450/4660/21 Про усунення перешкод та не чинити перешкод у користуванні трьома допоміжними приміщеннями (чердаками), які розташовані на другому поверсі будинку та перебувають у загальному користуванні співвласників будинку - 18.08.2023 Прийняття

Постанова

Іменем України

18 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 450/4660/21

провадження № 61-2649св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня

2022 року, ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області

від 27 травня 2022 року в складі судді Добош Н. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі також - відповідачі), в якому просила зобов`язати відповідачів усунути їй перешкоди та не чинити перешкоди у користуванні трьома допоміжними приміщеннями (чердаками), які розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 та перебувають у загальному користуванні співвласників будинку.

Позовна заява тим, що позивачеві на праві спільної часткової власності належать 3/5 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (загальною площею 132,1 кв. м, житловою - 73,6 кв. м). Власниками 2/5 частин даного житлового будинку є відповідачі. Позивач вказує, що вони чинять перешкоди у користуванні вказаним житловим приміщенням, оскільки відповідно до актів обстеження від 19 квітня 2021 року та від 01 вересня 2021 року, було встановлено факт недопущення позивача та її дочки до допоміжних приміщень (чердаків), які знаходяться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 та перебувають у загальному користуванні співвласників будинку (позивача та відповідачів). Тому ОСОБА_1 вважає, що відповідачами порушено її право на користування допоміжними приміщеннями (чердаками), які знаходяться у загальному користуванні співвласників будинку АДРЕСА_1 . Із зазначених підстав вона просила задовольнити її позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у позовній заяві не вказано, яким чином може бути забезпечене її право на доступ до допоміжних приміщень (чердаків), не порушуючи при цьому право власності відповідачів та не втручаючись у їхнє приватне життя. За наявними у справі доказами доступ до спірних приміщень можливий шляхом проходу через належне відповідачам житлове приміщення. Разом із цим, клопотання про призначення експертизи з цього приводу позивачем не заявлено, висновку експерта з цього приводу до справи не долучено.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рісної Ю. Б. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про стягнення судових витрат виходив з того, що оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, відсутні підстави для стягнення з відповідачів на її користь витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року та ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та як наслідок - відмови у задоволенні позову. Разом із цим, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у стягненні на користь позивача судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року, ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року, ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідачів судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 14 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року, ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року; та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц. Зазначала, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Постановою правління Пустомитівської райспоживспілки від 27 грудня 1991 року № 13 дозволено продати другий поверх (мезонін - згідно ДБН) житлового будинку АДРЕСА_1, який знаходиться на балансі правління райспоживспілки, заступнику директора торгової бази райспоживспілки ОСОБА_4, проживаючому в даному будинку з 1973 року. Остаточна вартість другого поверху житлового будинку згідно оціночного акту становила 8 800,00 крб, яку покупцеві необхідно було внести в касу правління райспоживспілки.

30 грудня 1991 року ОСОБА_4 здійснив оплату за другий поверх будинку у розмірі 8 800,00 крб., що стверджується квитанцією прибуткового касового ордеру № 2.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 жовтня 2021 року № 282089467, житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 221,5 кв. м належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (позивачу); ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (відповідачам).

Зокрема, 3/5 частки у праві власності на цей будинок належать позивачу згідно свідоцтва про право власності, виданого Пустомитівською міською радою за рішенням виконкому від 11 грудня 2008 року № 02-03/428; 2/10 частки - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1-1898, виданого 26 жовтня 2017 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Львівської області Підгірняк Н. С.; 2/10 частки - ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1-1902, виданого 26 жовтня 2017 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Львівської області Підгірняк Н. С.

У технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 15 липня 2008 року вказано характеристику будинку, допоміжних будівель та споруд: А-1 житловий будинок з мезоніном, верандою та підвалом, Б-1 сарай, В-1 сарай, Г - гараж, № 1 - хвіртка, № 2 - огорожа, № 3 - огорожа. Згідно експлікації приміщень будинку садибного типу, розташовані А-1 вхід в підвал (І), підвал (ІІ). Всього по підвалу (площа) 12,9 кв. м. На першому поверсі розташовані приміщення коридорів (1, І), житлові кімнати (2, 3, 4, 5), кухня (6), котельня (ІІІ), ванна (ІІ); всього по кватирі № НОМЕР_1 та першому поверсі загальна площа 120,9 кв. м. Мезонін (2 поверх): кухня (1), житлові кімнати (2, 3, 4) ванна (І). Також в експлікації будинку " Мезонін" розташовані три чердаки. Всього по квартирі АДРЕСА_2 та по мезоніну 80, 7 кв. м.

ОСОБА_1 користується приміщеннями на першому поверсі будинку та має окремий вхід (згідно технічного паспорта на житловий будинок квартира АДРЕСА_3 ). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користуються приміщеннями другого поверху будинку, мають окремий вхід, який здійснюється по зовнішніх сходах, які не відображені у технічному паспорті (згідно технічного паспорта на житловий будинок квартира АДРЕСА_2 ).

За актом обстеження від 19 квітня 2021, складеним комісією (створеною за розпорядження голови Пустомитівської міської ради від 15 квітня 2021 року № 02-04/127), зафіксовано факт недопущення ОСОБА_1 до технічних приміщень (горища), які знаходяться на другому поверсі будівлі та перебувають у загальному користуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження від 01 вересня 2021 року, складеного комісією (створеною за розпорядження голови Пустомитівської міської ради від 21 серпня 2021 року № 02-04/285), зафіксовано факт облаштування сходів повз зовнішню стіну будинку, які слугують виходом на другий поверх. Мешканці другого поверху комісії правовстановлюючих документів на спорудження сходів не надали, аргументуючи це тим, що власника приміщення другого поверху немає вдома. Встановлено факт відсутності сходового прольоту та облаштування бетонного перекриття між поверхами на сходовій клітці в приміщенні № ІІІ. Встановлено факт замокання стін та стелі, утворення грибка впродовж тривалого часу у приміщенні № ІІІ на першому поверсі. Комісією не встановлено факт використання приміщення на другому поверсі як ванни кімнати у зв`язку з недопуском комісії до приміщень на другому поверсі. Зафіксовано факт недопущення ОСОБА_1 та ОСОБА_5, до технічних приміщень (горища), які знаходяться на другому поверсі та перебувають у загальному користуванні мешканців будинку. Правовстановлюючі документи щодо належності спірного приміщення на другому поверсі (горища) мешканцями другого поверху не надано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга щодо оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня

2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цього рішення без змін підлягає залишенню без задоволення. Разом із цим, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цієї ухвали без змін необхідно закрити, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо розгляду касаційної скарги на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цієї ухвали без змін.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рісної Ю. Б. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року та ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року - без змін.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 389 цього кодексу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали (частина перша статті 389 ЦПК України).

За вказаними нормами право на касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення, зазначеної у пункті 20 частини першої статті 353 ЦПК України, не передбачено.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Оскільки ухвала суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення не належить до переліку ухвал, визначених у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, таку ухвалу не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому не можна оскаржити у цьому порядку і постанову апеляційного суду, ухвалену за результатами перегляду такої ухвали.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду: від 30 листопада 2022 року в справі № 569/18383/17, від 16 лютого 2023 року в справі № 464/3156/19.

Отже, касаційне провадження за касаційною скаргою на такі судові рішення потрібно закрити.

Про закриття касаційного провадження з огляду на неможливість касаційного оскарження відповідного судового рішення Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала такі висновки в ухвалах: від 13 червня 2018 року у справах № 522/14750/16-ц та № 761/6099/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 750/14127/17, від 08 жовтня 2019 року у справі № 766/12353/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 817/1768/18, а також у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 761/30675/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17. Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 28 вересня 2022 року у справі № 477/1315/20.

Наведена правова позиція підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду касаційної скарги позивача на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цієї ухвали без змін.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, тому касаційне провадження у справі за її касаційною скаргою на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цієї ухвали без змін необхідно закрити.

