756/16749/21 Про визнання батьківства - 20.12.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Дяченко Ігор Вікторович, на рішення Оболонського районного суду м. Києва у складі судді Луценка О. М. від 23 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А., від 17 жовтня 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оболонський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що протягом

2019-2020 років він перебував у стосунках з ОСОБА_4 .

3. У лютому 2020 року він дізнався від ОСОБА_3, що вона вагітна їх спільною дитиною. Усвідомлюючи, що скоро народиться спільна дитина, він пришвидшив його будівництво та ремонт будинку за адресою:

АДРЕСА_1, з метою подальшого спільного проживання у ньому разом з ОСОБА_3 та їхньою дитиною. ОСОБА_3 також брала активну участь у плануванні інтер`єру будинку. Ремонт тривав у період з березня по липень 2020 року, після чого, з початку липня сторони почали проживати разом. Спільне проживання тривало менше місяця та припинилось з ініціативи ОСОБА_3 .

4. Позивач вказував, що ним та ОСОБА_3 у травні 2020 року було подано до Оболонського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) спільну заяву про реєстрацію шлюбу у заплановану дату - 17 червня 2020 року. Однак, у зв`язку з виниклими непорозуміннями щодо організації подальшого сімейного життя шлюб не було зареєстровано.

5. ІНФОРМАЦІЯ_1 у Пологовому будинку № 7 КНП "Перинатальний центр м. Києва" у нього та ОСОБА_3 народилася спільна дитина.

21 жовтня 2020 року він разом зі своєю матір`ю, а також разом з батьками та бабусею ОСОБА_3 були присутніми на виписці останньої та їх спільної дитини з пологового будинку. У період часу з народження спільної дитини до кінця листопада ОСОБА_3 з власної ініціативи обмежувала спілкування з ним виключно засобами телефонного зв`язку, відмовлялась від особистих зустрічей.

6. Зауважував, що протягом всього часу перебування у стосунках та навіть після їх фактичного припинення з ініціативи відповідачки він надавав кошти на утримання як ОСОБА_3 особисто, так і їхнього сина, піклувався про відповідачку у період вагітності. Також зазначав, що оскільки матір`ю дитини умисно не надавалася інформація щодо факту реєстрації народження спільного сина, він вважав, що ОСОБА_3 не зареєструвала народження дитини у встановленому законом порядку в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

7. Після народження дитини ОСОБА_3 повністю припинила спілкування з ним, що унеможливило його спілкування з сином, а також отримання будь-якої інформації щодо спільної дитини.

8. Посилався на те, що після звернення 10 червня 2021 року до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання батьківства (справа № 756/9112/21) йому стало відомо, що 24 грудня 2020 року Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було складено актовий запис № 3478 щодо їх спільної з відповідачкою дитини. Батьками дитини, відповідно до свідоцтва про народження, зазначено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

9. Вказував, що ОСОБА_2 записаний як батько у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, на прохання матері дитини ОСОБА_3 . Водночас, ОСОБА_2 визнає, що не є біологічним батьком ОСОБА_7 .

10. Позивач вважає, що саме він є біологічним батьком дитини, цікавиться подальшою долею сина та має бажання виховувати його, забезпечувати матеріально.

11. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати його батьком дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виключити з актового запису № 3478 про народження ОСОБА_7, складеного 24 грудня 2020 року Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відомості про громадянина

ОСОБА_2, як батька дитини та внести зміни до вказаного актового запису про народження дитини, зазначивши його батьком дитини, змінити дитині ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, прізвище з " ОСОБА_8" на " ОСОБА_9" та по батькові з " ОСОБА_10" на " ОСОБА_11".

