753/18459/15-ц Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - 01.11.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Леоніда Михайловича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року у складі судді Колесника О. М., додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М., та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Романа Олександровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві (далі - Департамент ДАБІ у місті Києві), Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (далі - Департамент земельних ресурсів КМДА), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0506 га, кадастровий номер №800000000:90:523:0010, для ведення садівництва, що розташована на АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою АДРЕСА_2, що належать на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 . При цьому відповідач ОСОБА_2 самовільно захопила земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0,15 га на АДРЕСА_1 та частину дороги загального користування, що слугує під`їздом до належної йому земельної ділянки № НОМЕР_1, спорудила цегляний паркан, яким захоплену землю приєднала до своєї земельної ділянки та побудувала на ній капітальні будівлі. 08 травня 2015 року він звернувся із запитом до Департаменту земельних ресурсів КМДА з метою встановлення власника або користувача земельної ділянки № НОМЕР_2, площею 0,15 га, на який отримав відповідь, що зазначена земельна ділянка, якою користується відповідач, належить до міських земель те не надана у власність чи користування. На земельній ділянці ОСОБА_2 знаходиться садовий будинок під літерою "А" загальною площею 156,5 кв. м, житловою площею 101,7 кв. м, який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3, а також будинок під літерою "Д" загальною площею 210,5 кв. м, житловою площею 82,6 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 . Оскільки всі будівлі на ділянці АДРЕСА_3 споруджено самовільно та всупереч чинному законодавству, то всі об`єкти нерухомого майна на цій ділянці підлягають знесенню. Такі самовільні забудови завдають шкоди навколишньому середовищу - водоймі, бо розташовані на захисній смузі, і порушують його права як користувача цієї водойми. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування (проїздом) шляхом демонтування цегляного паркану загальною довжиною близько 18 метрів з металевою фірткою огорожі та висотою близько 3 метрів, який зведений (бере початок) від ділянки № НОМЕР_1, відгороджує проїзд і саму ділянку № НОМЕР_2 - берегову смугу як місце загального користування від інших місць загального користування, а також - шляхом демонтування паркану у вигляді решітки, який зведений відповідачами між земельною ділянкою загального користування (проїздом), земельною ділянкою № НОМЕР_2 та земельною ділянкою АДРЕСА_4 ;

- зобов`язати відповідачів знести самочинне будівництво, яке збудоване на ділянці № НОМЕР_2 за межами приватизованої земельної ділянки АДРЕСА_5 ;

- зобов`язати відповідачів відновити земельну ділянку до стану, який існував до порушення його прав.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Департамент ДАБІ у місті Києві, Департамент земельних ресурсів КМДА, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року в цій справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, в ході проведення якої встановлено факт користування ОСОБА_1 частиною її земельної ділянки площею 0,0015 га, або 15 кв. м. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2 в садовому товаристві "Любитель" в Дарницькому районі міста Києва, кадастровий номер 80000000000:90:523:0001, шляхом знесення паркану, що на ній знаходиться.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою загального користування (берегова смуга, ділянка № НОМЕР_2 ) шляхом демонтажу самочинного будівництва за власний рахунок, а саме цегляного нежитлового приміщення збудованого за межами земельної ділянки АДРЕСА_5 . Зобов`язано ОСОБА_2 відновити земельну ділянку загального користування (берегова смуга, ділянка № НОМЕР_2 ) після демонтажу самочинного будівництва до стану, який передував забудові. В задоволенні частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Департамент ДАБІ у місті Києві, департамент земельних ресурсів КМДА, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. В задоволенні частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Департамент ДАБІ у місті Києві, Департамент земельних ресурсів КМДА про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання демонтувати цегляний паркан з огорожею, а також паркан у вигляді решітки відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2 в садовому товаристві "Любитель" в місті Києві, кадастровий номер 8000000000:90:523:0001, шляхом демонтажу паркану за власний рахунок, який розділяє ділянки сторін, розташований від точки 1,01 до точки 0,64, зображений у додатку № 1 до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2016 року № 5919/16-41. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 710,41 грн судового збору та 10 569,60 грн витрат за проведення експертизи, а всього 12 280,01 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 640 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 самовільно зайняла земельну ділянку АДРЕСА_6 (код ділянки 90:523:025) та побудувала споруди (металевий та цегляний гаражі) на території, яка відноситься до земель загального користування, чим порушила право позивача користуватися цією ділянкою. Тому позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню і необхідно зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою загального користування (берегова смуга, ділянка № НОМЕР_2, код ділянки 90:523:025) шляхом демонтажу самочинного будівництва за власний рахунок, а саме цегляного нежитлового приміщення збудованого за межами земельної ділянки АДРЕСА_5, а також зобов`язати її відновити земельну ділянку загального користування (берегова смуга, ділянка № НОМЕР_2 ) після демонтажу самочинного будівництва до стану, який передував забудові. В задоволенні частини первісного позову позивача до ОСОБА_3 з аналогічними позовними вимогами необхідно відмовити, оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини самовільного зайняття спірної земельної ділянки ОСОБА_3 та побудови нею споруд. Суд також відмовив в частині первісного позову до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання демонтувати цегляний паркан з огорожею та паркан у вигляді решітки, оскільки порушення прав позивача не було встановлено. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 суд виходив з того, що висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2016 року № 5919/16-41 підтверджено перетин (накладення) меж фактичного користування земельної ділянки № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2, площа накладення становить 0,0015 га або 15 кв. м. Оскільки суд частково задовольнив первісний позов ОСОБА_1, тому з відповідача ОСОБА_2 на його користь необхідно стягнути 1 710,41 грн судового збору (551,20 грн + 243,60 грн + 275,61 грн + 640 грн), 10 569,60 грн витрат за проведення експертизи, а всього 12 280,01 грн. В свою чергу, у зв`язку із задоволенням зустрічного позову з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн, сплачений нею при зверненні до суду із зустрічним позовом.

