317/3366/21 Про стягнення грошової компенсації частини вартості спільного майна подружжя - 14.08.2023 Прийняття

позивач-ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2023 року в складі колегії суддів Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач) про стягнення грошової компенсації частини вартості спільного майна подружжя, в якому просив стягнути з відповідача грошову компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, 2007 року випуску, у розмірі 231 610,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 28 квітня 1995 року. За рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі від 27 липня 2021 року шлюб між ними було розірвано. Транспортний засіб був придбаний за спільні кошти подружжя, однак всупереч цьому відповідач самостійно на власний розсуд, без згоди позивача, розпорядилась майном шляхом його відчуження. Крім того, позивач вважає, що спірний автомобіль відповідно до договору купівлі-продажу від 04 лютого 2021 року був проданий за заниженою вартістю, а також те, що даний правочин був відповідачем вчинений свідомо аби запобігти в подальшому розподілу між подружжям вказаного майна, що порушує його права на вказаний автомобіль.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 22 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації частини вартості спільного майна подружжя задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель ML350, загальний універсал чорного кольору, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, бензиновий, об`ємом 3498 см. куб., у розмірі 231 610,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 22 грудня 2022 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2023 року: відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги; апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 22 грудня 2023 року визнано неподаною та повернуто відповідачу. Роз`яснено, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції.

Ухвала мотивована тим, що рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 22 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 у цій справі задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, яка містить клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2023 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та надано для усунення її недоліків (надання документа, що підтверджує сплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3474,15 грн або відповідних документів на підтвердження майнового стану відповідача на час подання апеляційної скарги) строк - десять днів з дня вручення копії цієї ухвали. Попереджено ОСОБА_2, що у разі неусунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, будуть застосовані відповідні правові наслідки.

ОСОБА_2 03 березня 2023 року отримала копію ухвали апеляційного суду від 03 лютого 2023 року, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним справі, яке повернулось до апеляційного суду 08 березня 2023 року. Апеляційним судом встановлено, що відповідач не усунула недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі суду від 03 лютого 2023 року та у встановлений в ній строк не сплатила судовий збір у вищезазначеному розмірі та не надала документи на підтвердження свого майнового стану. Тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відстрочення відповідачу сплати судового забору за подання апеляційної скарги та про її повернення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2023 року. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2023 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги відповідача. Вона не отримувала ухвалу апеляційного суду про залишення апеляційної скарги. Зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа, яким була надіслана їй зазначена ухвала, не містить її підпису як одержувача (адресата).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

ЄСПЛ вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.

Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у цивільному судочинстві.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) ).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У статті 356 ЦПК України викладено вимоги до форми та змісту апеляційної скарги. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини четвертої цієї статті до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина сьома статті 357 ЦПК України).

Як видно із справи, рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 22 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель ML350, загальний універсал чорного кольору, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, бензиновий, об`ємом 3498 см. куб., у розмірі 231 610,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржила його до апеляційного суду, подавши відповідну апеляційну скаргу. Остання також містила клопотання про відстрочення сплати судового збору за її подання.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху для усунення її недоліків: надання документа, що підтверджує сплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3474,15 грн або відповідних документів на підтвердження майнового стану відповідача на час подання апеляційної скарги. Надано відповідачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення копії цієї ухвали. Попереджено ОСОБА_2, що у разі неусунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, будуть застосовані відповідні правові наслідки.

Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху отримана ОСОБА_2 03 березня 2023 року (т. 1, а. с. 250).

На виконання цієї ухвали відповідачем станом на 20 березня 2023 року не було надано до апеляційного суду документів з метою усунення недоліків апеляційної скарги.

Постановляючи зазначену ухвалу апеляційний суд виходив із того, що ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху від 03 лютого 2023 року ОСОБА_2 отримала 03 березня 2023 року, однак недоліки апеляційної скарги усунуті не були, а тому наявні підстави для повернення апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши належним чином, що відповідач ОСОБА_2, отримавши ухвалу апеляційного суду від 03 лютого 2023 року про залишення її апеляційної скарги без руху 03 березня 2023 року, не виконала вимоги ухвали у строк, визначений в ній (протягом десяти днів з дня отримання), дійшов правильного висновку про повернення апеляційної скарги 20 березня 2023 року.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неотримання нею копії ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху від 03 лютого 2023 року, зважаючи на таке.

Судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) , передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.

У пункті 99 Правил зазначено:рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Оформлення цих поштових операцій визначено у пункті 105 Правил: для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред`явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається також адреса, за якою фактично проживає одержувач.

У пункті 106 Правил передбачено:під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" одержувач розписується та зазначає прізвище.

Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи. Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" повертається за зворотною адресою у першочерговому порядку.

З наведених норм можна дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку.

Натомість для вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто" або "Судова повістка" на бланку повідомлення розписується та зазначає прізвище одержувач (а не працівник поштового зв`язку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 27 вересня 2021 року в справі № 806/2046/18, від 04 квітня 2022 року в справі № 537/4265/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як видно із справи, апеляційний суд супровідним листом від 24 лютого 2023 року (т. 1, а. с. 249) повторно надіслав ОСОБА_2 (за адресою - АДРЕСА_1 ) копію ухвали від 03 лютого 2023 року - для відома та виконання (т. 1, а. с. 249). Згідно із повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 6900513577446 копія ухвали від 03 лютого 2023 року надіслана ОСОБА_2 (як адресату) та вручена їй особисто 03 березня 2023 року (т. 1, а. с. 250). У повідомленні вказано, що отримувачем (адресатом) відправлення (листа) є ОСОБА_2, зазначена дата вручення - 03 березня 2023 року, наявна відмітка у графі "вручено особисто" та міститься підпис працівника поштового зв`язку, який вніс такі відомості.

Разом із цим, дане повідомлення про вручення ухвали від 03 лютого 2023 року не має позначки "Судова повістка" або "вручити особисто", а тому наявності особистого підпису із зазначенням прізвища одержувача на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення воно не вимагало.

Отже, наявне у справі повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 6900513577446 належним чином оформлене та підтверджує отримання відповідачем ОСОБА_2 ухвали апеляційного суду від 03 лютого 2023 року про залишення без руху апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 222/1402/16).

Разом із цим слід зазначити, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків при врученні їй ухвали апеляційного суду від 03 лютого 2023 року. Такі аргументи, доводи та посилання на відповідні докази не містить і дана касаційна скарга.

Верховний Суд також враховує, що відповідна ухвала була направлена ОСОБА_2 за адресою її реєстрації та проживання, вказаною у поданій апеляційній скарзі ( АДРЕСА_1 ; т. 1, а. с. 220-233)

За частиною першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

На дату постановлення цієї ухвали та її надсилання ОСОБА_2 останньою не було подано до апеляційного суду будь-яких заяв про зміну місця проживання (реєстрації) і в касаційній скарзі такі доводи відсутні.

Таким чином, апеляційний суд правильно вважав, що рекомендованим повідомлення про вручення № 6900513577446 підтверджується вручення копії ухвали апеляційного сулу від 03 лютого 2023 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без руху 03 березня 2023 року адресату ОСОБА_2 .

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями відповідача, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими апеляційним судом в оскаржуваній ухвалі.

Із змісту касаційної скарги, вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності ухвали Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2023 року.

Таким чином, доводи касаційної скарги заявника не підтвердилися.

Верховний Суд також зазначає, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному її поданню з дотриманням вимог процесуального закону.

Проаналізувавши зміст ухвали апеляційного суду з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом постановлено оскаржуване рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповдіача та їх відображення в оскаржуваній ухвалі, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом повно встановлено відповідні обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.