750/1642/20 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 15.11.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Онищенко О. І., Шарапової О. Л.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву банк мотивував тим, що 09 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11331110000 з додатковою угодою від 23 лютого 2009 року № 1, відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредит у сумі 37 700 доларів США шляхом зарахування коштів на його поточний рахунок. На забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_2, між банком і ОСОБА_1 09 квітня 2008 року укладений договір іпотеки № 30207Z136, предметом якого є квартира загальною площею 51,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1 .

Унаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2020 року у справі № 750/9033/15-ц, яка набрала законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на користь АТ "УкрСиббанк" 11 059,43 доларів США - заборгованості за кредитним договором, з яких: 6 658,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 401,42 долар США - проценти, пеня у розмірі 438 804,16 грн; з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто 43 347,7 доларів США заборгованості за кредитним договором, з яких: 27 583,21 доларів США - заборгованість за кредитом, 15 763,86 доларів США - проценти і судові витрати.

Станом на 20 лютого 2020 року судове рішення не виконано, борг банку ОСОБА_2 не повернуто у зв`язку з чим АТ "УкрСиббанк" має право задовольнити свої вимоги з продажу предмета іпотеки - квартири, належної ОСОБА_1

АТ "УкрСиббанк" просило суд у рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 договору про надання кредиту від 09 квітня 2008 року № 11331110000 у розмірі 54 406,50 доларів США, з яких: 34 241,22 доларів США - заборгованість за кредитом, 20 165,28 доларів США - проценти, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2021 року, ухваленим у складі судді Коверзнева В. О., позов АТ "УкрСиббанк" задоволено частково.

У рахунок погашення на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 09 квітня 2008 року № 11331110000 у розмірі 53 461,89 доларів США, з яких: 43 347,07 доларів США (із яких: 27 583,21 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 15 763,86 доларів США - проценти) підлягають стягненню особисто з ОСОБА_2 ; 10 114,82 доларів США (із яких: 6 658,01 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 3 456,81 доларів США - проценти, 310 645,65 грн - пеня) підлягають стягненню з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3 ; звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 51,2 кв м, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 09 квітня 2008 року № 30207Z136, укладеним між Акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк" і ОСОБА_1 .

Реалізацію предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 здійснити з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" 19 734,70 грн у рахунок відшкодування сплаченої суми судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг невиконаних ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором установлено постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 750/9033/15-ц, що вимоги позивача про звернення стягнення на належний відповідачу - майновому поручителю предмет іпотеки є законними і не виходять за межі визначеної апеляційним судом у справі № 750/9033/15-ц загальної суми заборгованості ОСОБА_2 - 53 461,89 долар США.

Оскільки АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості у серпні 2015 року, а остаточне рішення у справі № 750/9033/15-ц ухвалено апеляційним судом лише 05 квітня 2021 року, тобто вирішення спору щодо правомірності вимог банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та визначення суми боргу, що підлягає стягненню, має безпосереднє значення для вирішення цієї справи. Суд першої інстанції вважав причину пропуску позивачем строку позовної давності поважною, що є підставою для його поновлення та захисту порушеного матеріального права позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2021 року скасовано.

У задоволенні позову АТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Стягнуто з АТ "УкрСиббанк" 30 114,00 грн судового збору.

Стягнуто з АТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 11 000,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 борг банку, що виник внаслідок неналежного виконання укладеного ним кредитного договору, не повернуто. Суд вважав, що банк на погашення заборгованості вправі вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено вказаний договір - на квартиру, що належить ОСОБА_1 .

Суд апеляційної, врахувавши, що в укладеному сторонами договорі іпотеки строк припинення іпотеки фактично не визначено, застосував частину четверту статті 559 ЦК України, вказав, що строк виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед АТ "УкрСиббанк" за договором споживчого кредиту від 09 квітня 2008 року настав 16 червня 2015 року, для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено кредитний договір, АТ "УкрСиббанк" повинно було звернутися до суду з позовом до 16 грудня 2015 року. Натомість воно звернулося 24 лютого 2020 року, здавши його у цей день на пошту, тобто більш ніж через 4 роки.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції про те, що банк пропустив строк позовної давності з поважних причин, суд апеляційної інстанції, пославшись на частину четверту статті 559 ЦПК України у редакції, чинній до 19 жовтня 2015 року, вказав, що цей строк є припинальним, тобто таким, що ні за яких обставин не може бути поновленим. При цьому вказав, що порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Суд дійшов висновку, що навіть якщо й припустити, що цей строк може (міг) бути поновленим за умови його пропуску з поважних причин, то у цій справі вони відсутні, бо про порушення права, на відновлення якого спрямовано позов, що розглядається у цій справі, і про визначений у позовній заяві спосіб його відновлення банк знав до 16 грудня 2015 року. Поважності причин пропуску строку, про який йдеться, останнім не наведено. Причини, з яких цей строк поновлено судом першої інстанції, не можуть бути визнані поважними.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, а заперечення банку щодо розміру понесених заявником витрат на правову допомогу (гонорар адвоката), які підтверджено допустимими доказами, відсутні, заява ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу підлягала задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року АТ "УкрСиббанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

12 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано строку для усунення її недоліків.

24 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання банку про поновлення строку подачі касаційної скарги та зменшення розміру судового збору та продовжено строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі Верховного Суду від 27 січня 2021 року.

20 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано справу із Деснянського районного суду м. Чернігова.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, внаслідок чого скасував законне рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до правовідносин іпотеки положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-550 ЦК України (435-15) ), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково у межах вартості предмета застави/іпотеки.

