752/6338/19 Про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг - 17.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрба О. П., Слюсар Т. А.,

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У березні 2019 року АТ КБ "Приватбанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 11 740,28 грн, а також судових витрат.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 20 серпня 2010 року станом на 25 лютого 2019 року в сумі 11 740, 28 грн та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року в задоволені клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення відмовлено. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом не встановлено поважності пропуску строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення суду. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у березні 2020 року та у квітні 2020 року вже скористався своїм правом на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 27 травня 2019 року. Вказане свідчить про фактичну обізнаність заявника про ухвалене в ній судове рішення з березня 2020 року. Будь-яких переконливих доказів, що заявник був з об`єктивних причин позбавлений можливості звернутись з відповідними вимогами до суду, не наведено. Відповідно частини другої статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Тому заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення підлягає залишенню без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року повернено особі, яка її подала.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки судом першої інстанції за результатами звернення ОСОБА_1 не приймалися процесуальні рішення визначені частиною третьою статті 287 ЦПК України, які надавали б йому право на оскарження заочного рішення в загальному порядку за правилами частини четвертої статті 287 ЦПК України, подана апеляційна скарга підлягає поверненню.

Матеріали справи також не містять даних, що ОСОБА_1 оскаржувалася ухвала суду першої інстанції про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.

Аргументи особи, яка подала касаційну скаргу

17 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції постановив ухвалу 16 грудня 2021 року без належного врахування обставин, що мають значення для справи, невірно застосував положення процесуального права та порушив порядок для вирішення питання про перегляд заочного рішення, оскільки нормами ЦПК України (1618-15) не передбачено залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення у зв`язку з пропуском строку на подачу такої заяви. Cуд першої інстанції позбавив відповідача права апеляційного оскарження, оскільки без проходження процедури перегляду заочного рішення в суді першої інстанції відповідач позбавлений права оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, що суперечить частині четвертій статті 287 ЦПК України.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не оскаржувалася ухвала суду першої інстанції про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду. Однак судом не враховано, що згідно зі статтею 353 ЦПК України ухвалу про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення не можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від судового рішення по суті спору. Таку ухвалу суду першої інстанції відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України не можна оскаржити і у касаційному порядку, що унеможливлює гарантоване статтею 129 Конституції України право на апеляційне оскарження судового рішення для особи, заяву про перегляд заочного рішення якої суд першої інстанції залишив без розгляду.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "Приватбанк" на касаційну скаргу, в якому воно зазначає, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою.

Вказує, що згідно зі статтею 353 ЦПК України в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення окремо від рішення щодо суті спору не підлягає оскарженню. Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду стосовно суті спору, є розумним обмеженням, що має на меті запобігти зловживанням процесуальними правами, які призводять до невиправданих зволікань під час розгляду справи, та забезпечити такий розгляд впродовж розумного строку.

У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив АТ КБ "Приватбанк" на касаційну скаргу.

Зазначає, в апеляційній скарзі він заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення, зазначив, що не був повідомлений про дату і час розгляду справи, а згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відвід колегії у складі суддів: Краснощокова Є. В., Дундар І. О., Крата В. І. визнано необґрунтованою. Заяву про відвід суддів передано для вирішення зазначеного питання іншому судді.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І. у справі відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Глава 11 "Заочний розгляд справи" Розділу ІІІ "Позовне провадження" ЦПК України (1618-15) встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення.

Відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, який це рішення ухвалив, на предмет наявності передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для його скасування, і оскаржити таке рішення у загальному порядку (статті 284- 288 ЦПК України).

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина третя, четверта статті 287 ЦПК України).

Отже, саме у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, а не без розгляду, відповідач може оскаржити заочне рішення у загальному порядку, встановленому ЦПК України (1618-15) . Без скасування ухвали суду про залишення без розгляду заяви відповідача про перегляд заочного рішення відповідач позбавлений можливості оскаржити заочне рішення у загальному порядку.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1, оскільки судом першої інстанції за результатами його заяви про перегляд заочного рішення не приймалися процесуальні рішення, визначені частиною третьою статті 287 ЦПК України, які надавали б йому право на оскарження заочного рішення в загальному порядку.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Оскільки ОСОБА_1 ухвалу суду першої інстанції про залишення його заяви про перегляд заочного рішення без розгляду не оскаржував, то необґрунтованим є посилання в касаційній скарзі, що оскаржена ухвала апеляційного суду прийнята без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), у зв`язку з тим, що суд першої інстанції порушив порядок для вирішення питання про перегляд заочного рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що згідно зі статтями 353, 389 ЦПК України ухвалу про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення не можна оскаржити в апеляційному та касаційному порядку окремо від судового рішення по суті спору, що унеможливлює гарантоване статтею 129 Конституції України право на оскарження судового рішення для особи, заяву про перегляд заочного рішення якої суд першої інстанції залишив без розгляду.

У пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачає, що окремо від рішення суду можна оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).

Отже, ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду підлягають оскарженнюв апеляційному та касаційному порядку (див., зокрема постанови Верховного Суду від 7 травня 2018 року у справі № 1905/927/2012 (провадження № 61-4844св18), від 1 листопада 2018 року у справі

№ 761/41616/16-ц (провадження № 61-1019св18) і від 18 березня 2019 року у справі № 523/16743/15-ц (провадження № 61-22005св18).

Від висновку щодо неможливості оскарження ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, викладеного в пункті 21 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду відступила в постанові від 09 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження

№ 14-74цс21, пункти 32, 33).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду ухвалена без додержанням норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену ухвалу апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.