Категорія: 10.3.4 

Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Металург Півдня" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2011 рік в сумі 32 494, 44 грн., -

У червні 2012 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з вищевказаним адміністративним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач не вжив всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2011 році в порушення статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що рішення першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач надав позивачу звіт за Формою №10- ПІ за 2011 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 77, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 2, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 3.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного.

За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

На підставі ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII (803-12) передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форм власності мають щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів (ч. 4 ст. 20).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві згідно зі звітом за Формою №10- ПІ за 2011 рік складає 32 122, 08 грн., тому позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарську санкцію в сумі 32 122, 08 грн.

Згідно вимог пункту 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави вважати, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу. Таким чином, на думку позивача, ТОВ "Металург Півдня" самостійно до 18.04.2012 повинно було сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 32 122, 08 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач самостійно не сплатив суму адміністративно-господарських санкцій позивач нарахував йому пеню в розмірі 372, 36 грн.

Матеріали справи містять докази, які свідчать про те, що відповідач вживав заходи щодо працевлаштування інваліда на товаристві у 2011 році - це звіти про наявність вакансій за Формою №3-ПН за станом на 14.04.2011р., 05.05.2011р., 25.07.2011р., 18.08.2011, 30.09.2011, 24.10.2011р., 24.11.2011р., які відповідно до штампів вхідної кореспонденції були отримані Корабельним районним центром зайнятості.

Відповідно до наказу №987-К від 18.04.2011 по направленню з Корабельного районного центру зайнятості на роботу був прийнятий ОСОБА_1 (інвалід третьої групи), який був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Надалі направлення на працевлаштування інвалідів на зазначене товариство не видавалося в зв'язку з відсутністю на обліку підходящих кандидатур.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач має подяку за надану благодійну допомогу інвалідам, вживає необхідні заходи, направлені на виконання законодавства щодо працевлаштування інвалідів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податковим, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" (1251-12) (в редакції чинній на момент виникнення відносин), Податковим Кодексом України (2755-17) , а є заходом впливу до правопорушника в сфері господарювання, у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

За змістом ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно - господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до статі 239 Господарського Кодексу України (436-15) за своєю правовою природою є видом адміністративно-господарської санкції, яка застосовується органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку встановленому законом до суб'єктів господарювання.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, так як ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, ст.ст. 18-1, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Апеляційним судом встановлено, що підприємство вжило передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, що підтверджується матеріалами справи, а отже підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року у справі № 2а-3362/12/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.