Додатковим рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Департамент ДАБІ у місті Києві, Департамент земельних ресурсів КМДА, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) відповідно до договору про надання правової допомоги адвокат надав, а клієнт прийняв наступну роботу: 1) ознайомлення з матеріалами справи та аналіз документів, вартістю 7 000 грн (6 години витраченого часу); 2) написання письмового вступного слова вартістю 2 000 грн (3 години витраченого часу; 3) участь у двох судових засіданнях, вартістю 4 000 грн (6 години витраченого часу). При цьому представник позивача за зустрічним позовом зазначив, що сума фактично понесених та сплачених судових витрат по договору про надання правової допомоги складає 15 000 грн. Врахувавши складність справи, час, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну зустрічного позову, суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають відшкодуванню з відповідача за зустрічним позовом у розмірі 5 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року, а також апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2021 року залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коротя Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частинізадоволення первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, а в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 - залишити без змін.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлкін Л. М. також подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2021 року скасувати повністю, а постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року змінити шляхом зміни рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Л. М. подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 907/576/17, від 15 травня 2019 року у справі № 917/803/18, від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16 (провадження № 61-2011св19), від 10 березня 2020 року у справі № 906/586/17, від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19 (провадження № 61-5389св21), від 05 квітня 2023 року у справі № 569/6288/22 (провадження № 61-11352св22), від 06 квітня 2023 року у справі № 824/55/22 (провадження № 61-10565ав22), від 06 квітня 2023 року у справі № 585/3074/21 (провадження № 61-12970св22), а також - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Воробйовій І. А., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, витребувано матеріали справи № 753/18459/15-ц з Дарницького районного суду міста Києва.

11 квітня 2023 року справа № 753/18459/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Воробйової І А. від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Л. М. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 767,20 грн. При цьому заявнику було роз`яснено про наслідки невиконання вимог ухвали суду.

