208/5593/20 Про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним - 20.12.2023 Прийняття

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук Вікторія Ігорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року у складі судді Похвалітої С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І., про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним.

На обґрунтування позову зазначив, що позивач є співвласником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 12 жовтня 2004 року, посвідченого нотаріусом. Суміжними власниками будинку № 113 є відповідачі.

У 2009 році ОСОБА_3 одержала державний акт на земельну ділянку загальною площею 0,0816 кв. м, що не відповідало фактичному розміру ділянки.

18 жовтня 2016 року відповідачі уклали два договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І., а саме на частину житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,0779 кв. м, та на земельну ділянку площею 0,0816 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року у справі № 208/624/17 визнано незаконним та скасовано рішення Дніпродзержинської міської ради від 24 грудня 2007 року № 327-17/V в частині передання у приватну власність ОСОБА_3 63/100 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0816 га та державний акт на право власності на земельну ділянку 113-2 за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0816 га.

Реєстрація права власності на спірну земельну ділянку не скасована у зв`язку зі зміною власника, після укладення договору дарування.

Посилаючись на те, що правовстановлюючим документом, на підставі якого вчинено оскаржуваний правочин, був державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3, який судом визнано незаконним та скасовано, сам договір дарування вчинений на підставі незаконного правовстановлюючого документа є недійсним (нікчемним) правочином і може бути визнаний судом недійсним.

У зв`язку з тим що оскаржуваний договір є чинним, позивач не має можливості скористатися своїми законними правами на приватизацію земельної ділянки, встановлення твердих меж між домоволодіннями і вирішити пов`язані з цим інші життєві питання. Своїми діями відповідачі порушують принцип добросусідства, завдають моральної шкоди суміжним власникам та землекористувачам з будинку № 115, які є особами з інвалідністю - пенсіонери.

Просив: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 1210400000:02:023:0124, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І., зареєстрований в реєстрі

за № 1522-3, недійсним, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 або іншої особи, відомості стосовно якої зазначено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на час ухвалення судового рішення; зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області внести відповідні зміни стосовно статусу земельної ділянки, кадастровий номер 1210400000:02:023:0124, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, як землі комунальної власності.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір дарування земельної ділянки від 18 жовтня 2016 року, кадастровий номер 1210400000:02:023:0124, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І. зареєстрований в реєстрі за № 1522-3, з припиненням речових прав ОСОБА_2, що є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що правовстановлюючий документ, на підставі якого було вчинено оскаржений правочин, а саме державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3, визнаний незаконним та скасований, а тому сам договір дарування, вчинений на підставі незаконного правовстановлюючого документа, є недійсним (нікчемним) правочином. Наявність оскаржуваного договору позбавляє позивача можливості скористатися своїми правами на приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1,.

Підставою для звернення до суду із вказаним позовом є рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, яким рішення Дніпродзержинської міської ради від 24 грудня 2007 року № 327-17/V в частині передання у приватну власність ОСОБА_3 63/100 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0816 га та державний акт на право власності на земельну ділянку 113-2 за цією адресою, загальною площею 0,0816 га (63/100) визнано незаконними та скасовано.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року набуло законної сили лише 22 січня 2020 року, після чого позивач у серпні 2020 року звернувся до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним, у зв`язку з чим строк звернення до суду позивач не пропустив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, просить скасувати судові рішення та відмовити у позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач дізнався або повинен був довідатися про порушення своїх прав, а не від дня, коли таке порушення підтверджене судовим рішенням. Оспорюваний договір дарування укладений 18 жовтня 2016 року, а з позовом про визнання його недійсним позивач звернувся 28 вересня 2020 року з пропуском строку позовної давності. Додаткові вимоги у межах розгляду справи № 208/624/17 про визнання недійсним договору дарування позивач не заявляв.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що предметом спору у справі № 208/624/17 була законність рішення Дніпродзержинської міської ради від 24 грудня 2007 року № 327-17/V. Під час розгляду спору щодо наявності у ОСОБА_3 права на землю відповідачі уклали оспорюваний договір дарування. На момент подання ним позову у справі № 208/624/17 договору дарування не існувало, він не міг доповнити позов вимогою про визнання недійсним цього договору. Відповідачі уклали договір дарування з метою унеможливити надалі повернення земельної ділянки до комунальної власності.

