Згідно із платіжним дорученням від 23 серпня 2022 року № 9684-4247-5412-7726 ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1 681,60 грн.

95. За результатом касаційного розгляду вимоги касатора підлягають задоволенню, а отже, касатор має право на відшкодування йому за рахунок відповідачів підтверджених судових витрат у цій справі. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .

2. Скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2022 року та рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2021 року.

3. Задовольнити позов ОСОБА_1 - виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 .

4. Стягнути з ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_6 (паспорт громадянки України НОМЕР_2, виданий Шевченківським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області 16 листопада 2011 року) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) відшкодування судового збору: за подання позовної заяви у сумі 840,80 грн, по 420,40 грн з кожного; за подання апеляційної скарги у сумі 1 930,41 грн, 965,20 грн з ОСОБА_5 та 965,21 грн з ОСОБА_6, за подання касаційної скарги у сумі 1 681,60 грн, по 840,80 грн з кожного.