Заявник вказує, що згідно з частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. У справі №750/9033/15-ц (стягнення боргу з позичальника та поручителя) банк позов пред`явив у період з серпня 2015 року (звернення до суду) до 05 квітня 2021 року (дата набрання чинності рішенням). Весь цей час умова переривання позовної давності ("у разі пред`явлення позову") є дотриманою, оскільки позов є пред`явленим, і відповідно, позовна давність є такою, що переривається.

Заявник вважає, що переривання позовної давності за положеннями частини другої статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явлення позову/звернення до суду, проте, таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим.

Крім того, заявник зазначив, що оскільки Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлено мораторій (заборону) на примусове стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за кредитами в іноземній валюті, то, на думку заявника, на час дії цього мораторію на підставі пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України зупинявся строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (за іпотечними правовідносинами, які підпадали під дію вказаного Закону).

Підставами касаційного оскарження заявник зазначив те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) та у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 0907/2-5003/2011 (провадження № 61-19610св21), від 12 травня 2021 року у справі № 521/19852/18 (провадження № 61-1497св21), від 19 грудня 2020 року у справі № 208/1627/18 (провадження № 61-18769св19), а також що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини другої статті 264 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 квітня 2008 між банком та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11331110000, на підставі якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 37 700 доларів США.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 30207Р149.

09 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2, укладений договір іпотеки № 30207Z136 на підставі якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка станом на 26 березня 2008 року мала ринкову вартість 253 990 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 750/9033/15-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором у сумі 43 347,07 доларів США; стягнуто з ОСОБА_4 солідарно із ОСОБА_3 заборгованість за договором у сумі 10 114,82 доларів США, а всього 53 461,89 доларів США.

Даною постановою встановлено, що строк відповідальності для боржника та поручителя настав з 31 липня 2015 року, тобто на 32 день з моменту отримання вимоги.

У відзиві на позовну заяву банку ОСОБА_1 просила застосувати позовну давність (том 1, а.с. 137-138).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

Суди, встановивши, що ОСОБА_2 не повернув борг банку, що виник унаслідок неналежного виконання укладеного між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 09 квітня 2008 року кредитного договору, вважали, що банк, на погашення заборгованості, вправі вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що належить ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач пропустив строк позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Стаття 264 ЦК України пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов`язком, у тому числі забезпечувальним.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21).

Верховний Суду у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18) звернув увагу на те, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не ухваленням судом судового рішення.

Отже, вчинення позичальником дій, що підтверджують визнання ним боргу за основним зобов`язанням, не перериває позовну давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, бо вимоги про стягнення боргу та про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними (основною та додатковою); закон не передбачає застосування до додаткової вимоги наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21).

Відповідач у справі заявила про сплив позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пред`явлення банком у 2015 році позову до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не перервало позовну давність за вимогою до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, перебіг якої розпочався 31 липня 2015 року (32 день з моменту отримання вимоги банку позичальником (том 1, а.с. 22)).

Натомість, з цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду лише 24 лютого 2020 року, тобто більше ніж через 4 років з моменту виникнення в нього такого права, і не надало доказів переривання позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності і відмові у клопотанні банку про визнання причини пропуску позовної давності поважною.

Разом з цим, Верховний Суд звертає увагу на те, що сплив позовної давності не припиняє невиконане зобов`язання за кредитним договором та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припиняє суб`єктивне право кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21), та у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 362/6630/17 (провадження № 61-47682св18), від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19 (провадження № 61-4251св21).

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову банку з підстав пропущення строку позовної давності, дійшов суперечливих висновків.

Так, керуючись положенням частини четвертої статті 559 ЦК України, суд указав, що цей строк є присічним, тобто таким, що ні за яких обставин не може бути поновленим, при цьому припустив, що його все ж таки поновити можливо за умови пропуску з поважних причин, які у цій справі відсутні.

У постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1534цс15 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1474цс16, які підтримав Верховний Суд, зокрема у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 752/1297/17 (провадження № 61-16553св18) вказано, що "відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки".

Таким чином, відносини, які виникли у цій справі між сторонами, регулюються спеціальним Законом України "Про іпотеку" (898-15) та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов`язань, на них не поширюються норми, які регулюють поруку, а саме статті 553 - 559 ЦК України.

Тому посилання суду апеляційної інстанції на положення частини четвертої статті 559 ЦК України як на підставу для відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку позовної давності, пропущеного з поважних причин, слід виключити з мотивувальної частини оскаржуваної постанови.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України спростовуються висновками, викладеними у цій постанові.

Доводи касаційної скарги про те, що переривання позовної давності за положеннями частини другої статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явленням позову/звернення до суду, проте, таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим, спростовується висновками, викладеними у цій постанові та у постанові Великої Палати Верховного Суду 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21).

Доводи касаційної скарги про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) у поєднанні з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України зупиняють строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, за іпотечними правовідносинами, колегія суддів спростовує з огляду на таке.

У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (втратив чинність 21 квітня 2021 року) було передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Застосування пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України пов`язано із існуванням юридичного факту - встановлення мораторію. Аналіз Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) дає підстави для висновку про те, що він не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, проте є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Посилання банку як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) та у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 0907/2-5003/2011 (провадження № 61-19610св21), від 12 травня 2021 року у справі № 521/19852/18 (провадження № 61-1497св21), від 19 грудня 2020 року у справі № 208/1627/18 (провадження № 61-18769св19), не спростовують висновків, викладених у цій постанові щодо переривання перебігу позовної давності.

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, однак неправильно застосував норму матеріального права, постанову суду апеляційної інстанції слід змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотиви постанови суду апеляційної інстанції, однак в цілому у задоволенні позову банку відмовлено за пропуском строку позовної давності, тому новий розподіл судових витрат не здійснюється.