814/1816/16 Про скасування наказу Головного управління Державної фіскальної служби області про перенесення термінів проведення щодо приватного підприємства документальної планової виїзної перевірки - 25.04.2018 Прийняття

ПП "ВКП Каро" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати наказ ГУ ДФС про перенесення термінів проведення щодо нього документальної планової виїзної перевірки від 25.03.2016 № 182.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно виніс оскаржуваний наказ, оскільки ним до перевірки були надані всі документи, що стосуються предмету перевірки, а отже немає підстав для перенесення її терміну.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 (Головуючий суддя - Є.В. Марич) позов задоволено. Скасовано наказ ГУ ДФС про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки ПП "ВКП "Каро" від 25.03.2016 № 182.

Суд першої інстанції, дослідивши докази в поєднанні із правовими підставами можливості винесення спірного наказу зауважив, що він винесений з порушенням вимог Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України) та Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених Наказом Державної фіскальної служби України від 31.07.2014 № 22 (v0022872-14) (далі - Рекомендації), оскільки запитувані відповідачем документи надані позивачем, а необхідних актів, таких як втрата чи вилучення документів правоохоронними органами складено не було.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.04.2017 рішення суду першої інстанції скасував, у задоволені позову відмовив, у зв'язку із тим, що наказ про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки відповідача прийнятий з підстав надіслання до Господарського суду Миколаївської області запитуваних первинних документів. При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуваний наказ не порушує прав позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Вказує, що ГУ ДФС отримало всі документи, які стосувались предмету перевірки, відтак підстав для перенесення терміну її проведення не було. Дана обставина підтверджується ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 по справі №814/726/16. ГУ ДФС не була наділена правом приймати оскаржуваний у даній справі наказ, оскільки ПП "ВКП Каро" не втрачало, не пошкоджувало, не знищувало документи і документи в нього не вилучались правоохоронними та іншими органами, а були добровільно надані до суду для проведення експертизи по справі після повернення їх відповідачем.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

16.05.2017 Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС відкрито.

14.03.2018 касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147 (2147а-19) .

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.03.2016 співробітники ГУ ДФС у Миколаївській області відповідно до наказу №129 від 04.03.2016 розпочали документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015. Тривалість перевірки складала 10 робочих днів; останній робочий день перевірки - 28.03.2016.

25.03.2016 ГУ ДФС прийнято наказ №182, яким перенесено термін проведення документальної планової виїзної перевірки ПП "ВКП "Каро" з 28.03.2016 до дати усунення причин, які призвели до неможливості її проведення.

Перенесення терміну проведення перевірки відповідач обґрунтував тим, що позивач передав оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення сплати податків та зборів до Господарського суду Миколаївської області на виконання ухвали від 02.03.2016 по справі № 915/1729/15.

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховної Суд не погоджується із висновками вказаними у такому рішенні, виходячи із наступного.

Згідно із пунктами 77.4. та 77.7 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 82.1. статті 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Підстави для продовження строків проведення перевірок передбачено, зокрема у статті 85 ПК України, згідно із пунктом 85.9 якої, у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Аналогічні положення закріплені в пункті 1.2.6 Рекомендацій, зокрема, у разі якщо під час проведення документальної перевірки до органу державної фіскальної служби за місцем обліку від платника податків надійшло повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів або вилучення документів правоохоронними та іншими органами (у зв'язку з чим особами, які здійснюють (очолюють) перевірку, обґрунтовано встановлено неможливість подальшого проведення перевірки) такі особи складають акт довільної форми, який реєструється у Спеціальному журналі реєстрації актів у порядку, передбаченому пунктом 1.4.5 цього розділу Методичних рекомендацій.

Наведеними положеннями ПК України (2755-17) та Рекомендацій передбачені правові підстави продовження або перенесення податковим органом строку проведення перевірок.

Як слідує з матеріалів справи, що вірно було встановлено судом першої інстанції позивач не втрачав, не пошкоджував або достроково не знищував документи. Крім того, в нього не вилучали документи правоохоронні та інші органи.

При цьому факт надання позивачем відповідачу запитуваних документів під час перевірки підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передач від 16.03.2016, 17.03.2016, 18.03.2016, 21.03.2016-24.03.2016 та встановленими обставинами в ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016, справа №814/726/16 (а.с.86-88), які мають приюдиційне значення для розгляду даної справи.

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача не було правових підстав для перенесення термінів проведення документальної планової перевірки позивача.

Висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, адже факт направлення позивачем відповідних документів до Господарського суду Миколаївської області не є тотожнім із передбаченими обставинами, можливого, витребування цих документів правоохоронними чи іншими органами, доказів чого, як зазначено, матеріали справи не містять, що не заперечується сторонами.

Також Верховний Суд вважає помилковим твердження апеляційного суду про не порушення прав позивача оскаржуваним наказом, оскільки такий, по-перше, є актом індивідуальної дії, а, по-друге, збільшує строк проведення відносно нього відповідної перевірки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Розглянувши клопотання ПП "ВКП Каро" про розподіл судових витрат, Верховний Суд не вбачає законних підстав для його задоволення, оскільки суд касаційної інстанції рішення по суті на користь жодної зі сторін не ухвалював та не змінював його, внаслідок чого відсутні підстави для застосування частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2016.