Стислий виклад позиції інших учасників справи

12. ОСОБА_12 позов та обставини, викладені на його обґрунтування, визнав у повному обсязі, проти задоволення позовних вимог не заперечував. Зазначив, що наприкінці 2020 року ОСОБА_3 звернулася до нього з проханням внести його дані,як батька її дитини ОСОБА_7, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент внесення цих відомостей до свідоцтва про народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) він знав та був впевнений в тому, що не є біологічним батьком дитини. Після реєстрації народження дитини, 05 лютого 2021 року між ним та ОСОБА_3 було укладенонотаріально посвідчений договір про проживання та виховання дитини, за умовами якого дитина проживає з матір`ю, якаодноособово без окремого погодження самостійно вирішує усі питання життя дитини, в тому числі виїзду за кордон на необмежений строк та навіть щодо виходу з громадянства України іприйняття громадянства іншої держави. Вважав, що батьком дитини є позивач ОСОБА_1 .

13. ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що походження дитини було встановлене в порядку статті 126 СК України, за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають між собою у шлюбі. Батько

дитини - ОСОБА_2 виконує взяті на себе зобов'язання за договором між батьками про проживання та виховання дитини від 05 лютого 2021 року. Зосереджувала увагу на тому, що особисті звернення ОСОБА_2 до поліції та органу опіки й піклування свідчать про його турботу та піклування про дитину. Водночас, вимоги ОСОБА_1 є такими, що заявлені з пропуском позовної давності, визначеної частиною другою статті 129 СК України. У цьому контексті відповідачка звертала увагу суду на дату народження дитини -

ІНФОРМАЦІЯ_1, а також обізнаність позивача про її вагітність та день народження дитини.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

14. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 червня

2023 року, з урахуванням ухвали Оболонського районного суду м. Києва

від 21 липня 2023 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

15. Визнано громадянина України ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16. Виключено з актового запису № 3478 про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, складеного 24 грудня 2020 року Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відомості про громадянина України ОСОБА_2, як батька дитини.

17. Внесено зміни до актового запису № 3478 про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, складеного 24 грудня 2020 року Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а саме: зазначено батьком дитини громадянина України

ОСОБА_1, змінено дитині прізвище з " ОСОБА_8" на " ОСОБА_9" та по батькові з " ОСОБА_10" на " ОСОБА_11".

18. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на надані позивачем докази у їх сукупності, детальні і послідовні покази свідків, письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також з урахуванням неможливості проведення у справі призначеної судом генетичної експертизи у зв`язку з неналежною процесуальною поведінкою відповідачки ОСОБА_3, що є підставою для застосування положень частини першої статті 109 Цивільного процесуального кодексу України, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними, а позов - таким, що підлягає задоволенню.

Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду

19. Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року залишено без змін.

20. Суд апеляційної інстанції погодився з висвноками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, зазначивши, що суд першої інстанції правильно застосував наслідки ухилення відповідачки від участі у проведенні судово-генетичної експертизи, а також надав обґрунтовану правову оцінку всім доказам у справі у їх сукупності. Крім того, зауважено на необґрунтованості доводів ОСОБА_3 щодо відсутності можливості надати суду докази та навести свої заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1, з огляду на те, що остання, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, жодних доказів на спростування позовних вимог не надала, клопотань про проведення

судово-генетичної експертизи не заявляла.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 07 листопада 2023 року ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Дяченко І. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, від 07 грудня 2021 року у справі

№ 905/902/20, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2018 року у справі

№ 904/5995/16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, та у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/10965/17, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18,

від 14 грудня 2018 року у справі № 914/809/18, від 26 червня 2019 року у справі № 205/1649/16-ц, від 02 червня 2020 року у справі № 910/17792/17,

від 09 вересня 2020 року у справі №572/2515/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі №442/2933/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі №264/949/19,

від 20 січня 2021 року у справі №182/8536/18, від 18 лютого 2021 рокуу справі №569/13821/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц, від 21 квітня 2021 року у справі

№363/3458/18, від 04 серпня 2021 року у справі №494/1611/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 676/1503/19, від 09 лютого 2022 року у справі

