592/11167/20 Про стягнення заборгованості за договором позики - 17.11.2023 Прийняття

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року в складі судді Гончаренко Л. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила визнати недійсним договір позики від 17 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 2010 року вона зі своїм батьком ОСОБА_4 займалися підприємницькою діяльністю на території України. У 2012 році за рекомендацією батька вона вирішила зайнятися будівництвом котеджів, для чого за власні кошти мала намір придбати земельні ділянки. Але так як вона є громадянином Російської федерації, право власності на земельні ділянки було оформлено на її чоловіка ОСОБА_3 .

У 2015 році між нею та чоловіком почалися серйозні непорозуміння, у зв`язку з чим її батько, з метою недопущення розтрати належного їй майна, змусив ОСОБА_3 написати розписку від 17 квітня 2023 року, згідно з якою останній взяв у нього в борг 1 000 000,00 доларів США на будівництво будинків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер. Після його смерті ОСОБА_2, дружина батька, звернулася до суду з позовом до її чоловіка ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Вважала договір позики від 17 квітня 2013 року недійсним, оскільки фактичної передачі коштів за цим договором не було. Правочин вчинений її чоловіком під тиском її батька.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надала доказів, що спірний договір позики укладений ОСОБА_3 під тиском її батька та є удаваним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм прав без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-99цс17 та у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 629/5364/13-ц, від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17, від 01 червня 2022 року в справі № 559/2587/19; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи. Не надали належної оцінки її доводам та доказам на підтвердження того, що її чоловік написав розписку під тиском її батька. Безпідставно відмовили в задоволенні її клопотання про призначення у справі судової психофізіологічної експертизи із застосуванням поліграфа.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 квітня 2023 року справа № 592/11167/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

17 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1 000 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 31 грудня 2015 року. У разі неповернення коштів у цей строк, просив вважати ОСОБА_4 власником побудованих ним восьми садових будинків та земельних ділянок, на яких вони розташовані.

На підтвердженняукладання договору позики ОСОБА_3 17 квітня 2013 року склав розписку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями після його смерті є дружина ОСОБА_2, дочка ОСОБА_1 та малолітні діти: ОСОБА_5, 2011 року народження, ОСОБА_6, 2013 року народження та ОСОБА_7, 2016 року народження.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2021 року за клопотанням представника позивача в справі призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу.

Згідно з висновком експерта № 592/111167/20 від 12 січня 2022 року, рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 у розписці, датованій 17 квітня 2013 року, виконано ОСОБА_3 . Ознаки, які б свідчили про виконання рукописного тексту та підпису в розписці під впливом збиваючих факторів (природних, штучних), не відобразилися. Вирішення питання про те, чи перебував ОСОБА_3 під час написання розписки у незвичайному психофізичному (психічному) стані (у тому числі, у якому), що міг бути спричинений психічним тиском, не є предметом судової почеркознавчої та технічної експертизи. Вирішити питання, чи виконано рукописний текст та підпис у розписці у той час, яким датований цей документ, та щодо давності виконання рукописного тексту та підпису у розписці не вдалося за можливе.

У провадженні Ковпаківського районного суду міста Суми перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою від 17 квітня 2013 року в розмірі 900 000,00 доларів США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

У цій справі встановлено, що договір позики від 17 квітня 2013 року укладений між ОСОБА_4 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником).

Жодних належних та допустимих доказів, що ОСОБА_3 уклав цей договір проти йогосправжньої волі внаслідок застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

При цьому суди обґрунтовано вважали, що такі обставини не можуть бути підтверджені показаннями ОСОБА_3, який зацікавлений у результатах розгляду цієї справи, у зв`язку з чим правильно не взяли до уваги його показання як свідка та відмовили в задоволенні клопотань сторони позивача про призначення у справі судової психофізіологічної експерти із застосуванням до нього поліграфа.

До того ж колегія суддів враховує, що сам ОСОБА_3 з позовом про визнання укладеного ним договору позики недійсним до суду не звернувся. З цим позовом звернулася ОСОБА_1, яка є спадкоємицею позикодавця та колишньою дружиною позичальника. Проте, яким саме чином оспорюваний договір порушує її права вона не зазначила, порушення своїх прав не довела.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів, щов силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.