216/1162/17 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.12.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року у складі судді Онопченка Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Тимченко О. О., Хейло Я. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 29 червня 2005 року банк та

ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в сумі 17 230 доларів США під 11,04% річних, з кінцевим терміном повернення до 28 червня 2020 року.

Банк зазначав, що він свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, однак відповідач порушила умови договору в частині своєчасного погашення платежів, у зв`язку з чим станом на 08 грудня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 15 756 доларів США, яка складається з: 5 632,65 доларів США - тіло кредиту; 3 873,56 доларів США - проценти; 1 465,53 доларів США - комісія за користування кредитом; 4 784,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 29 червня 2005 року у розмірі 15 756 доларів США.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконувала умови договору щодо вчасного повернення кредитних коштів, внаслідок чого не неї перед банком утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року змінено в частині розміру заборгованості та зменшено цей розмір з 15 756,00 доларів США до 6 874,59 доларів США.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач неналежним чином виконувала свої обов`язки за кредитним договором, однак помилково стягнув заборгованість за процентами, пенею та комісією поза межами строку дії договору (28 червня 2020 року) за період з 29 червня 2005 року до 08 грудня 2020 року, розрахунок якої було долучено банком до уточненої позовної вимоги. Суд апеляційної інстанції вважав, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню заборгованість, яка мала місце на момент звернення з позовними вимогами станом на 27 лютого 2017 року, що становить 5 610 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 662, 73 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 362,33 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 239, 04 доларів США -пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 28 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк не надав доказів про виконання ним обов`язку з надання відповідачу кредитних коштів. Вважає, що суди не перевірили правильність наданого банком розрахунку, не надали йому належної оцінки. Зазначає, що суди помилково стягнули з неї заборгованість за комісією, оскільки умова договору про її нарахування є нікчемною відповідно до статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги. Зазначає, що банк довів виконання ним свого обов`язку щодо надання кредиту,

однак відповідач умови договору про повернення коштів не виконала.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 червня 2005 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в сумі 17 230 доларів США під 11,04% річних, з кінцевим терміном повернення до 28 червня

2020 року. Визначено порядок нарахування відсотків за користування кредитом, комісією та пенею, з якими відповідач була ознайомлена та погодилася.

Звертаючись до суду із позовом банк посилався на невиконання відповідачем умов договору щодо вчасного та у повному обсязі повернення кредитних коштів, унаслідок чого у неї станом на 27 лютого 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 6 874,59 доларів США, яка складається із:

5 610,49 доларів США - тіло кредиту; 662,73 доларів США - проценти;

362,33 доларів США - комісія; 239,04 доларів США - пеня.

У лютому 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 08 грудня 2020 року у розмірі 15 756 доларів США та складається із: 5 632,65 доларів США - тіло кредиту; 3 873,56 доларів США - проценти; 1 465,53 доларів США - комісія за користування кредитом; 4 784,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) .

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, врахувавши мету правочину, відносини між сторонами, їх поведінку та обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, установив, що

ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язань за кредитним договором від 29 червня 2005 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у межах строку дії укладеного між сторонами договору станом на 27 лютого 2017 року у розмірі 6 874,59 доларів США та складається із: 5 610,49 доларів США - тіло кредиту; 662,73 доларів США - проценти; 362,33 доларів США - комісія; 239,04 доларів США - пеня.

Апеляційний суд встановив, що надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов`язань у ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 червня 2005 року, їх часткове виконання позичальником, наявність у неї заборгованості у розмірі 6 874,59 доларів США, а тому доводи касаційної скарги про відсутність первинних документів, які фіксують факти здійснення господарської операції на правильність висновку суду не впливають.

Доводи касаційної скарги про неправильність розрахунку кредитної заборгованості є необґрунтованими, оскільки на його спростування

ОСОБА_1 не надала власного розрахунку та належний і допустимих доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Доводи касаційної скарги про неправильність розрахунку кредитної заборгованості, з огляду на неправомірність дій банку щодо нарахування комісії попри заборону, встановлену Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , є помилковими.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Установлено, що у пункті 1.1 кредитного договору від 29 червня 2005 року сторони погодили плату позичальником комісії за розрахунково-касове обслуговування щомісячно.

Оскільки кредитним договором передбачена плата позичальником комісії за за розрахунково-касове обслуговування, тому банк правомірно нараховував таку комісію і в рахунок її погашення направляв частково кошти, які сплачувалися позичальником.

Верховний Суд зауважує, що зазначене положення кредитного договору не є недійсним в силу закону та не визнавалося судом недійсним, отже презумцію правомірності цього положення спростовано не було (стаття 204 ЦК України).

У постанові від 13 липня 2022 року (справа № 363/1834/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного до 13 січня 2006 року, щодо встановлення додаткової плати (комісії) за обслуговування споживчого кредиту є оспорюваною (частина перша статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, чинній на час його укладення, частина третя статті 215 ЦК України). Таку умову суд може визнати недійсною, зокрема через невідповідність частині першій статті 203 ЦК України (пункту 6 частини першої статті 3, частині третій статті 509 ЦК України, частині першій статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" у вказаній редакції, частині третій статті 55 Закону № 2121-III).

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , яким частину четверту статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" доповнено нормою наступного змісту: "кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір

до 13 січня 2006 року (29 червня 2005 року) і до набрання чинності змін до частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"

(16 жовтня 2011 року), а вимог про визнання недійсним пункту 1.1 договору про сплату комісії не ставилося, то банк правомірно нараховував комісію, отже, загальний розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідає його положенням.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.