№ 753/20634/17, від 23 лютого 2022 року у справі № 639/4467/18, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 12 вересня 2022 року у справі

№ 120/16601/21-а, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від

29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 29 грудня 2022 року у справі

№ 686/15304/19-ц, від 24 березня 2023 року у справі № 570/2653/21,

від 30 травня 2023 року у справі № 914/4127/21, від 04 липня 2023 року у справі № 620/4707/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Зазначає, що судом першої інстанції не перевірено повноваження адвоката Савченко А. Ю. на представництво інтересів позивача в суді та проігноровано клопотання про застосування позовної давності. Крім того, вказує, що ОСОБА_3 не було належним чином повідомлено про розгляд справи, чим позбавлено можливості надати суду докази і навести свої заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 та призначення у справі судових експертиз (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не враховано її доводів про пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду з позовом та не розглянуто її заяву про застосування наслідків її спливу. Заявниця зосереджує увагу на тому, що у спірних правовідносинах відомості про батька дитини записані за спільною заявою відповідачів на підставі частини першої статті 126 СК України, а тому строки позовної давності, визначені статтею 129 СК України, застосовуються до цих правовідносин.

24. Крім того, судом апеляційної інстанції не було розглянуто її заяву про залишення позовної заяви без розгляду, з підстав її подання та розгляду за участю неуповноваженої особи.

25. Вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно встановлені фактичні обставини справи, не враховано відсутність належних та допустимих доказів її обізнаності про призначення у справі судово-генетичної експертизи, залишені поза увагою подані нею докази, натомість прийнято до уваги недопустимі докази, подані позивачем з пропуском процесуального строку на їх подання. Зазначає про відсутність правових підстав для призначення у справі повторної судово-медичноі експертизи.

26. Посилається на те, що прийнята судами попередніх інстанцій до уваги заява відповідача ОСОБА_2 про визнання позову є такою, що не відповідає положенням частини першої статті 183 ЦПК України, а також інтересам дитини.

27. Наголошує на відсутності у суду першої інстанцій правових підстав для здійснення розгляду справи без її участі, зокрема проведення підготовчого судового засідання, з огляду на відсутність доказів її належного повідомлення про дату, час та місце судового розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28. Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/16749/21, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Дяченко І. В., про зупинення дії постанови

Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

29. 30 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

30. Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

31. 04 грудня 2023 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат

Каращенко Ю. В., через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючисть на необгрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні. Додатково просить суд, у випадку встановлення пропуску ним позовної давності, визнати причини такого пропуску поважними.

32. На обгрунтування доводів відзиву зазначає, що відповідачка належним чином повідомлялася про дату, час та місце судового розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема згідно з наявними у суду відомостями про її місце проживання, щодо зміни якого вона не повідомляла. Акцентує увагу на обізнаностіь ОСОБА_13 про розгляд справи, з огляду на доводи її заяви про застосування наслідків спливу позовної давності. Крім того, відповідачці було також відомо про необхідність проведення призначеної судово-генетичної експертизи у справі.

33. Судами попередніх інстанцій було правильно застосовано приписи статті 109 ЦПК України, надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, а також поведінці відповідачки як під час розгляду справи, так і при його намаганні вирішити спір в досудовму порядку.

34. Вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для залишення його позовної заяви без розгляду у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказів на підтвердження повноважень його представника на представлення його інтересів. Посилається на здійснення представництва його інтересів в суді уповноваженим представником та перевірку судом першої інстанції усіх доданих до позовної заяви документів.

35. Заяву відповідачки про пропуск позовної давності вважає необґрунтованою, з огляду на те, що на момент народження дитини він не знав та не міг знати про порушення права на батьківство. Актовий запис про народження сина складено лише 24 грудня 2020 року, а свідоцтво про його народження ним отримано лише під час розгляду справи № 756/9112/21, позовну заяву у якій було подано 10 червня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

36. 24 грудня 2020 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис № 3478 про народження ОСОБА_7, матір`ю якого зазначено

ОСОБА_3, а батьком ОСОБА_2 .

37. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року призначено судово-медичну (генетичну) експертизу методом ДНК аналізу, на вирішення експертів по проведенню судово-медичної (генетичної) експертизи методом ДНК аналізу поставлено питання чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір`ю якого є ОСОБА_3 .?

38. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 05 грудня

2022 року призначено повторнусудову генетичну експертиз.

39. Однак ОСОБА_3 разом з дитиною ОСОБА_7 у визначений час до експертної установи для проведення зазначених вище експертиз не прибула.

40. З протоколів опитування ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,

ОСОБА_17, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у стосунках у період 2019-2020 років, чекали на спільну дитину та протягом певного часу проживали разом у будинку за адресою:

АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 утримував ОСОБА_3, робив ремонт у власному будинку для подальшого спільного проживання сім`ї з дитиною. Вказане також підтверджується скріншотами (знімками з екрану телефону ОСОБА_1 ), заявами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, довідками про рух коштів від 25 травня 2021 року № QEVR-20210525-153677, від 25 травня 2021 року № QEVR-20210525-153678, випискою по операціям на рахунку від 24 травня 2021 року, роздруківкою декларації, поданої 09квітня 2020 року громадянкою України ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

41. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

42. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

43. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

44. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

45. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

46. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

47. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

48. Щаслива сім`я, як правило, не має потреби в тому, щоб закон втручався у її справи.

49. Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

50. Згідно із статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

51. Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

52. Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

53. Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) . Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

54. Тобто передумовою звернення до суду із заявою про встановлення на підставі статті 128 СК України факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

55. Водночас, згідно з приписами частини першої статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

56. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) роз`яснено судам, що в судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, який визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини (статті 126, 127 СК України).

57. Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

58. У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі

№ 591/6441/14-ц зазначено, що СК України (2947-14) не визначає особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої с татті 128 СК України (2947-14) можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

59. Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (постанова Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18)

60. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

61. Обов`язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

62. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.

63. У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судом першої інстанції два рази призначалася судово-медична (генетична) експертиза (ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року та від 05 грудня 2022 року). Копії зазначених ухвал та повідомлень експертів про необхідність явки сторін для проведення експертизи направлялись судом на адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_13, яка була надана територіальним органом ДМС України, відому сторонам адресу проживання відповідачки, а також були передані позивачу для фактичного вручення поштової кореспонденції.

64. Однак, не дивлячись на всі можливі дії суду (чотири виклики), ОСОБА_18 разом з дитиною жодного разу не з`явилася до експертної установи для забору біологічних зразків, що унеможливило проведення судово-медичної (генетичної) експертизи.

65. Встановивши обізнаність відповідачки про розгляд справи щодо визнаня батьківства ОСОБА_1 відносно неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить її заява до суду першої інстанції по суті спору та про застосування наслідків пропуску позовної давності, логічне усвідомлення значення для вирішення спору результатів судово-медичної експертизи, а також наслідків неявки матері та дитини для її проведення, не повідомлення причин неможливості такої явки, суд першої інстанції, з висвноками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для застосування наслідків ухилення відповідача від явки з дитиною для проведення експертизи, передбачених статтею 109 ЦПК України.

66. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

67. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

68. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

69. Урахувавши неможливість проведення у справі, яка переглядається в касаційному порядку, судово-медичної (генетичної) експертизи внаслідок ухилення відповідачки від її проведення, суди попередніх інстанцій з урахуванням положень статті 109 ЦПК України, а також оцінки наданих позивачем доказів на підтвердження існування певних елементів фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_3, під час яких остання завагітніла та народила ІНФОРМАЦІЯ_1 сина, визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог, дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

70. Доводи касаційної скарги щодо відсутності належних та допустимих доказів обізнаності відповідачки про призначення у справі судово-генетичної експертизи, неналежності і недопустимості доказів, наданих позивачем, а також невідповідності заяви ОСОБА_2 про визнання позову положенням частини першої статті 183 ЦПК України та інтересам дитини, колегія суддів вважає необгрунтованими.

71. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

72. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

73. Учасники судового процесу та їхні представники, як зазначено у частині першій статті 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

74. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

75. ОСОБА_3 повідомлялась про розгляд справи в суді першої інстанції з наголошенням на обов`язковості її явки до суду, призначення судових експертиз, необхідність явки для проведення експертизи, як за адресою її місця реєстрації, так і за відомими сторонам адресою її місця проживання і електронною адресою. Однак, подаючи до суду першої інстанції заяву по суті спору, а також зазначаючи свою адресу для листування - адресу реєстрації місця свого проживання, на яку і направлялася вся поштова кореспонденція у справі, у касаційній скарзі заявниця безпідставно стверджує про порушення її процесуальних прав.

76. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а також судові рішення судів двох інстанцій в касаційному порядку, ОСОБА_3 заперечувала проти наявності правових підстав для визнання біологічного батьківства позивача, яке визнається також іншим відповідачем ( ОСОБА_2 ), не надаючи відповідних доказів, які б підтверджували походження дитини від іншого чоловіка, як і не заявляла клопотань про призначення повторної судово-медичної (генетичної) експертизи та не проявляла намірів, спрямованих на її фактичне проведення.

77. З урахуванням зазначеної поведінки відповідачки ОСОБА_19, а також з огляду на наявність у матеріалах справи належних та достатніх доказів, які підтверджують факт батьківства позивача стосовно неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також меж касаційного оскарження, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

78. Не заслуговують на увагу також доводи заявниці про неврахування інтересів дитини у зв'язку з ухваленням оскаржених судових рішень. Судами попередніх інстанцій встановлено, що неповнолітній ОСОБА_20 виховується та утримується виключно матір`ю, ОСОБА_2, який записаний батьком дитини, фактично заперечує своє батьківство та зазначав, що не приймає участі у вихованні та утриманні дитини. З урахуванням права дитини знати своїх батьків та на їх піклування, колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржених судових рішень суди попередніх інстанцій врахували інтереси дитини.

79. Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визнання батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18).

80. Щодо доводів касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності, встановленої частиною другою статті 129 СК України, колегія суддів зауважує наступне.

81. Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України (435-15) , якщо інше не передбачено цим Кодексом.

82. Відповідно до частини другої статті 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

83. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).

84. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

85. Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

86. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п`ята статті 267 ЦК України).

87. Моментом порушення прав та інтересів позивача є дата внесення інформації у актовий запис про народження дитини - ОСОБА_21,

ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо його батька - ОСОБА_2 .

88. Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/23063/21.

89. Враховуючи, що актовий запис про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, із внесенням до нього відомостей про батька ОСОБА_2, було проведено 24 грудня 2020 року, а з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 звернувся 01 листопада 2021 року, визначений частиною другою статті 129 СК України строк позовної давності позивачем не пропущено.

90. Не зазначення судами попередніх інстанцій підстав для відхилення необхгрунтованих доводів заявниці про пропуск позовної давності не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень, якими правильно вирішено спрі по суті.

91. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

92. З цих же підстав суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині розгляду справи на підставі позовної заяви та за участю неуповноваженого представника позивача, прийняття доказів з пропуском строку, а також розгляд справи в суді першої інстанції без участі відповідачки.

93. Колегія суддів вже звертала увагу на неналежне здійснення відповідачкою своїх процесуальних обов`язків при розгляді справи в суді першої інстанції. У той же час вона реалізувала своє право на апеляційне оскарження судового рішення, із наведенням своїх заперечень щодо заявлених позовних вимог, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку.

94. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

95. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, які ними підняті у спірних відносинах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

96. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

97. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

98. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

99. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.