761/30070/20 Про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним - 30.08.2023 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Київської міської прокуратури на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Київської міської ради про визнання договору дійсним.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 17 вересня 2008 року уклав із ОСОБА_4 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з умовою, що остання до кінця свого життя буде проживати в ній.

У травні 2018 року йому стало відомо, що ОСОБА_4 померла, після чого 18 червня 2018 року він зареєстрував право власності на це майно.

В подальшому дізнався, що Шевченківське Управління поліції Головного Управління Національної поліції в м. Києві здійснює розслідування у кримінальному провадженні від 08 лютого 2019 року № 42019101100000031 за фактом незаконного заволодіння квартирою ОСОБА_4, а 30 березня 2020 року отримав підозру у вчиненні зазначеного злочину.

З матеріалів кримінального провадження він дізнався, що приватний нотаріус Шевченко В. Ф. заперечив факт посвідчення ним договору купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2008 року, що, на його думку, свідчить про ухилення ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення договору, хоча підписання нею правочину підтверджується висновком експерта.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на частину другу статті 220 ЦК України, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 17 вересня 2008 року між ним і ОСОБА_4 і зареєстрований за № 2245.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року, повний текст якого виготовлено 15 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем обставин, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 09 листопада 2022 року Шевченківська окружна прокуратура міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року закрито.

Виходячи з того, що апеляційне провадження у справі відкрито помилково, з огляду на неправильне визначення статусу скаржника, як особи, яка не приймала участь у справі, та з огляду на відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про його закриття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 травня 2023 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до апеляційного суду для продовження її розгляду.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі.

Зазначає, що, приймаючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд невірно застосував до спірних правовідносин статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував, що у даному випадку прокурор виконує функцію представництва інтересів держави в суді у зв`язку із встановленням факту порушення інтересів держави та факту бездіяльності уповноваженого органу, а отже є самостійним учасником процесу з власними процесуальними правами.

Суд апеляційної інстанції надав перевагу доводам позивача та безпідставно залишив поза увагою те, що лише за результатами ознайомлення 01 листопада 2022 року з матеріалами цієї справи прокурор установив, що рішення суду першої інстанції у цій справі впливає на майнові права на квартиру АДРЕСА_1, яка є відумерлою спадщиною, територіальної громади столиці, а Київрада не здійснює свої визначені законом повноваження щодо їх захисту, що стало підставою для вжиття представницьких заходів.

Установивши факт порушення інтересів держави та факт бездіяльності уповноваженого органу - Київської міської ради (відповідача у справі), з метою захисту інтересів територіальної громади м. Києва керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Києва 09 листопада 2022 року правомірно звернувся з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у цій справі.

Тобто прокурор, якого суд першої інстанції не допустив до участі у розгляді справи та який не був учасником судового процесу, подав апеляційну скаргу як орган, якому стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" надала право звертатися до суду в інтересах держави та ініціювати перегляд судових рішень у справах, порушених за позовами інших осіб.

Звертаючись з апеляційною скаргою, прокурор обґрунтував право на звернення до суду наявністю порушених інтересів держави в особі Київської міської ради на квартиру, яка в силу закону є відумерлою спадщиною, однак була відчужена ОСОБА_1 за відсутності на це належних правових підстав, а також бездіяльністю компетентного органу - Київської міської ради, яка полягає у неподанні нею апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яким порушено майнові інтереси держави.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Оприско М. В. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що апеляційний суд зробив правильний та обґрунтований висновок про відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також правильно застосував як норми Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про прокуратуру", так і норми ЦПК України (1618-15) .

Шевченківська окружна прокуратура міста Києва знала, що справа перебувала у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва, оскільки в судовому засіданні 11 березня 2021 року прокуратура подавала заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, однак у задоволенні такої заяви суд відмовив. Тому викладене прокурором у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження твердження про те, що прокуратурі про справу відомо не було, свідчить про недобросовісне здійснення останньою своїх процесуальних прав, а також підтверджує відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва справу № 761/30070/20 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Шевченко Володимир Федорович, про визнання договору дійсним.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року справу № 761/30070/20 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами

У справі, яка переглядається, рішенням від 02 листопада 2021 року (повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2021 року) Шевченківський районний суд міста Києва відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову до Київської міської ради про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним.

Із вказаним судовим рішенням не погодилась Шевченківська окружна прокуратура міста Києва та 09 листопада 2022 року оскаржила його в апеляційному порядку.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення місцевого суду та відкриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана прокурором в інтересах держави як самостійною особою, яка не брала участі у розгляді справи, відповідно при ухваленні оскаржуваного рішення прокурор присутній не був і копія рішення йому не направлялася, а, відтак, дійшов висновку, що має місце виключний випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, а саме: подання апеляційної скарги особою, яка не залучена до участі у справі.

Водночас, після відкриття апеляційного провадження суд установив, що при зверненні з апеляційною скаргою прокурор діяв в інтересах держави не як самостійна особа, а діяв в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування - Київської міської ради, тобто відповідача у справі, який у встановлений законом строк рішення суду першої інстанції не оскаржував.

Ухвалою від 20 квітня 2023 року Київський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року як помилково відкрите.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відкриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана прокурором в інтересах держави як самостійною особою, яка не брала участі у розгляді справи, відповідно при ухваленні оскаржуваного рішення прокурор присутній не був і копія рішення йому не направлялася, тому має місце виключний випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, а саме подання апеляційної скарги особою, яка не залучена до участі у справі.

Відповідно до частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц.

Встановивши, що прокурор не приймав участі у розгляді цієї справи, апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, правильно відкрив апеляційне провадження за касаційною скаргою Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року.

Під час апеляційного перегляду справи, суд установив, що апеляційна скарга на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року подана прокурором в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування - Київської міської ради, яка є відповідачем у цій справі та самостійно у встановлений законом строк рішення місцевого суду не оскаржувала. Прокурор виступає у якості представника держави в особі Київради і не є самостійним учасником процесу, його права похідні від прав Київради. Відтак, прокурор мав надати докази поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження саме Київрадою, а не безпосередньо прокурором.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року за скаргою прокурора в інтересах держави як особи, яка не брала участі у справі, і, як наслідок, відкриття провадження не ґрунтується на матеріалах справи і є помилковим. Водночас підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження за апеляційною скаргою прокурора відсутні, оскільки, подаючи її в інтересах держави в особі Київради, прокурор не навів поважних причин пропуску Київрадою строку на апеляційне оскарження, зокрема не вказав, які об`єктивні обставини перешкодили Київській міській раді оскаржити рішення суду першої інстанцій у встановлений частиною першою статті 354 ЦПК України строк.

Апеляційний суд визнав неповажними причинами для поновлення цього строку посилання прокурора на неналежне виконання Київською міською радою своїх процесуальних прав та обов`язків, у зв`язку з чим закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою, поданою в інтересах держави в особі Київської міської ради, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують.

Київська міська рада, яка є відповідачем у цій справі, не скористалась своїм правом на оскарження рішення суду першої інстанції, а прокурор, у свою чергу, не довів поважності причин пропуску Київрадою строку на апеляційне оскарження судового рішення, зокрема не зазначив, які об`єктивні обставини перешкодили Київській міській раді оскаржити рішення суду першої інстанцій у встановлений частиною першою статті 354 ЦПК України строк, тому колегія суддів відхиляв доводи касаційної скарги з цього приводу.

Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.