Щодо розгляду касаційної скарги на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цього рішення без змін.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтею 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

У статті 317 ЦК України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За статтею 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

У статті 358 ЦК України вказано, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику майна чи його частини право вимагати усунення будь-яких порушень його права, зокрема, права користування.

Суди установили, що звернувшись до суду із позовом ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у здійсненні права користування трьома допоміжними приміщенням (чердаками), які розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, який перебуває у власності відповідачів.

На час подачі позову та на час виготовлення технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами доступ до спірних приміщень горищ (чердаків) є можливим виключно шляхом проходу через вхідні двері у квартиру АДРЕСА_2 мезоніну та проходу через кухню та житлову кімнату, власниками яких є відповідачі. Свідок ОСОБА_5, яка є дочкою позивача, підтвердила, що іншого проходу до спірних приміщень (горищ (чердаків)) у будинку немає та вказала, що можливо влаштувати отвір у кімнаті першого поверху для можливості доступу до горища. Вказала, що позивач горищем не користувалась і мала намір до них потрапити 19 квітня 2021 року та 01 вересня 2021 року, однак не отримала такого доступу, що зафіксовано в актах.

Статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втручання у право особи передбачене Конвенцією не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право особи, є порушенням Конвенції, якщо воно не здійснюється згідно із законом, не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як необхідне в демократичному суспільстві. При цьому формулювання згідно із законом не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України").

Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у здійсненні права користування трьома допоміжними приміщенням (чердаками). Однак доступ до спірних приміщень (чердаків/горищ) є можливим виключно шляхом проходу через вхідні двері у квартиру АДРЕСА_2 мезоніну та проходу через кухню та житлову кімнату, власниками яких є відповідачі.

Судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно вказав, що, зокрема (але не виключно) належним способом захисту права позивача та пропорційного втручання у права відповідачів має бути визначення способу доступу до спірних приміщень (горища) шляхом влаштування окремого доступу до них (горища).

Однак позивачем не вказано та не надано достатніх доказів щодо того, яким чином може бути забезпечене її право на доступ до спірних приміщень (чердаків), не порушуючи при цьому право власності відповідачів та не втручаючись у їхнє приватне життя. Зокрема, позивачем не заявлено клопотання про призначення відповідної експертизи, висновку експерта (спеціаліста) або інших належних доказів на підтвердження таких обставин нею не додано.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційнй суд, дійшов правильного висновку про необгрунтованість заявлених позовних вимог.

Позивач не позбавлена права на звернення до суду із позовом для захисту її відповідних прав з дотримання вимог процесуальнього закону.

Щодо доводів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 461/9578/15-ц, оскільки висновок у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 461/9578/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища), погодився із висновками судів, вказавши, зокрема, таке. Частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що оспорюваний наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради виданий на підставі поданих відповідачами належних документів та в межах наданих департаменту містобудування Львівської міської ради законом повноважень, а тому немає законних підстав для його скасування. Суди попередніх інстанцій зазначали, що заявою ОСОБА_1 від 17 серпня 1998 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С. О. та зареєстрована в реєстрі за № 3481, надано згоду ОСОБА_7, власнику квартири АДРЕСА_4 в житловому будинку, зробити добудову другого поверху по добудованому нею і перекритому першому поверсі до житлового будинку. Крім цього, у матеріалах справи міститься письмова заява ОСОБА_1 від 13 травня 2008 року, адресована голові міжвідомчої комісії при Галицькій райдержадміністрації м. Львова, такого змісту: "Даю згоду власникам квартири АДРЕСА_3 зробити реконструкцію квартири (другого поверху) в двоповерховому житловому будинку та переобладнати горище під мансардний поверх". Згідно з висновком експерта від 20 лютого 2019 року за результатами проведеної почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 на заяві-згоді від 13 травня 2008 року виконаний самою ОСОБА_1. Наведений висновок спростовує посилання позивача на відсутність її згоди на реконструкцію належної відповідачам квартири.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недопустимих доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Інші аргументи касаційної скарги відповідача є ідентичними доводам її апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цього рішення без змін - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 260, 389, 394, частиною другою статті 396 ЦПК України, 400, 401, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цієї ухвали без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині залишення цього рішення без змін залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук