910/16111/23 Про розірвання договору, повернення частки та визначення частки учасника в статутному капіталі товариства - 22.11.2023 Прийняття

У травні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання незаконним та скасування наказів.

Позовна заява мотивована тим, що 01 грудня 2011 року між Кременчуцькою районною державною адміністрацією в особі голови Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області Нагорного Ю. О. (орендодавець) та суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки. В оренду передавалась земельна ділянка з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241, загальною площею 11,3892 га, з них землі запасу сільської ради контур № 6 - 11,3892 га (рілля). Договір було укладено терміном на 7 років.

З метою поновлення договору оренди ФОП ОСОБА_1 двічі звертався до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з листами-повідомленнями про поновлення договору оренди землі та двічі отримував відмову.

У зв`язку з порушенням ГУ Держгеокадастру у Полтавській області переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі, ФОП ОСОБА_1 звернувся із відповідним позовом до Господарського суду Полтавської області (справа № 917/139/19).

Під час розгляду в суді справи про поновлення договору оренди землі стало відомо, що з державного земельного кадастру та Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241 зникла і відомості про неї більше не містяться в Державному земельному кадастрі, натомість на її місці з`явилося шість новостворених земельних ділянок з кадастровими номерами 5322481700:06:000:0430, 5322481700:06:000:0431, 5322481700:06:000:0432, 5322481700:06:000:0427, 5322481700:06:000:0428, 5322481700:06:000:0429. Наказами Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11 квітня 2019 року № 2610-СГ, № 2588-СГ, № 2612-СГ, № 2595-СГ, № 2599-СГ, № 2611-СГ було затверджено проекти землеустрою відповідачів та передано земельні ділянки з кадастровими номерами 5322481700:06:000:0430, 5322481700:06:000:0431, 5322481700:06:000:0432, 5322481700:06:000:0427, 5322481700:06:000:0428, 5322481700:06:000:0421 їм у власність.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати протиправним скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241, площею 11, 3892 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області; зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241, площею 11, 3892 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області шляхом поновлення запису в Поземельній книзі; визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 2610-СГ, № 2588-СГ, № 2612-СГ, № 2595-СГ, № 2599-СГ, № 2611-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" від 11 квітня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 17 березня 2021 року, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241, площею 11, 3892 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Полтавській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241, площею 11, 3892 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, шляхом поновлення запису в Поземельній книзі.

Визнано незаконними та скасовано накази ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11 квітня 2019 року № 2610-СГ, № 2588-СГ, № 2612-СГ, № 2595-СГ, № 2599-СГ, № 2611-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" з одночасним припиненням права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5322481700:06:000:0430, 5322481700:06:000:0431, 5322481700:06:000:0432, 5322481700:06:000:0427, 5322481700:06:000:0428, 5322481700:06:000:0429.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241, загальною площею 11, 3892 га, на підставі якої допускається здійснення поділу та/або об`єднання земельної ділянки як вже раніше сформованого об`єкту цивільних прав.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не надано доказів припинення права користування позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241 і згода на поділ зазначеної земельної ділянки не надавалася, також матеріали справи не містять доказів повернення землекористувачем (позивачем) земельної ділянки її власнику. Натомість згідно з постановою Східного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року у справі № 917/139/19 ФОП ОСОБА_1 був і залишається належним користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2011 року, укладеного з Кременчуцькою районною державною адміністрацією Полтавської області, дію якого було поновлено на 7 років.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області під час процедури передачі земельних ділянок у власність відповідачам - фізичним особам не дотрималось встановлених у частині п`ятій статті 116 ЗК України вимог щодо припинення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241 належним користувачем і не отримало від нього погодження на передачу цієї ділянки у власність іншим особам.

На підставі оспорюваних наказів відповідачами було набуто право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5322481700:06:000:0430, 5322481700:06:000:0431, 5322481700:06:000:0432, 5322481700:06:000:0427, 5322481700:06:000:0428, 5322481700:06:000:0429.

Ураховуючи порушення відповідачами процедури безоплатного отримання у власність земельних ділянок та видачі оспорюваних наказів, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправними та скасування наказів із одночасним припиненням права власності, яке виникло на новостворені земельні ділянки, оскільки така реєстрація права власності порушує права позивача, як належного користувача земельної ділянки, позбавляє можливості користуватися землею.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишено без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в частині порушення юрисдикції спору, заначив, що справи за позовом суб`єкта господарювання про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку із земель державної власності у власність фізичній особі, та скасування запису в Поземельній книзі підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_9 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 916/2727/20, від 06 липня 2021 року у справі № 910/872/21, від 08 вересня 2020 року у справі № 920/418/19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 536/824/19 із Кременчуцького районного суду Полтавської області.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_9 мотивована тим, що він набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу. Вимоги позивача про припинення права власності на спірні земельні ділянки є необґрунтованими, оскільки позивачем не оспорюється законність правочину, за яким він набув право власності.

Вказував, що на спірні земельні ділянки поширюються обтяження, встановлені договором оренди землі, оскільки незалежно від того, що така земельна ділянка була сформована в якості самостійного об`єкта цивільних прав, вона була сформована саме у зв`язку з поділом земельної ділянки, якою користувався позивач.

Відповідно до пункту 33 договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2011 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та Кременчуцькою районною державною адміністрацією, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору, однак договір оренди землі припинено не будо.

Отже, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних відносин.

Таким чином, на ОСОБА_9, як нового власника спірної земельної ділянки, перейшли всі права та обов`язки орендодавця цієї землі, визначені договором оренди від 01 грудня 2011 року, який на час звернення ФОП ОСОБА_1 до суду та на даний час є чинним.

Судами було встановлено, що позивач є законним орендарем земельної ділянки (титульним володільцем), тому відповідно до положень статті 27, частини другої статті 152 ЗК України він має право звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою для захисту свого майнового права.

Вказував, що ФОП ОСОБА_1 пред`явлено вимоги до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, які, на думку заявника, відносяться до господарської юрисдикції, а вимог до відповідачів - фізичних осіб не пред`явлено. При цьому послався на статтю 20 ЦПК України, згідно з якою не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року ГУ Держгеокадастру в Полтавській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Відтак, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 01 грудня 2011 року між Кременчуцькою районною державною адміністрацією Полтавської області користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 5322481700:06:000:0241, загальною площею 11, 3892 га, з них землі запасу сільської ради контур № 6 - 11, 3892 га (рілля). Договір було укладено терміном на 7 років (а. с. 9-10, т. 1).

Відповідно до пункту 36 вказаного договору оренди землі він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Кременчуцькому районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 січня 2012 року за № 532240004000782. Отже, дія договору закінчується 16 січня 2019 року.

Згідно з пунктом 6 договору оренди землі після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Отримавши відмову в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з відповідним позовом про визнання укладеною додаткової угоди.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області за заявами відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 були видані накази "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 25 лютого 2019 року (а. с. 96-101, т. 2).

Земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 11, 3892 га, кадастровий номер 5322481700:06:000:0241, що розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, як об`єкт цивільних прав, була поділена та утворені нові земельні ділянки з кадастровими номерами: 5322481700:06:000:0430, 5322481700:06:000:0431, 5322481700:06:000:0432, 5322481700:06:000:0427, 5322481700:06:000:0428, 5322481700:06:000:0429.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11 квітня 2019 року № 2610-СГ, № 2588-СГ, № 2612-СГ, № 2595-СГ, № 2599-СГ, № 2611-СГ було затверджено проекти землеустрою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та передано їм у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 5322481700:06:000:0430, 5322481700:06:000:0431, 5322481700:06:000:0432, 5322481700:06:000:0427, 5322481700:06:000:0428, 5322481700:06:000:0429 (а. с. 102-107, т. 2).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19 травня 2019 року у справі № 917/139/19 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі вирішено: визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, площею 11, 3892 га, кадастровий номер 5322481700:06:000:0241, від 01 грудня 2011 року, укладений між Кременчуцькою районною державною адміністрацією Полтавської області ФОП ОСОБА_1, зареєстрований у відділі Держкомзему у Кременчуцькому районі Полтавської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 16 січня 2012 року за № 532240004000782 строком на 7 (сім) років з моменту набрання законної сили рішенням суду. Визнано укладеною з моменту набрання законної сили рішенням суду додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2011 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Кременчуцькому районі Полтавської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 16 січня 2012 року за № 532240004000782 (а. с. 146-162, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_9 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій переглядаються Верховним Судом лише в частині доводів касаційної скарги щодо порушення юрисдикції спору.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині визначення юрисдикції спору ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Натомість відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Дослідивши обставини заявленого ФОП ОСОБА_1 позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спір не є господарським, відноситься до розгляду судом загальної юрисдикції.

Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконними і скасування наказів ГУ Держгеокадастру, якими затверджено проект землеустрою та надано земельні ділянки із земель державної власності у власність фізичним особам, тому такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цих фізичних осіб.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/13755/17 (провадження № 12-60гс18).

Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами підвідомчості спору як необґрунтовані та вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги в частині юрисдикції спору не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції фактично переглядалось судом апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_9 щодо порушення юрисдикції спору. ОСОБА_9 не оскаржував рішення суду першої інстанції по суті спору в апеляційному порядку, а отже погоджувався з висновками суду першої інстанції в цій частині.

За таких обставин інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_9 щодо суті спору не підлягають оцінці судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.