456/2635/21 Про поділ майна подружжя шляхом стягнення вартості частки - 08.11.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 року у складі судді Бучківської В. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом стягнення вартості частки.

Позов обґрунтований тим, що 04 серпня 1994 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Стрийським відділом реєстрації актів громадянського стану у Львівській області, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено відповідний актовий запис за № 297.

Від цього шлюбу у них народилось двоє синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які досягли повноліття.

Перебуваючи у шлюбі, сторони упродовж багатьох років мали спільний бюджет, вели спільне господарство, разом несли витрати щодо утримання житла, спільно брали участь у придбанні речей домашнього вжитку, прийняли рішення про збільшення житлової площі та розпочали будівництво на земельній ділянці у м. Стрию, яку отримав у власність відповідач 26 жовтня 2010 року на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку № ЯЛ055681.

Протягом багатьох років вони вкладали разом кошти та фізичні зусилля у будівництво будинку. Після завершення будівництва будинок зданий в експлуатацію 11 січня 2015 року, про що було подано декларацію про готовність об`єкта нерухомості до експлуатації та 28 жовтня 2015 року виготовлено технічний паспорт.

Усі документи та безпосередньо право власності на все майно відповідач реєстрував виключно на своє ім`я.

28 січня 2016 року на житловий будинок загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000;08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано право власності за відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно з проведеною оцінкою Приватного підприємства "Оціночна компанія "Апекс" (далі - ПП "Оціночна компанія "Апекс") ринкова вартість вказаного будинку разом із земельною ділянкою, яка призначена для його обслуговування становить: будинок - 2 618 280,00 грн, земельна ділянка - 225 940,00 грн.

Також за час шлюбу за спільні кошти було придбано автомобіль марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дата державної реєстрації 20 липня 2010 року, який відповідач також зареєстрував за собою. Згідно з висновком ПП "Оціночна компанія "Апекс" ринкова вартість цього автомобіля становить 88 860,00 грн.

На цей час у неї відсутній доступ до автомобіля, оскільки він знаходиться у користуванні та розпорядженні відповідача, а також у нього знаходиться свідоцтво про його реєстрацію.

Також за час шлюбу відповідач на підставі рішення суду зареєстрував право власності на нежитлове приміщення - гараж НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Цей гараж був збудований за спільні кошти подружжя. Реєстрація права власності підтверджується витягом від 10 січня 2011 року № 28620527, виданим Комунальним підприємством "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації". Згідно зі звітом про оцінку майна ринкова вартість гаража становить 130 875,00 грн.

Отже, обсяг спільного сумісного майна подружжя та його загальна вартість становить 3 063 955,00 грн (житловий будинок вартістю 2 618 280,00 грн, земельна ділянка - 225 940,00 грн, автомобіль марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску - 88 860,00 грн, нежитлове приміщення - гараж НОМЕР_2 - 130 875,00 грн).

Таким чином, 1/2 частки вартості майна становить 1 531 977,50 грн.

Рішенням Стрийського районного суду Львівської області від 06 травня 2021 року у справі № 456/1108/21 шлюб між нею та ОСОБА_2 розірваний.

Внаслідок конфліктних відносин та постійних сварок відповідач в добровільному порядку не бажає вирішити питання щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, проте самовільно змінив замки на вхідних дверях будинку, встановив охоронну сигналізацію та повідомив їй, що не бажає там її більше бачити. Гараж та автомобіль також знаходяться у користуванні відповідача без надання доступу до цього майна.

Просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути на її користь із ОСОБА_2 1 531 977,50 грн вартості належної їй 1/2 частки у спільному майні подружжя, зокрема: житлового будинку загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення - гаража НОМЕР_2, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіля марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дата державної реєстрації 20 липня 2010 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року позов задоволено.

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 531 977,50 грн вартості належної їй 1/2 частки у спільному майні подружжя, а саме: житлового будинку загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1, нежитлового приміщення - гаражу НОМЕР_2, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, а також автомобіля марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дата державної реєстрації 20 липня 2010 року.

Скасовано забезпечення позову, застосоване ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 серпня 2021 року шляхом накладення арешту на житловий будинок, загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що вказане майно набуте сторонами як подружжям за час шлюбу, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, частки яких відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) є рівними. Якщо при поділі спільного майна між подружжям не досягнуто згоди про спосіб його поділу, то за позовом подружжя або одного з них суд може ухвалити рішення про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грошима.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник В. Б. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення оцінки майна у розмірі 5 500,00 грн, 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн є не співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, предмет спору у цій справі не є складним, містить фактично один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а тому обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу є сума у розмірі 8 000,00 грн.