На виконання вимог вищевказаної ухвали до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, які представником ОСОБА_1 - адвокатом Бєлкіним Л. М. здані на пошту 06 травня 2023 року. Вимоги ухвали заявником виконано.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 31 травня 2023 року у зв`язку з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду, на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2023 року матеріали справи № 753/18459/15-ц (провадження № 61-3860ск23)передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Л. М. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. мотивована тим, що земельна ділянка АДРЕСА_6 знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Підбірне, відноситься до міських земель та Київською міською радою не передавалася у власність чи користування. Оскільки ОСОБА_1 не є власником чи користувачем вказаної земельної ділянки, то він не мав права звертатися до суду з негаторним позовом про усунення перешкод користування цією ділянкою. Оскаржуваними судовими рішеннями ОСОБА_2 було зобов`язано знести самочинне будівництво в ситуації, коли вона не має жодного відношення до цього будівництва. Вона не здійснювала будівельні роботи, не набувала у власність та фактичне володіння об`єкт будівництва. Відносно ОСОБА_2 не складалися приписи щодо усунення порушень архітектурно-будівельного чи земельного законодавства. Посилаючись на лист Департаменту земельних ресурсів КМДА від 29 жовтня 2015 року № 057022-19116, суд першої інстанції встановив, що на огородженій земельній ділянці, яка обмежує проїзд до земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_7 на АДРЕСА_1 розміщені цегляна та металева споруди. Також на огородженій території розміщені будівельні матеріали. Така ж сама інформація зазначена в листі Департаменту земельних ресурсів КМДА від 27 жовтня 2015 року № 057022-1898. Однак суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, не звернув увагу на те, що за даними міського земельного кадастру частина зазначеної земельної ділянки обліковується як міські землі, не надані у власність чи користування (код ділянки 90:523:025), інша частина - не обліковується та не зареєстрована в міському земельному кадастрі. Наведене свідчить про те, що цегляна та металева споруди розташовані на двох земельних ділянках (частково на земельній ділянці код 90:523:025 та частково на невстановленій земельній ділянці). В листі не зазначено як саме розташовані цегляна та металева споруди на земельних ділянках, а саме, яка споруда та на якій ділянці знаходиться, чи вони розташовані повністю на одній ділянці чи частково. Крім того, з листів слідує, що земельна ділянка (код 90:523:025) не сформована у відповідності до земельного законодавства та їй не присвоєно кадастровий номер, що не дає змоги встановити її межі. З огляду на те, що первісний позов ОСОБА_1 було задоволено частково, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, неправильно вирішив питання розподілу судових витрат, стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 710,41 грн судового збору та 10 569,60 грн витрат за проведення експертизи, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 640 грн судового збору.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Л. М. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що цегляний паркан з огорожею та паркан у вигляді решітки, споруджені відповідачами між земельною ділянкою загального користування (проїздом), земельною ділянкою № НОМЕР_2 та земельною ділянкою АДРЕСА_4, є самочинним будівництвом, створюють перешкоди не лише ОСОБА_1 в користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, але й перешкоджають іншим особам в доступі до берегової смуги та перекривають пожежний проїзд. Тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Департамент ДАБІ у місті Києві, Департамент земельних ресурсів КМДА, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання демонтувати цегляний паркан з огорожею, а також паркан у вигляді решітки, є помилковим. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2016 року № 5919/16-41 підтверджено перетин (накладення) меж фактичного користування земельної ділянки № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2, площа накладення становить 0,0015 га або 15 кв. м. Однак місцевий суд не врахував, що експерт не зміг надати відповідь на 2 та 3 питання, оскільки відповідач чинила йому перешкоди та не допускала до земельної ділянки. Тому ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року було призначено додаткову судову земельно-технічну експертизу, за результатами якої накладання площ земельних ділянок не встановлено. Заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду першої інстанції 05 листопада 2021 року, тобто зі спливом п`ятиденного строку після ухвалення рішення суду від 20 жовтня 2021 року. Однак місцевий суд не залишив цю заяву без розгляду, а суд апеляційної інстанції не виправив дану помилку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О., в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині задоволення його первісних позовних вимог є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. доводи про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є безпідставними, оскільки такі правові висновки викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 07 квітня 2023 року у справі № 463/5206/16-ц (провадження № 61-10077св22), від 14 липня 2021 року у справі № 922/1125/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0506 га, кадастровий номер №800000000:90:523:0010, для ведення садівництва, що розташована на АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом про право власності на землю серії ЯЖ № 033539 від 20 січня 2012 року, виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 лютого 2008 року № 416 (ВКЕ № 977904) (т.1 а.с.15-16, 77).

За договором купівлі-продажу нерухомості від 23 листопада 1998 року, зареєстрованим в Київській універсальній біржі за реєстраційним № Е3921/7878, ОСОБА_2 придбала садовий будинок АДРЕСА_2, що розташований на земельній ділянці площею 435 кв. м. Згідно з реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації від 08 квітня 1999 року зазначений договір зареєстровано за № 1029. На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 грудня 2013 року ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 0,05 га, кадастровий номер 8000000000:90:523:0001, розташовану на АДРЕСА_8 (т.1 а.с.144-147).