Встановлені судами обставини

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 18 жовтня 2016 року ОСОБА_2 отримав у дар від ОСОБА_3 63/100 частини земельної ділянки площею 0,0816 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210400000:02:023:0124.

Згідно з пунктом 1.2 договору вказана земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 904623, виданого Дніпродзержинською міською радою Дніпропетровської області 17 березня 2009 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010910600165.

ОСОБА_2 також є власником 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_3, на підставі договору дарування частини житлового будинку від 18 жовтня 2016 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року у справі № 208/624/17 визнано незаконним та скасовано рішення Дніпродзержинської міської ради від 24 грудня 2007 року № 327-17/V в частині передання у приватну власність ОСОБА_3 63/100 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0816 га та державний акт на право власності на земельну ділянку 113-2 за цією ж адресою, загальною площею 0,0816 га.

12 жовтня 2004 року позивач ОСОБА_1 отримав у власність частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа земельної ділянки навколо будинку - 1039 кв. м.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року встановлено, що під час оформлення передання у власність ОСОБА_3 63/100 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0816 га не було погоджено з позивачем, який є суміжним землекористувачем, межі земельної ділянки. Внаслідок визначення площі земельної ділянки навколо будинку на АДРЕСА_2 площею 0,0816 га та передання ОСОБА_3 63/100 частини позивач втратив можливість користуватися частиною земельної ділянки навколо власного будинку.Неузгодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами є підставою для визнання державного акта на право приватної власності на землю недійсним.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року залишено без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі статтею 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно із статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Встановивши, що внаслідок приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки навколо будинку на АДРЕСА_2, площею 0,0816 га позивач втратив можливість користуватися частиною земельної ділянки навколо будинку на АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності, та врахувавши підтверджену судовим рішенням в іншій справі недійсність правовстановлюючих документів дарувальника на землю, суди дійшли висновку про недійсність договору дарування земельної ділянки між відповідачами.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідачі просили застосувати до вимог позивача позовну давність.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суди виходили з того, що підставою для звернення до суду із вказаним позовом є рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, яке набуло законної сили лише 22 січня 2020 року. Після цього позивач у серпні 2020 року звернувся до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним, у зв`язку із чим суди дійшли висновку, що позивач строк звернення до суду не пропустив.

Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19, у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19. Зазначав, що оспорюваний договір дарування укладений 18 жовтня 2016 року, а з позовом про визнання його недійсним позивач звернувся 28 вересня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19, досліджувалося питання застосування позовної давності відповідно до статей 71, 75, 76, 80 ЦК Української РСР. Тобто справа стосується відмінного матеріально-правового регулювання і постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року не може бути підтвердженням неоднакового застосування судами норм права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, зазначено, що установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України (2747-15) . Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19, зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Верховний Суд вважає висновки у наведених постановах незастосовними до спірних правовідносин з огляду на таке.

Інтерес позивача полягає не у самому факті недійсності спірного договору дарування, а в припиненні обмежень його права, які випливають з безпідставного відчуження частини земельної ділянки, яка перейшла йому у користування пропорційно частці у праві власності на будинок. За таких обставин єдиним юридично-технічним механізмом відновлення порушених прав позивача є визнання спірного договору дарування недійсним як юридичної передумови припинення порушення права позивача на користування землею. Отже, в цьому випадку вимога позивача є особливим видом негаторного позову в силу юридичної мети позовних вимог.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Відповідно до статті 395 ЦК України до речових прав на нерухоме майно належить право користування.

Згідно із статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу, тобто у порядку статті 391 ЦК України.

Позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв`язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем протягом часу існування відповідного правопорушення (пункт 34).

У цій справі суди помилилися щодо наслідків застосування позовної давності до вимог позивача, проте така помилка не вплинула на правильність вирішення по суті негаторного позову користувача земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної на праві власності частини будинку.