Крім того, підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення оцінки майна у розмірі 5 500,00 грн, оскільки такі витрати підтверджені письмовими доказами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року задоволено частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року в частині задоволення позову і стягнення судового збору скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом стягнення вартості частки задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44 430,00 грн вартості належної їй 1/2 частини автомобіля марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дата державної реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішенняСтрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 рокузадоволено частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на додаткове рішенняСтрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 рокузалишено без задоволення.

Додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 року скасовано. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення оцінки майна у розмірі 159,50 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 406,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка не довела, що житловий будинок, земельна ділянка та гараж є неподільними, а частка позивачки не може бути виділена в натурі, тому в цій частині в позові необхідно відмовити.

У порядку поділу спільного майна подружжя необхідно стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44 430,00 грн вартості належної їй 1/2 частки у спільному майні подружжя, а саме: автомобіля марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дата державної реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку із скасування рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню додаткове рішення суду першої інстанції.

Оскільки позов частково задоволено, тому із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 328,15 грн, витрати за проведення оцінки майна у розмірі 159,50 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 406,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, просила їх скасувати, в частині додаткового рішення ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення судових витрат у повному обсязі, рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 60 СК України, статтю 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), які визначають презумпцію спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, а також суд не застосував статтю 319 ЦК України в частині, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Оскільки 1/2 частина майна подружжя є власністю позивачки і відповідач не довів протилежного, не спростував презумпцію спільності майна, то вона має право володіти, користуватись, розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, в тому числі просити суд стягнути вартість цього майна з відповідача, яким позивачка не може користуватись через дії відповідача (спільне володіння і користування майном є неможливим), який змінив замки, встановив сигналізацію на будинок, а гараж, який суди першої та апеляційної інстанції залишили у його власності, одноособово використовує для зберігання автомобіля.

Відповідач не допускає її до користування майном, тому він має нести тягар утримання майна згідно зі статтею 322 ЦК України, яку суд апеляційної інстанції не застосував щодо сплати їй грошової компенсації належної їй частини майна.

Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 63 СК України відповідно до якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Вона обрала саме такий спосіб розпорядження своїм майном.

Таким чином, якщо відповідач бажав залишити свою частку майна у власності позивачки, він мав процесуально про це заявити, подавши зустрічний позов, чого він не зробив.

Апеляційна скарга і доводи відповідача, які в ній викладені без доведення їх належними та допустимими доказами, є зловживанням ним процесуальним правом, свою позицію він обґрунтував припущенням з метою перевести судовий процес у безладний рух, що заборонено практикою Європейського суду з прав людини.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач не просив повністю відмовити позивачці у позові, проте просив змінити спосіб поділу майна, замість грошової компенсації на користь позивачки просив ухвалити нове рішення про задоволення позову частково та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, земельної ділянки, гаража та автомобіля.

Таким чином, суд апеляційної інстанції своїм рішенням не вирішив спір по суті, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги відповідача та фактично позбавив її власності.

Відповідач не довів, що спільним майном можна користуватись разом з позивачкою, він не створював їй у цьому перешкоди; майно є подільним, не спростував її доводи в цій частині; вартість майна є іншою, ніж зазначено в доказах, поданих позивачкою; відповідач не має фінансової можливості сплатити їй вартість 1/2 частини майна.

Суд апеляційної інстанції залишив у власності відповідача автомобіль, однак відмовив залишити у його власності гараж, який є неподільною річчю, і його призначення саме для зберігання та обслуговування автомобіля.

Рішення суду апеляційної інстанції не відповідає статтям 263, 264 ЦПК України, оскільки обґрунтовано припущеннями в частині, що спільне майно є подільним, а частка позивачки може бути виділена в натурі та відповідач не має фінансової можливості сплатити кошти за належну позивачці частку. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції фактично не розглянув апеляційну скаргу представника позивачки на додаткове рішення суду першої інстанції, мотивувальна частина постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року не містить обґрунтування відмови в задоволенні апеляційної скарги позивачки, не містить доводів, чому суд зменшив суму витрат на проведення оцінки майна та на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає таке: суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі

№ 6-843цс17, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61 8518св18, від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15, провадження № 61 21846св18, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, провадження № 61-13953св19, від 01 грудня 2021 року у справі № 194/292/20, провадження № 61-18812св20, від 18 липня 2019 року у справі

№ 210/2236/15-ц, провадження № 61-33924св18, від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19, провадження № 61-11831св20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14 446цс18, від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19, від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, провадження № 12-180гс18; суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду апеляційної скарги відповідача, порушивши норми процесуального права.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині відмови у позові про поділ майна подружжя (будинку, земельної ділянки та гаража) шляхом стягнення вартості частки, тому переглядається лише в цій частині.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу, серія НОМЕР_3, виданого 05 липня 1995 року Стрийським відділом реєстрації актів громадянського стану Львівської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 04 серпня 1994 року зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 297. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище " ОСОБА_7" (а. с. 9).