Земельна ділянка ОСОБА_1 має спільну межу із земельною ділянкою ОСОБА_2, що підтверджується витягом з кадастрового плану (т.1 а.с.17).

На земельній ділянці ОСОБА_2 знаходиться садовий будинок під літерою "А" загальною площею 156,5 кв. м, житловою площею 101,7 кв. м, який з 27 листопада 2015 року належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого 23 листопада 1998 року в Київській універсальній біржі за реєстраційним № Е3921/7878, а інший будинок під літерою "Д" загальною площею 210,5 кв. м, житловою площею 82,6 кв. м з 21 квітня 2015 року належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 від 30 квітня 2015 року, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Приваловою Є. Є. (т.3 а.с.185-186).

08 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з інформаційним запитом до Департаменту земельних ресурсів КМДА і отримав відповідь від 18 травня 2015 року № 05722-8697 про те, що земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,15 га, якою користується відповідач ОСОБА_2, належить до міських земель та Київською міською радою у власність або користування не передавалась. Крім того, як зазначається у вказаній відповіді, за даними міського земельного кадастру дана земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Підбірне, затвердженої рішенням Київської міської ради від 26 лютого 2010 року № 33/3471 (т.1 а.с.18-22, 82-83).

Спеціалістами Департаменту земельних ресурсів КМДА виїздом на місце встановлено, що на огородженій земельній ділянці, яка обмежує проїзд до земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_7 на АДРЕСА_1 розміщені цегляна та металева споруди, також на огородженій території розміщені будівельні матеріали (т.1 а.с.81, 108-109).

З відповіді Департаменту ДАБІ у місті Києві від 11 серпня 2015 року № 10/26-60/1108/05 вбачається, що в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок підготовчих та будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, декларацій про готовність об`єкта до експлуатації відсутня інформація щодо видачі (реєстрації) документів, які надають право на виконання будівельних робіт ОСОБА_2 . Закінчені будівництво об`єкти від вищевказаного замовника будівництва в експлуатацію не приймалися (т.1 а.с.110).

За повідомленням Департаменту земельних ресурсів КМДА від 11 серпня 2015 року № 057022-14402 відповідно до бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка (садове товариство "Любитель", код ділянки 90:523:025) обліковується як землі не надані у власність чи користування, рішень щодо передачі зазначених земельних ділянок у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала (цільове призначення ділянки не визначено). Аналогічну відповідь надало позивачу Головне управління Держземагенства у місті Києві від 14 травня 2015 року № 31-26-0.2-6801/2-15 (т.1 а.с.111-113).

01 вересня 2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України повідомила представника позивача, що за адресою земельної ділянки № НОМЕР_2 в садовому товаристві "Любитель" на АДРЕСА_1 побудовані і експлуатуються індивідуальний житловий будинок та господарські будівлі, відповідальні особи були відсутні, що унеможливило проведення перевірки (т.1 а.с.115-116).

Департамент ДАБІ у місті Києві листом від 30 вересня 2015 року № 10/26-52/3009/0216 повідомив, що станом на 30 вересня 2015 року Департамент не реєстрував документів дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних і підготовчих робіт та не приймав об`єкт до експлуатації за адресою земельної ділянки № НОМЕР_2 в садовому товаристві "Любитель" на АДРЕСА_1 (т.1 а.с.117-118).

Таким чином, судами встановлено, що відповідач ОСОБА_2 самовільно зайняла земельну ділянку № НОМЕР_2 в садовому товаристві "Любитель" на АДРЕСА_1 (код ділянки 90:523:025) та побудувала на ній споруди (металевий та цегляний гаражі) на території, яка відноситься до земель загального користування і незаконно нею користується, перешкоджаючи позивачу як користувачу земельної ділянки загального користування користуватись нею.

Однак під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження обставини самовільного зайняття спірної земельної ділянки ОСОБА_3 та побудови нею споруд.

За клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Шапова С. О. ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року в цій справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

1) Чи мають відхилення між площею і межами фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 і площею і кордонами, які вказані в правовстановлюючих документах позивача?

2) Чи мають місце відхилення між площею і межами фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_6 і площею і кордонами, які вказані в правовстановлюючих документах відповідача?

3) Чи відповідає фактичні конфігурація та розташування проїзду між земельними ділянками АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 конфігурації та розташуванню визначеному кадастровому плану?