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 травня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 10-13).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 січня 2016 року право приватної власності на житловий будинок загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі технічного паспорту, виданого Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 28 жовтня 2015 року (а. с. 14-15).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрована за ОСОБА_2 (а. с. 14-15).

Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності нанерухоме майно

гараж НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2 (а. с. 15-16).

Згідно з витягом про державну реєстрацію, виданого Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на гараж НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-2497/2010 (а. с. 17).

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд зареєстрована за ОСОБА_2 (а. с. 18-19).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих транспортних засобів від 12 квітня 2021 року, за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дата державної реєстрації 20 липня 2010 року (а. с. 20).

Відповідно до висновку про вартість майна, виконаного ПП "Оціночна компанія "Апекс" 23 квітня 2021 року, ринкова вартість житлового будинку загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 становить 2 618 280,00 грн (а. с. 21).

Згідно з висновком про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного ПП "Оціночна компанія "Апекс" 23 квітня 2021 року, ринкова вартість земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд становить 225 940,00 грн (а. с. 22).

Відповідно до висновку про вартість майна, виконаного ПП "Оціночна компанія "Апекс" 23 квітня 2021 року, ринкова вартість нежитлового приміщення - гаража НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_2 становить 130 875,00 грн (а. с. 23).

Згідно з висновком щодо ринкової вартості, виконаного ПП "Оціночна компанія "Апекс" 27 квітня 2021 року, ймовірна ринкова вартість автомобіля марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску, становить 88 860,00 грн (а. с. 24).

Відповідно до довідки про доходи Комунального некомерційного підприємства "Стрийської центральної міської лікарні" від 15 вересня 2021 року за вих. № 738, ОСОБА_2 працював у Комунальному некомерційному підприємстві "Стрийської центральної міської лікарні" на посаді медичного директора з поліклінічної роботи, загальна сума доходу, за період з 01 вересня 2020 року до 31 серпня 2021 року становить 217 397,66 грн (а. с. 65).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір виник щодо поділу майна, набутого сторонами за час шлюбу, у спосіб який бажає позивачка, а саме поділ майна шляхом стягнення з відповідача вартості 1/2 частки будинку, земельної ділянки, автомобіля, гаража.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Ческьої Республіки), § 49).

Щодо оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

З урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказане майно набуте сторонами як подружжям за час шлюбу яке належить їм на праві спільної сумісної власності, частки яких відповідно до статті 70 СК України є рівними.

Відмовивши у позові в частині поділу майна подружжя шляхом стягнення вартості частки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка не довела, що житловий будинок, земельна ділянка та гараж є неподільними, а її частка не може бути виділена в натурі.

Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові з огляду на таке.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Такими чином, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з усталеною судовою практикою щодо застування частини п`ятої статті 71 СК України, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 71 СК України дій.

У постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18, провадження № 61-4680св23, Верховний Суд звернув увагу, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України) (пункт 34 постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, сторони не дійшли згоди щодо поділу нерухомого майна в натурі, позивачка не заявляла вимог про виділ частки із майна (стаття 364 ЦК України) або припинення права на частку у спільному майні (стаття 365 ЦК України).

З огляду на підстави позову та зміст позовних вимог є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що неможливо поділити майно в натурі, оскільки позивачка не довела, що житловий будинок, земельна ділянка та гараж є неподільними, а частка позивачки не може бути виділена в натурі.

Водночас суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не врахував, що спосіб поділу майна визначає суд відповідно до статті 71 СК України з урахуванням встановлених обставин справи та безпідставно відмовив у позові, не вирішивши спір по суті, отже, не виконав завдання цивільного судочинства.

За умови, що позивачка не довела, що не можна поділити будинок, земельну ділянку, на якій розташований будинок та гараж, тобто не довела, що ці об`єкти є неподільними речами, не позбавляє суд обов`язку вирішити спір відповідно до підстав та змісту позову з урахуванням норм матеріального права, які регулюють ці спірні правовідносини, шляхом визначення ідеальних часток сторін (бувшого подружжя) в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у їх спільній частковій власності.

Верховний Суд зазначає, що земельна ділянка, набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України (2768-14) є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Отже, набута одним з подружжя під час шлюбу в порядку приватизації земельна ділянки, є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу між подружжям.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц.

Згідно зі статтею 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в частині поділу будинку, земельної ділянки і гаража також не відповідає нормам матеріального права та ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про поділ майна подружжя (будинку, земельної ділянки та гаража) шляхом стягнення вартості частки підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

З урахуванням встановлених обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що поділ майна стосується нерухомих речей (будинок, земельна ділянка, гараж), відповідач заперечує проти виплати компенсації позивачу та не вніс відповідної суми на депозитний рахунок суду, позивачка не пред`явила позов з підстав, визначених статтею 365 ЦК України, неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами, оскільки сторони не надали доказів про можливість такого поділу, необхідно визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

У порядку поділу спільного майна подружжя необхідно визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині житлового будинку загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023,за адресою: АДРЕСА_1 та гаража НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо оскарження додаткового рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року в частині вирішення судових витрат

Відповідно пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною першою статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI (5076-17) ) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону № 5076-VI.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Встановлено, що повноваження адвоката Олійника В. Б. на представництво інтересів ОСОБА_1 підтверджено ордером від 14 квітня 2021 року, серія АТ № 1009744 (а. с. 26), свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, серія ІФ №001471, від 15 березня 2019 року (а. с. 27), договором про надання правової допомоги від 18 січня 2021 року № 01/01/21 (а. с. 92).

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 15 листопада 2021 року виконавець з 18 січня 2021 року до 15 листопада 2021 року надав замовнику юридичні послуги відповідно до договору про надання юридичних послуг від 18 січня 2021 року та додаткової угоди від 18 січня 2021 року № 1, а замовник прийняв надані послуги. Вартість послуг за вказаний період становить 14 000,00 грн, а саме: правовий аналіз ситуації та підготовка позовної заяви - фіксована плата 5 000,00 грн; представництво інтересів в суді першої інстанції - фіксована плата 9 000,00 грн; гонорар успіху в сумі 153 197,75 грн, як розмір 10 % від суми стягнення за рішенням суду першої інстанції на користь позивачки (а. с. 95).

Сплата витрат на професійну правничу допомогу підтверджується рахунком-фактурою від 13 квітня 2021 року та квитанцією від 16 квітня 2021 року (а. с. 94).

Згідно з рахунками № 9730е/04-21, № 9729е/04-21, № 9731е/04-21, № 9782е/04-21 вартість витрат за проведення оцінки майна становить 5 500,00 грн (а. с. 108-111).

Відповідно до довідки від 16 листопада 2021 року за вих. №016-11-21 ПП "Оціночна компанія "Апекс"здійснено оцінку такого майна: автомобіля марки ЗАЗ, модель LANOS, 2008 року випуску; житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, нежитлового приміщення - гаража НОМЕР_2, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023 (а. с. 112).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанції, підлягає скасуванню і додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2021 року з ухваленням нового рішення про часткове задоволення розподілу судових витрат, оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн та витрати за проведення оцінки майна у розмірі 2 750,00 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення новогорішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, вказані судові рішення в частині вирішення вимог про поділ майна подружжя (будинку, земельної ділянки та гаража) шляхом стягнення вартості частки підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції на час звернення позивача до суду) за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги; касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01 січня розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2 270,00 грн.

За подання позовної заяви позивачка сплатила за одну майнову вимогу 11 350,00 грн судового збору.

За подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції позивачка сплатила 328,15 грн судового збору.

За подання апеляційної скарги відповідач сплатив за одну майнову вимогу 17 025,00 грн судового збору.

За подання касаційної скарги позивачка сплатила за одну майнову вимогу 22 700,00 грн судового збору.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, шляхом взаємозаліку судового збору на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути із ОСОБА_2 відшкодування судового збору у розмірі 8 676,57 грн (34 378,15 грн (11 350,00 грн + 328,15 грн + 22 700,00 грн) / 2) - 17 025,00 грн / 2.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2022 рокув частині вирішення вимог про поділ майна подружжя (будинку, земельної ділянки та гаража) скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині на житловий будинок загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 4611200000:08:007:0023, за адресою: АДРЕСА_1 та гараж НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_2 .