Відповідно до висновку експерта від 19 жовтня 2016 року № 5919/16-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по питанню № 1 за результатами співставлення меж земельної ділянки № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 та розташована в садовому товаристві " Любитель" на АДРЕСА_1 згідно наданих координат та меж фактичного користування вищевказаною земельною ділянкою відповідно до проведених топографо-геодезичних робіт встановлено наступне: відхилення площі фактичного користування та площі, відповідно до правовстановлюючого документу становить: 0,0540 га - 0,0506 га = 0,0034 га або 34 кв. м; наявні відхилення між межами згідно наданих координат та межами фактичного користування, що становлять від 0,19 м до 1,88 м та графічно зображені в додатку № 1 до висновку; також виявлено перетин (накладення) меж фактичного користування земельної ділянки № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2, площа накладення становить 0,0015 га або 15 кв. м. По питанням № 2 та № 3 відповідь не надано у зв`язку з відсутністю доступу до об`єктів дослідження, а саме проїзду і земельних ділянок АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 (т.2 а.с.1-12).

Оскільки питання № 2 та № 3, які ставилися перед експертом не досліджені у зв`язку з відсутністю доступу до об`єктів дослідження, то за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Тітова О. О. ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року в цій справі було призначено додаткову судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

1) Чи мають місце відхилення між площею і межами фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_6 і площею і кордонами, які вказані в правовстановлюючих документах відповідача?

2) Чи відповідає фактичні конфігурація та розташування проїзду між земельними ділянками АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 конфігурації та розташуванню визначеному кадастровому плану?

Відповідно до висновку експерта від 03 серпня 2018 року № 12912/17-41 за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи по питанню № 1 зазначено, що для того, щоб провести дослідження на предмет наявності/відсутності відхилення між площею і межами фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_6 та її площею і кордонами, які вказані в правовстановлюючих документах, необхідні також відомості про параметри земельної ділянки АДРЕСА_3 відповідно до правовстановлюючих документів. Однак такі документи відсутні. Тому провести дослідження по питанню № 1 в даному випадку не уявляється можливим. По питанню № 2 вказано, що в натурі (на місцевості) між земельними ділянками АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 проїзд відсутній. Тому відсутня можливість встановити відповідність/невідповідність конфігурації проїзду, зображеного на черговому кадастровому плані, його фактичним конфігурації та розташуванню (т.3 а.с.88-101).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. не підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Л. М. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно з частинами першою-третьою статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. (частини перша, четверта, сьома статті 376 ЦК України).

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Викладене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 14 липня 2021 року у справі № 922/1125/19, на які послався представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлкін Л. М. в своїй касаційній скарзі.

Встановивши, що ОСОБА_2 самовільно зайняла земельну ділянку АДРЕСА_6, (код ділянки 90:523:025) та побудувала на ній споруди (металевий та цегляний гаражі) на території, яка відноситься до земель загального користування і незаконно нею користується, перешкоджаючи позивачу як користувачу земельної ділянки загального користування користуватись нею, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні зазначеною земельною ділянкою шляхом демонтажу вказаного самочинного будівництва за власний рахунок, зобов`язавши ОСОБА_2 відновити земельну ділянку загального користування (берегова смуга, ділянка № НОМЕР_2 ) після демонтажу самочинного будівництва до стану, який передував забудові.

При цьому суди обґрунтовано відмовили в задоволенні первісних позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання демонтувати цегляний паркан з огорожею, який зведений (бере початок) від ділянки № НОМЕР_1, відгороджує проїзд і саму ділянку № НОМЕР_2 - берегову смугу як місце загального користування від інших місць загального користування, а також - шляхом демонтування паркану у вигляді решітки, який зведений між земельною ділянкою загального користування (проїздом), земельною ділянкою № НОМЕР_2 та земельною ділянкою АДРЕСА_4, оскільки ОСОБА_1 не доведено порушення його прав і встановити відповідність/невідповідність конфігурації проїзду, зображеного на черговому кадастровому плані, його фактичним конфігурації та розташуванню неможливо у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відомостей про параметри земельної ділянки № НОМЕР_2 .

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. про те, що земельна ділянка АДРЕСА_6 знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Підбірне, відноситься до міських земель та не передавалася у власність чи користування, і ОСОБА_2 не здійснювала будівництва на ній та відносно неї не складалися приписи щодо усунення порушень архітектурно-будівельного чи земельного законодавства, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій, які встановили, що саме ОСОБА_2 самовільно зайняла зазначену земельну ділянку та побудувала на ній споруди (металевий та цегляний гаражі) на території, яка відноситься до земель загального користування і незаконно нею користується, перешкоджаючи позивачу як користувачу земельної ділянки загального користування користуватись нею.

В постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 907/576/17, від 15 травня 2019 року у справі № 917/803/18, від 10 березня 2020 року у справі № 906/586/17, від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19 (провадження № 61-5389св21), на які послався представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлкін Л. М. в касаційній скарзі зазначено, що згідно із статтею 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду первісного позову ОСОБА_1 та вирішення справи в цій частині по суті, дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів. При цьому їх висновки про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_1 не суперечать правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 907/576/17, від 15 травня 2019 року у справі № 917/803/18, від 10 березня 2020 року у справі № 906/586/17, від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19 (провадження № 61-5389св21), на які послався представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлкін Л. М. в своїй касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, також не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок сформовано, зокрема у вищенаведених постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 14 липня 2021 року у справі № 922/1125/19.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі за первісним позовом ОСОБА_1, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які в зазначеній частині відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, вказані судові рішення в означеній частині підлягають залишенню без змін.

Разом з тим, задовольнивши зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов`язавши ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2 в садовому товаристві "Любитель" в місті Києві, кадастровий номер 8000000000:90:523:0001, шляхом демонтажу паркану за власний рахунок, який розділяє ділянки сторін, розташований від точки 1,01 до точки 0,64, зображений у додатку № 1 до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2016 року № 5919/16-41, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на таке.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною першою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Згідно з пунктом 4 розділу VІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) у разі, якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель.

Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, в розділі "Виправлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру" передбачені види помилок та шляхи їх виправлення. Помилками, допущеними під час ведення Державного земельного кадастру є: 1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; 2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру); 3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель щодо визначення характеристик об`єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі (в тому числі виявлена під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 01 січня 2013 року до Державного фонду документації із землеустрою); 4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії; 5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель; 6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки; 7) помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01 січня 2013 та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.

У справі, яка переглядається, судами було встановлено, що згідно з державним актом про право власності на землю серії ЯЖ № 033539 від 20 січня 2012 року, виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 лютого 2008 року № 416 (ВКЕ № 977904), ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_4, а ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 грудня 2013 року.

Отже, встановивши, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку пізніше ніж ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що саме ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у користуванні її земельною ділянкою шляхом встановлення паркану між їхніми земельними ділянками.

Крім того, ухвалюючи рішення про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2, шляхом демонтажу паркану за власний рахунок, який розділяє ділянки сторін, розташований від точки 1,01 до точки 0,64, зображений у додатку № 1 до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2016 року № 5919/16-41, суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведених правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 14 липня 2021 року у справі № 922/1125/19, про те, що знесення є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій неправильно застосовані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому їх висновок про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 є помилковим.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Л. М. підстави касаційного оскарження рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2 в садовому товаристві "Любитель" в місті Києві, кадастровий номер 8000000000:90:523:0001, шляхом демонтажу паркану за власний рахунок, який розділяє ділянки сторін, розташований від точки 1,01 до точки 0,64, зображений у додатку № 1 до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2016 року № 5919/16-41, а також стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 640 грн судового збору підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

У зв`язку із скасуванням рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 підлягає скасуванню також додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києвавід 17 грудня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в частині залишення без змін цього додаткового рішення місцевого суду, оскільки зазначене додаткове рішення місцевого суду є невід`ємною частиною рішення суду, яким спір за зустрічним позовом ОСОБА_2 вирішено по суті. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 756/3939/20.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Гринь М. О. у відзиві на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротя Р. О. заявив клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у разі, якщо в цій справі колегія суддів буде вважати за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 07 квітня 2023 року у справі № 463/5206/16-ц (провадження № 61-10077св22).

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У справі, яка переглядається, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Л. М., скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в його задоволенні, а також - додаткового рішення Дарницького районного суду міста Києвавід 17 грудня 2021 року, і не вбачала підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вищенаведених постановах Верховного Суду. Тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити.